четвер, 30 грудня 2010 р.

sic transit gloria mundi :)

Отож...

Що сталось у моєму 2010-ому.

1. Ми з чоловіком, нарешті, з'їхались. :)
2. Ми перебороли адаптацію його до нових умов життя, роботи і усього, з тим пов'язаного.
3. Ми знайшли йому нішу на торгу праці, де він непогано, на даний момент, тримається.
4. Я знайшла собі повноцінну роботу.
5. Мій Мартін, нарешті, захотів говорити.
6. Моя Ликера вилізла на 75 місце в республіці в загальноосвітніх змаганнях. І прочитала "20 тисяч льє під водою".
7. Моя Юля... гм, просто доросла? )
8. Мій Улясик завагітнів, мого Улясика нудить, я тішусь. :)
9. Я перестала, я повністю перестала сваритись з мамою (теж подорослішала)?
10. Я стала активним шофером, вже активнішим, ніж мій чоловік, настільки активним, що приїхала сама звідси до Стрия.
11. Моє хоббі почало мене годувати. Ну, ще не марципанами, але все можливо... )))
12. Я познайомилась з багатьма дуже цікавими людьми.
13. Я, нарешті, бачу своє найближче майбутнє, мабуть вперше, за все своє життя.

З наступаючим усіх!

середа, 29 грудня 2010 р.

Запис образу диску на Маку

Милі дівчатка!

Дуже часто читаю про пошук програмки, котрою можна переконвертувати .mdf у .iso та порівняння у складності.

Не тре нічого конвертувати. Ваш комп'ютер можна просто обдурити. Просто переіменуйте оте .mdf у .iso та запишіть його за допомогою Disk Utility. Усьо.

вівторок, 21 грудня 2010 р.

Слабість сильних-3

Постпостскриптум...

Знайшла цікаві подробиці відносин Ержебет Баторі з палатином Турзо. Судячи з того, що описував історик, можновладець був до графині серйозно, давно і безнадійно закоханий. І його "Вистачить одного слова - і все складеться інакше" набувають специфічного змісту.

Це був натяк, однозначно. Але для чого коханій жінці демонструвати силу? Чому не продемонструвати ніжність?

Є прояви почуттів слабістю, чи грубістю і вдаваною байдужістю приховуються вразливі місця? Взагалі - є потреба приховати вразливе місце слабістю?

Чи навпаки це сила - вміння побороти власні почуття?

Цікаво, як такий сильний чоловік бореться зі своїм бажанням добути саме цю жінку?

І чи не жалкує, після того, як бажання перегорить, що був таким сильним у минулому?

Питання без відповідей, мабуть. Чоловіки навряд чи будуть говорити про свої слабощі...

пʼятниця, 17 грудня 2010 р.

Вікна

Вікна, вечірні вікна осель мене притягували змалечку, але мама вчила, що у вікна заглядувати негарно...

Дуже довгий час я з цим боролась, відвертала погляд, опускала очі. Тепер перестала.

Я розумію, що це певною мірою вуаєризм, але нічого з собою зробити не можу, і не хочу, бо маю надзвичайно тепле відчуття, коли бачу за вікнами затишок, родину, дітей, бабцю перед телевізором, сімейне чаювання, підліткову вечірку. То трохи як таблетка екстазі, ото підглядання.

Думаю, чи б продовжувала підглядувати, якби бачила за вікнами страшні речі...

субота, 11 грудня 2010 р.

Передріздвяне...

середа, 1 грудня 2010 р.

Пішитє кнігі мєлкім почєрком...

Сьогодні написала Занудці коментар-побажання захопленого читача:"Пишіть книги.." Написала і задумалась, згадала, скільки подібних захоплених коментарів писали мені, скільки разів звертались за порадою у життєвих ситуаціях, і скільки разів кум казали, що я все життя займаюсь не своєю справою, а моя справа - це писати.

Ні, я не буду прибіднятись, що я писати не вмію. Я просто не вважаю, що виливи моїх життєвих історій і досвіду будуть комусь потрібні, або ж комусь цікаві. Хоча - досвіду є досить.

Але інколи жалкую, що в мене той досвід є. Я б була хорошим сценаристом мильних опер, серцеривних серіалів, на які саркастичні глядачі-коментатори плюються зі словами:"Такого у житті не буває!"

Буває, буває... Тільки пристрасті, котрі людей змагають, набагато легше описати, ніж пристрасті, переможені людьми. Вони відбуваються у душах, і часто набагато яскравіші, сильніші і болючіші. А написати про несказане і непрожите важче...

пʼятниця, 26 листопада 2010 р.

Двомовна киця )

Хто така Міна - знаєте.

Ще зовсім недавно Міна ігнорувала нас усіх. Тепер має один визнаний авторитет - мене, і обрану жертву - чоловіка. І не скажеш, що тварина нерозумна, бо зі мною не побавишся, а чоловік їсти не дасть. )

Ще зовсім недавно Міна не реагувала коли її кликали, ані на своє ім'я. А підкликають кицьок у Чехії не нашим звиклим "кс-кс", а "чі-чі-чі".

