Було і буде

Хто така Міна - знаєте. Ще зовсім недавно Міна ігнорувала нас усіх. Тепер має один визнаний авторитет - мене, і обрану жертву - чоловіка. І не скажеш, що тварина нерозумна, бо зі мною не побавишся, а чоловік їсти не дасть. ) Ще зовсім недавно Міна не реагувала коли її кликали, ані на своє ім'я. А підкликають кицьок у Чехії не нашим звиклим "кс-кс", а "чі-чі-чі". Ми маємо кицьку двомовну. :) Не тільки відкликається, але й розуміє коли про неї говорять. Принаймі знає, що киця, як і кочка - це вона. :)

Готуємось до Різдва. Тут подарунки даруються на Різдво, і дарує їх Ісусик (зрештою, я вже десь про це писала). Подарунків дарується багато, бо атмосфера спонукає, бо діти тішаться, бо хочеться догодити. Вчора ми, їдучи в машині, вигадували, що кому подарувати, а я згадала, як наближався час, коли прийде святий Миколай, цікавість, з якою ми обшукували хату, радість, якщо подарунок відповідав уявам і розчарування, коли старшій мені почали дарувати рукавиці та подібні нецікаві деталі гардеробу. А потім згадала, як мені тоскно було, коли прийшов Миколай, а батьків не було вдома, це був перший рік, як вони поїхали в Чехію, і моя радість з того, що я залишилась сама, нарешті повністю самостійна, кудись зникла. Як мені було сумно, коли я лягала спати, знаючи, що під подушкою вранці не знайду зовсім нічого. А була б рада, якби там були хоча б банальні тапочки... Мабуть тому зараз беру все, що мама дає, і тішуся компенсаціям за заблукавшого тоді Миколая...