Ми маємо кицьку двомовну. :) Не тільки відкликається, але й розуміє коли про неї говорять. Принаймі знає, що киця, як і кочка - це вона. :)

вівторок, 16 листопада 2010 р.

Подарунки вчора, сьогодні і завтра

Готуємось до Різдва. Тут подарунки даруються на Різдво, і дарує їх Ісусик (зрештою, я вже десь про це писала).

Подарунків дарується багато, бо атмосфера спонукає, бо діти тішаться, бо хочеться догодити. Вчора ми, їдучи в машині, вигадували, що кому подарувати, а я згадала, як наближався час, коли прийде святий Миколай, цікавість, з якою ми обшукували хату, радість, якщо подарунок відповідав уявам і розчарування, коли старшій мені почали дарувати рукавиці та подібні нецікаві деталі гардеробу.

А потім згадала, як мені тоскно було, коли прийшов Миколай, а батьків не було вдома, це був перший рік, як вони поїхали в Чехію, і моя радість з того, що я залишилась сама, нарешті повністю самостійна, кудись зникла. Як мені було сумно, коли я лягала спати, знаючи, що під подушкою вранці не знайду зовсім нічого. А була б рада, якби там були хоча б банальні тапочки...

Мабуть тому зараз беру все, що мама дає, і тішуся компенсаціям за заблукавшого тоді Миколая...

неділя, 24 жовтня 2010 р.

Хто ми, що ми 2

Виглядає, що в мене якась традиція повернення до старих дописів. )

Але здається, так більше фіксуються зміни в нас самих.

Діалог з аськи:

unknown порівнювала наші блоги
unknown :)
ul_mo і шо?
unknown в тебе все таке... пізнавальне, документальне, публіцистичне
unknown в мене самі емоції
ul_mo я це вже помічала
ul_mo я себе не всім показую, ховаюсь

Які ми? Те, що тримаємо в собі, чи те, що маємо на поверхні? Чи не приростає назавжди маска, якщо її носити весь час? Не обвітриться душа від життєвих вихрів, якщо її тримати завжди оголеною?


Дивлюсь на дату, і повірити не можу, що пройшло стільки часу.

Хоча... що час, от зміни які в нас відбулись...

А я тепер маю дописів у чернетках більше, ніж опублікованих. Не тому, що не хочу ділитись - не знаю, чи варто. Не знаю, чи вони варті.

Недавно писала, що цікаво перечитувати старі листи, константувати, що думки не змінились, точки зору не змінились. Але дещо таки змінилось.

Я змінилась. І якби я починала цей блоґ зараз, перший допис, лист до Хтося би був іншим. Якби був взагалі.

понеділок, 11 жовтня 2010 р.

Повітряні змії і я, молодша на 30 років )

Хочете помолодшати - запитайтесь мене, як. )

Так-так, сьогодні дивилась якийсь серіал, а там для жінки було принципово, виглядає вона на 35 чи на 40.

Можна зараз написати, що головне "аби душа була молода" та інші прописні істини, але я вам пораджу не тільки так вважати, але й робити речі нетрадиційні для вашого віку, або ж котрі вважаються нами ж, людьми, нетрадиційними для нашого віку, в деяких випадках навіть непристойними (це я згадала про Янголів на снігу)

Минулих вихідних ми пускали з дітьми повітряних зміїв, і я в черговий раз прожила малу пластичну душевну хірургію... І знаєте, навіть мої діти після таких вихідних припускають, що мама не така вже й стара... ))))

понеділок, 4 жовтня 2010 р.

Приліпити бородавку на ніс, аби ВИ мені повірили? )

Я вже звикла, що переважна більшість нових знайомих співає дифірамби моїй білості і пухнастості.

Переважній більшості з них я при перших спробах співу кажу, що вони мене мало знають, і що насправді я противна баба.

Майже всі вони наївно думають, що я банально напрошуюсь на компліменти.

Через деякий час вони з подивом констатують, що я таки противна баба.

Кожного разу себе питаюсь:"Чому б не сприйняти те, що тобі говорять, дослівно, не шукати в словах іншого змісту, не підозрювати співбесідницю у якихось жіночих прийомах, щоб потім не розчаровуватись жорстоко?"

середа, 29 вересня 2010 р.

Фізична відраза, цього разу в цьому блозі )

Процитую tivasyka
ці 11 слів і висновки з них окреслюють мою точку зору з цього питання. крапка?

А думка була така:
дружба между мужчиной и женщиной возможна… при определенной доле физического отвращения


І хоча я з тівасиком погоджуюсь, проте крапку я б не ставила. Поставила б кому.

Бо вважаю, що вона ще можлива після задоволеного фізичного потягу, несуттєво, чим був зумовлений.

Інакше то не дружба, а таке собі намагання виглядати цілком цивілізованими людьми. Це досить важко, навіть при високому самоконтролі - гасити в собі фізичне бажання, а якщо воно сполучене з цікавістю як до особистості - то взагалі неможливо.

Так виникає ненависть потрохи. )))

четвер, 23 вересня 2010 р.

Що таке щастя?

Ні, я не буду зараз про дитячі очі, про мир в усьому світі, і решту подібних ідеалів. Загальна назва для щастя - це задоволення, от така я епікурейка. )

Задоволення, як комфорт, душевний, психологічний, фізіологічний.

Це коли муркнеш з дивана:"А принеси мені пончик..." і тобі його принесуть. З кавою і посмішкою.

Скажете - не щастя? Скажете - примітивно і мало? А ви носіть собі пончики самі, без посмішки, декілька років, тоді й зрозумієте ціну.

неділя, 22 серпня 2010 р.

(Не)волю ще треба заслужити

...або ж сподобатись загарбанцю. Просто так вас ніхто неволити не буде.

Вже деякий час мене смішать коментарі типу:"Я ні від кого не залежу". Людина, котру люблять, котра любить не може бути абсолютно незалежною.

четвер, 19 серпня 2010 р.

Уламки літа

Підозрюю, що наприкінці минулого літа в мене була подібна тема. )

Уламки - бо як завше є брак часу записати відразу враження від подій і зустрічей, отож приходиться постфактум вишукувати в пам'яті те, що після них залишилось.

Це літо було коротким. Було багато роботи і мало часу для людей, з котрими хотілось бути довше і частіше.

Не обійшлось без гір і теревенівки. Без СлавськеРок також не обійшлось. Як і очікувалось-передбачалось, під його сценою познайомились з Iris і поручкались з фейсбучними друзями. )

Про продавця піцци має бути окрема історія. :)

Цього літа мені дуже дякували. З різних причин, багато людей. Інколи було ніяково і ні за що. Але... було приємно.

А ще цього року я почала надавати значення подарункам. Навіть тим, котрі отримала давно. Не у сенсі матеріальної вартості - вони почали мені нагадувати тих, хто їх подарував. Кожного разу, коли подивлюсь на якийсь предмет, не мною придбаний, згадаю людину, від котрої я його отримала. Чому саме зараз - не знаю...

вівторок, 20 липня 2010 р.

Теревеньки-теревасики...

Я навіть не пригадую, чи писала вже про мою одну з улюблених пір року. Не маються на увазі сезони, але короткі часові проміжки.

Наприклад, Різдво. Не через вихідні, але через атмосферу. Не знаю, як пояснити, а тому і не буду - буде така душевна мильна опера )))). Ще люблю кінець липня-початок травня, особлива природа, особливого кольору небо. Ще не вигоріле, не кольору зіпраного джинсу.

А ще люблю теревені. :)

Асоціюється з пустопорожнім таляпанням язиком, так воно й було задумано з самого початку теревенівок на Стрий.com.ua, колись формальна спроба, тепер - час, котрим тішаться і мами, і діти.

Певне, кобітам час від часу треба вибиратись десь без чоловіків. Аби заскучити за ними. :)

Хмарку позитиву можете подивитись у хмарці фото. Позаминулого року, правда, бо минулого я чогось вирішила знимкувати все на камеру. Фото стрибків у висоту - то взагалі бомбастичне. Цього року повторимо. )

А ще цього року буде у Славському, де ми теревенимо, рокфест. Тре пити яйка, аби не було так, як минулого рокфесту (зірвала голос і два дні говорили тільки після шампанського) ))))

неділя, 11 липня 2010 р.

Знову про склероз

Знову - бо вже десь писала, і пам'ятаю (або навіюю собі), що десь левандівка писав про ефективність лікування склерозу сном і відпочинком.

Сьогодні черговий раз поскаржилась чоловіку на склероз, відмітила малу ефективність гінкго і сумні мої перспективи. Чоловік, відірвавшись від чогось там, прокоментував - мозок і пам'ять потребують тренінг, тобто щось вчити напам'ять постійно, кожного дня. А нащо тобі щось вчити, Оля, якщо в тебе є Ґуґл?

Задумалась. Щось в тому є. З іншої сторони - такий облом, ну чого не сказати жінці - Олюсику, просто на твій великий мозок денна доза гінкго замала, нє? )

пʼятниця, 9 липня 2010 р.

Авторитети

Америки жодної не відкрию, але прецінь цю думку запишу.

Шанування авторитетів є неодмінною ознакою дорослішання. Це, мабуть, знають всі. А от відсутність?

Кінець особистого розвитку, як на мене.

субота, 3 липня 2010 р.

Чого я без них варта?

Роками мріяла про декілька годин без них. Про декілька днів без них. Про маленький проміжок часу, котрий дарую лише собі.

Мрія збулась. І от я валяюсь на канапі. Вдома прибрано, обід приготовано, тихо.

А мені сумно. Діти поїхали.

пʼятниця, 2 липня 2010 р.

Все кльово, але через сраку...

... пардон за мій хранцузький, це я прочитала колись і невідомо де, а от тепер маю чомусь точно таке самоє настроєніє.

І неізвєстно, чого мені зара хочецця, але нема чогось повного удовлєтворєнія собою, як буває п"ятничними вечорами.

Зібрацця б оце та й поїхать в Житомирську область на бєлий налів. Може б найшла моя душа граминку спокою...

субота, 26 червня 2010 р.

Я задумала продати Україну...

...як найдорожче.

Ні, не проклятим капіталістичним магнатам, не зубатій розвідці - чеським туристам.

Подивилась одного разу в пропозиції турфірм, і з'ясувала, що крім Паланку, Долини нарцисів і Домініканського собору нічого екстра вони не пропонують. І не тому, що не хочуть - вони просто більше не знають, та й не знають, що шукати і де.

А тому я хочу продати українську автентичність з гостинністю, карпатський трамвайчик, гіпсові печери, Кам'янець-Подільський з Хотином, ізьську лозу і косоньські термали і багато чого іншого. Все зі списку на день.

Хай мають, і не думають, що туристична Мекка - то тільки Карлові Вари. ))))

субота, 19 червня 2010 р.

Катерина Білокур

Розказувати нічого не буду, той, хто зацікавиться, може знайти в неті купу інформації і репродукцій про цю жінку, самоука, проте Майстра, генія українського декоративного живопису.

Захоплююсь творчістю Катрі Білокур вже давно, малою годинами розглялада деталі, дивилась в них, як в казку... Мрію колись побачити ці картини "наживо".

Її картини - абсолютна протилежність її долі.

Хто знає - просто згадайте. Таких небагато.

четвер, 20 травня 2010 р.

Без назви )

На чеському фрілансі наткнулась на тему:"Хто наінсталює джумлу?" Подумавши, що хтось жарти жартує вирішила також побавитись, а замість того дуже довго дивувалась (і до тепер дивуюсь). За інсталяцію суверенно просять (а інші дають) 50 баксів, за інсталяцію фрі шаблону - наступних 50.

Сижу й згадую якийсь скетч на тему "тупих американців"... Чи то може хтось свій час так дорого цінить, що шкода пошукати в неті інструкцію?

вівторок, 18 травня 2010 р.

"Що з ними сталось?"

"Життя з ними сталось, час з ними стався..."

Так відповідає господар маленького кафе випадковій клієнтці, котра розглядає колекцію ключів у банці на його прилавку і цікавиться їхніми власниками. Ключі, котрі залишають жінки і чоловіки з тих пар, котрі з тих чи інших причин не можуть чи не хочуть бути разом. Елізабет також прийшла залишити свої...

Ми вчора направду відпочивали при перегляді чудового фільму, зовсім не новинки, що мене засмутило тільки з тієї причини, що не бачила його швидше. "Мої чорничні ночі" - фільм про стосунки, зазирає в душі і я б сказала, трохи вивертає нам наші власні. А ще хорошою рекомендацією може бути акторський склад - Нора Джонс, Наталі Портман, Джуд Лоу, Тім Рот. Прізвище режисера для мене абсолютно нове і я його не вимовлю. )

А ще - у цьому фільмі один з найгарніших поцілунків, котрі я бачила в кіно. )

пʼятниця, 14 травня 2010 р.

(Ре)адаптація

Каже чоловік, що коли він був зі мною в Україні, то більше відчував, що я вже не зовсім місцева.

Тут, одного разу, коли ми повертались з гостей, сказав, що в тих умовах, в котрих він є адаптація - вельми розмите поняття. Спілкуємось з україномовними родинами, вдома розмовляємо українською, аби купити пиво нема потреби говорити, працює вдома, а в асьці - ті самі люди.

Хіба 50 євро за логотип йому нагадують, що тут його робота ціниться більше.

Але коли приїжджаємо в Україну - він вже бачить все іншими очима. А колись з мене сміявся.

четвер, 13 травня 2010 р.

І що б ви подумали?.. )))

В Улясика статус в асьці:"Шукаю, чим вилікувати Петрика", і моє перше питання:"Як там твій імпотент?"

четвер, 6 травня 2010 р.

Знову Семенів котик :)

четвер, 15 квітня 2010 р.

"Господи Ісусе...

... на світі забагато речей не в порядку.
Не думаю, сказав Христос. На світі, направду, все в порядку, тільки люди не в порядку. Решта функціонує без проблем".


Підпис Зануди мене змусив подивитись цей фільм. Подивіться і ви. Фільм 1952го року актуальний і сьогодні.

середа, 14 квітня 2010 р.

Спішська фортеця

Якби комусь випала нагода поїхати в Словаччину, дораджую це місце для екскурсії.

На висоті 634 м. над рівнем моря, на піщаній скалі, що перевищує навкілля на 200 м, володіє Спішським котлом один з найцінніших пам"ятників Спіша, народний культурний пам"ятник Спішська фортеця. Є не тільки прикладом розвитку архітектури 12-18 століть, але своєю площею, що перевищує чотири гектари (41 426 м2) вважається одним з найбільших фортечних комплексів середньої Європи.

Це таке собі слово історика-статистика. Я ж, коли там була, уявляла себе у замку Ержебет Баторі, що й не дивно - до цього замку мав пряме відношення палатин Турзо.

Я вже десяток-другий замків бачила, але цей мене вразив. Звісно, розмірами в першу чергу, більшого я не бачила, але й своєю... перемінливістю. Він з кожної сторони виглядає інакше (замок розбудовувався зі всіх сторін поступово, і в іншому столітті)

Ну, говорити можна багато. Але краще подивитись. І краще вживу. Сімейний квиток - 12 євро.

Або ж принаймі почитати у вікіпедії.

То є марне, то є марне, то є марне...

... так каже зневірений герой одного чеського фільму.

Так кажу я і мої діти, коли я, вибагливий фільмолюб, виберу фільм і йду переглядати. Чому марне? Бо я дивлюсь тільки титри.

Ні, я не вичитую з фільмів зміст і вміння оператора. Я просто засинаю на пролозі і прокидаюсь на епілозі.

Я починаю думати, що організм вибирає те, чого йому бракує більше. Бо як не борюсь, зробити з цим не можу нічого.

четвер, 1 квітня 2010 р.

Таки перверзія )

Платила я сьогодні штраф поліції, за неправильне паркування. )

Поліцайт мені до квитанції додав брошурку про нарахування штрафних балів. Сижу читаю, шукаю в тексті про дитячі кріселка. І думаю, де я маю набрати Cmd+F )

Цікавенько...

... читати написане декілька років тому.

І констатувати факт, що думки (майже) не змінились.

Ой, як багато маю написати... а часу нема.

пʼятниця, 12 березня 2010 р.

No se kurwa polatałam :)

четвер, 25 лютого 2010 р.

Максималізм

Мені сьогодні знову вичитали максималізм. :)

Мовляв, це не дуже добре, та й зовсім нескромно - хотіти від життя багато.

А що робить, якщо я, якщо вже хочу чогось, то по повній тарілці? Якщо фільм - то найкращий, книжка - найцікавіша, якщо друзі - то до гробу, а якщо любити - то так, аби на хату ворони не сідали? :)

Чому я маю задовільнятись середнім арифметичним? (Аби не гірше).

P.S. Для реалізації своїх бажань нікого не використовую.
P.P.S. Не бажаю нічого, чого б мати не могла. :)

неділя, 21 лютого 2010 р.

Перверзія

Перверзні всі ми, жителі інтернету. :)

Ми пишемо своєрідні щоденники онлайн (а люди їх колись стараннно приховували), ті самі щоденники, читати котрі було колись поганим тоном, ми стараємось зробити цікавішими для інших.

Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину.

Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше.

Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому?

Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі?

Гм... перверзія, мабуть, заголосне слово. Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?

середа, 17 лютого 2010 р.

Minuscule

Натрапила на дуже позитивний серіал для цієї родини, дуже позитивний, пізнавальний і дуже добрий. Сміялись разом три години (до кінця не додивились). Раджу.

Ковзанка



Сто років цього не робила. (Ні, на ковзанці ми були минулого року, а от на замерзлому ставку, як на ковзанці - ні).

І знаєте, особливе відчуття, коли навколо замість мантинел стадіону - замерзлі камиші, над головою - вербове гілля разом із сосновим.

Накатались так, що ледве додому дійшли. А так плакав Мартин, бо в нього ше немає ковзанів... :) :(



вівторок, 16 лютого 2010 р.

Культурний шок

... або ж шок культурою.

Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече.

Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем.

і т.д.

Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати,
І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій –

Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя,
Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими…
Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився,
Та із двох половинок стулилось невміло «ми» –


Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща,
Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде.
А усе, що по тому – означено просто – «тощо».
А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».

понеділок, 8 лютого 2010 р.

Дриглі і устриці

... Сьогодні в трамваї потрапила на очі "Мала еротична кулінарія", де описувались різні страви, здатні з кожного з нас зробити Казанову, або як варіант, мадам де Помпадур (в історії є багато інших, не менш темпераментних постав, але мова не про це).

Ілюстрації були кольорові, рецепти апетитні (з кошторисом вище середнього). Сподіваюсь, не це мене наштовхнуло на думку, що якщо в людині горить вогник пристрасті, то їй вистачить для щастя і пиріжка з горохом, а якщо ні - то жодні устриці його не роздмухають...

...Але з соком селери поекспериментую. )))))

пʼятниця, 5 лютого 2010 р.

Брак часу...

... не знає, що це, чому і чому саме зараз - часу почало бракувати. "Катастрофічно" - не те слово, бо катастрофи нема, є якийсь страх, що чогось не встигну.

А хочеться багато. І як зараз коментує онлайн друг Саша, "з моїм максималізмом"....

Хочеться встигнути роздати себе, і те, що в голові наскладалось за останні роки і не було вжито, використано. Навіть якщо використовуватиметься хвилину, годину, день - ключове слово "користь".

Навіть якщо результатом буде одна посмішка - я буду рада.

четвер, 4 лютого 2010 р.

Хліб і шоколад

Маю чудову книгу чудового автора - закарпатського письменника Мирослава Дочинця. У неті я її не знайшла, тому пропоную передмову автора (а якщо когось зацікавить, спробуйте знайти в книгарнях, ціна більш ніж доступна).

Хліб і шоколад

Короткі новели (образки, шкіци, етюди, мініатюри, ескізи - як завгодно) я пишу давно. Пишу відколи пишу. Я люблю цей малий жанр. Бо й самі постаємо з малого - і в малу грудку перейдемо, завершивши всі земні справи. Я не люблю слово "тексти". Я визнаю слово - проза. Словесна тканина, зіткана з філософії і поезії, з печалі і радості. І немає прози великої і прози малої. Проза або є, або її немає.

Чимало з написаного втрачено у веремії життя, дешо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей, прочитавши декілька новелок, написав на полях:"Ви - письменник!" - намагаюся ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку.

Довго міркував над назвою. Спочатку просилася одна - "Борозни долонь", відтак друга - "Окрайці", третя - "Місячна роса". Були й інші. Але жодна "не лягала", як кажуть стрільці.

Назва з’явилась сама собою. Я відпочивав у санаторії. Одного разу прихопив з їдальні кусень хліба, щоб погодувати рибок в озері. А собі купив плитку шоколаду. Сів на лавицю, аби почитати, але озвався мобільний. Щоб краще чути, я піднявся на узгірок за кущем. А припаси лишив на лавиці. Розмовляючи, я бачив, як імпозантний молодий курортник пройшов алеєю. Порівнявшись з лавкою, зупинився, оглянувся і швидко сховав шоколад до кишені. І пішов далі, наддавши ходу.

Я подумав: цікаво, а як інші? Купив ще одну плитку шоколаду, поклав її поряд зі скибкою. А сам із книгою примостився на лавці віддалік. Злісу вийшла бабуся з кошаркою. Хотіла присісти на лавці, але побачила мої залишені дари. Шоколад вона обережно поклала до кошика, а хліб одразу ж почала їсти.

Наступного ранку я продовжив ексепримент. Алеєю прогулювалася розкішна жінка з хлопчиком. Він біг наввипередки, голосно коментуючи кожну дрібничку. Коли підбіг до лавиці, на мить завмер. А тоді обіруч. як щось коштовне, взяв хліб і вигукнув:"Мамо, тут хліб для песиків! Я ї погодую, добре?" "Добре. А шоколад не чіпай. Це хтось забув. Може, якийсь хлопчик. Він за ним прийде".

Жінка запитально глянула в мій бік. Але я не був схожий на хлопчика, який губить шоколад.

І тоді я зрозумів, що це - про нас. Одним у цьому житті потрібен шоколад, другим - хліб, а третім - і хліб, і шоколад. Тому я й назвав так оцю книжку - "Хліб і шоколад". Бо вона про нас і про нашу насущність. Про наше життя. Коли ситне, а коли пісне. Коли солодке, а коли - не дуже.

Щоб відчути смак хліба, не треба їсти цілу паляницю, досить окрайця, навіть крихти. Так і з прозою. Нерідко я зумисне відламую від цілісної картини ощипок і пддаю його скупим начерком. Може, інколи він задється гіркуватим і черствим, але це - хліб душі.

Схоже щось і з шоколадом. Під цупкою, рипучою обгорткою захований гіркувато-солодкий смак втаємниченості. для тих, хто хоче туди заглянути.

вівторок, 2 лютого 2010 р.

З неопублікованого )

Той, хто уважно читав Стрий.com.ua, пам’ятає мою суперечку з кимось, на рахунок виставляння фото у персональних галереях.

Я стаю забобонною чомусь у момент, коли приходить пропозиція виставити весільне фото, фото щасливого вагітного пуза і решта щастя, котре є крихким, як я з’ясувала.

І ці фото бачило одиниці, але під тиском громадськості мушу оприлюднити фото пані і пана Шуманських у шасливий день.)

P.S. Те, що я Un.Known - ніхто не відміняв. )))

Янголи на снігу

Пам’ятаєте таку забавку? Падали ви колись з сусідськими дітьми до снігу, щоб потім у ньому видивлятись, у кого гарніший янгол?

Я давно ні. Але годину тому впала. І щось у мені змінилось.

Діти мої спочатку були здивовані, а потім, побачивши, що мама не звертає уваги на мокрі ногавиці і повні капюшони снігу, пустились до виробництва янголів з ще більшою вервою. Мої янголи робили янголів, а я проходила очистою (чистилищем...)?

Тільки через півгодини ми звернули увагу на зграйку дітей, заздрісно спостерігаючих таке неподобство, компанію чорношкірих молодих людей (впевнена, що вони так і не зрозуміли цього ритуалу) і лиця у будинку навпроти.

Ми прийшли додому щасливі. І хоча сніг знову засипає янголів коло єврейського кладовища, я знаю - вартує хоча б інколи випустити з себе янгола дитинства...

неділя, 31 січня 2010 р.

Мудрість Сираха

1 І замість друга не ставай ворогом. Бо погане імя успадкує встид і погорду. Так грішник двоязичний.
2 Не підноси себе на раді твоєї душі, щоб твоя сила не була роздерта, як бик.
3 Їж твоє листя і знищиш твої плоди і оставиш себе як сухе дерево.
4 Погана душа вигублює того, що її придбав, і зробить себе радістю для ворогів.
5 Солодке горло множить своїх друзів, і язик, що гарно говорить, множить те, що миле.
6 Хай будуть з тобою числені ті, що в мирі, а твої радники один в тисячі.
7 Якщо придбаєш друга, придбай його у випробуванні і не швидко дай йому довіря.
8 Бо він друг у своїм часі і не останеться в дні скорботи.
9 І є друг, що перемінився в ворога, і відкриє войовничість тобі на сором.
10 І є друг, що є спільником при столах, і не остане в дні скорботи.
11 І в твоїх добрах буде як ти, і перед твоїми слугами буде сміливим.
12 А коли будеш упокорений, буде проти тебе, і сховається від твого лиця.
13 Відділися від твоїх ворогів і зважай на твоїх друзів.
14 Вірний друг сильна охорона, а хто його знайшов, знайшов скарб.
15 У вірного друга немає переміни, і немає міри його доброті.

Книга Сираха, 6,1-15

Без коментарів.

Wanted

Піддалась сьогодні на провокацію.

Я до фільмів дуже вимоглива, взагалі більше люблю книги, ніж фільми, але час від часу щось для себе знайду. Сьогодні клюнула таки на ім’я Морґана Фрімена і подивилась на фільм "Wanted" з його участю.

Що сказать...

Хто не любить blood bath action і страждає відсутністю сценарію, котрий має голову і п’яти - не дивіться його.

Режисер, мабуть, хотів зняти щось сюрреалістичне - не вийшло.

Запам’ятала одну фразу з фільму:"Все під контролем". Людину поставили в екстремальні умови, аби змінила своє життя і знайшла в ньому місце. (Про способи мовчу). Якщо режисер хотів саме цю фразу залишити в гловах глядачів - він цього досяг.

Якщо повернутись до екстремальних умов, то одним з мала улюблених моїх фільмів є "Гра", де примхливого і розніженого Ніколаса Ван Ортона пропускають психологічним млинком, аби він навчився цінувати власного життя... і людей.

четвер, 28 січня 2010 р.

... і сніг іде

...з часом. )

За ніч - нападало півметру.


вівторок, 26 січня 2010 р.

Здатна на більше...

... ці слова слухала моя мама протягом усіх тих років, коли ходила на батьківські збори у школу.

Ніколи не сказали, що є таке, оце "більше". Де "більше" починається, принаймі. Чи, принаймі, я вже приступила ближче до "більшого".

Пафосне "приступила" цілком на місці, бо тоді мені видавалось, що "більше" - то щось недосяжне, а люди вигадують. Бо моя неамбіційність аж ніяк більшого не прагнула. "Нас і здєсь нєплохо кормят..."

Отож, про суб’єктивність. До чого, більшого, ми здатні?

Наприклад, як люди.

І знову власний приклад. Знову моя мама, в котрої, як "добрий день" була колись фраза:"Ти б могла мати кращого чоловіка". Якого "кращого"? (Згадується спортивна гра товаришів з НДР "Citius, altius, fortius") Аби мене більше любив і на руках носив? (гм)

Може хтось любити більше, ніж йому вистачить душевних сил? Чи більше ненавидіти?

Я не переймалась тим, поки жила досить безтурботно, читала Чосера і слухала БГ. І спілкувалась з подібними мені людьми. Можу сказати, що обмежувати коло спілкування я вмію досить вправно до сих пір, хоча ті, хто мене мало знає, не вірять, що я людина мовчазна. І обмежую його постійно, свідомо, аби вберегтись від негативних емоцій.

А недавно, посеред тихої прогулянки моєю романтичною долиною і споглядання добрих людей-велетнів (котрі, без сумнівів, хотіли більшого), мене захопила повінь... сірості. Сірої злості, сірого незадоволення життям, собою, та й мабуть, нереалізованості якоїсь.

Не моїх.

Дивно стало. Що може бути джерелом перманентного негативізму?

Ніяк не можу відсікатись від думки, що ота людина "здатна на більше". Бо добро і зло накопичуються. І усе має логічне продовження (як і початок).

... А все могло б бути по-іншому, якби жінка не сиділа коло компа, а лежала в перинах з коханцем. )

понеділок, 25 січня 2010 р.

Чорне вугілля на білих вулицях

або Що робити із серцем

Символічною ознакою підготовки до другого туру Президентських перегонів стали вугільні купки на засніжених вулицях Тернополя. Певно, це перша і остання гуманітарна допомога донеччан відмороженим тернополянам. Такий синонім до певної частини високоморальних і патріотичних земляків, серед яких кожен другий – герой помаранчевої революції підходить як ніколи. Інакше, як прокоментувати відсотки голосуючих за апологета амбалізму в порівнянні із відсотками тих, що проголосували за носія націоналістичної ідеї. Якби Тягнибок глибше вивчав історію виборчих процесів на Галичині, міг би зауважити, що самого Івана Франка ці «побожні стратеги» «киданули» двічі, промінявши совість на дзвінку цісарську монету. Висновок один – свідомих стає менше, в рівній пропорції до продажних.

Лідеру тернопільських регіоналів Оресту Муцу є чим тішитись. Вчення Іуди – перемагає. Тепер відкрито можна купувати голоси роз»уїжджаючи селом на фірі. Всі це бачать. Телефонують і нашіптують тихо-тихо так, щоб не дай Бог хтось із сусідів не почув. Коли одного мера наддністрянського міста, який зателефонував і сповістив про подібне безчинство яке творилось на його території , запитали чому він не напише офіційної заяви до відповідних органів, той ображено відповів: «Що я сексот? Я ж поважна людина!». А кому ж тоді, як не цьому негіднику відповідати за дотримання українського законодавства. Кому ж, як не йому своїм прикладом відкрито зупинити прояви беззаконня. А так: немає фактів – немає справ, лише домисли. Це і дозволяє черговим Ганям зі Львова на шустеровських телешабашах заявляти на всю Україну, що підкуп регіоналами виборців – то чиста брехня. Мовляв- то є свідомий вибір тернополян. У таких випадках я поважаю Муца та купку муцоподібних – вони з прапором партії регіонів, як зачмелені фани «Шахтаря» бігали містом і тоді коли ми мерзли на майданах за свободу і бігають зараз. Але я не можу зрозуміти того, хто ще вчора з баяном виспівував: «Разом нас багато», а нині, як чортяка з реклами у різдв»яні дні протоптував кременецькі вулички і тупо скуповував голоси, а потім уже на дільниці звіряв по списаках куплені душі. Останніх певно ніколи зрозуміти не зможу.

А іще я розумію політиків так званої «нової хвилі» і самого гаранта, тільки з інстинкту політичного самозбереження можна віддати на поталу цінності здобутої демократії. Сьогодні їх невизначеність призведе до того, що ми будемо мати горезвісні дев’яності. Але це півбіди. Боюсь, що за результатами другого туру народним президентом Західної України стане Васько Противсіх з його дебільною програмою. Коли так, то треба було об»єднуватися довкола нього вже у першому турі. Не здивуюсь, якщо на наступних виборах, (якщо такі будуть), західняки будуть об»єднуватись навколо Левка Дурка.

Зверніть увагу, що ніхто окрім Ющенка не зійшов з майданного подіуму. Всі польові командири залишились по одну сторону барикади. Якби не було важко. Скільки б не було протиріч. По одну! Коли корабель тоне, то капітан покидає його останнім. Останнім, а не першим!

Це пишу я , той , якому БЮТівці зі своїми яйцеголовими гуру на місцях, ось де в горлі стоять. Мені нижче моєї гідності буде колись піти з цими людьми до будь якої місцевої ради. І навіть більше, я вже сьогодні переконаний, що мудрий галицький нарід на місцевих і парламентських виборах вимете недолугих чиновників з політичного простору. Але коли стоїть вибір долі держави, коли нависла загроза глумлення над всіма людськими ідеалами, я буду голосувати за майбутнє України.

Можна не сприймати Луценка як міністра, але важко не дослухатись до нього, як до прозорливого політика: чи можете ви уявити портрет двічі судимої, який висітиме у кожному класі, або його фотографію на столах ваших кабінетів, його портрети у вишиванці під час знаменних національно-патріотичних свят?! Піду далі, наших жінок світ буде сприймати за образом нової першої леді держави. Якщо уявляєте – робіть так, як підказує вам інстинкт самозбереження. Ховайтесь – може за вами чи до вас не прийдуть. У вас є ще шанс потрапити до закритої штольні другим.

Ще у першому турі ми відкрито сказали – «тільки не зек». У 1988 році ми так само відкрито казали – Україні бути незалежною. У 1990 році, ще за совіцької влади ми з Ярославом Верещаком вперше до Тернополя привезли п»єсу «Я Степан Бандера. Перша проба». Пройшли роки, а в палаці культури «Ватра» ще й досі бронзовіє табличка з моїми словами

«Націє, за себе помолись,
Націє, згинатися доволі,
Наречені обранцями долі ,
Ми одне із одним відбулись.»

Моїй найменшій доньці лише два місяці і розум 52-річного батька підказує - промовчи. А що робить із серцем?

Олександр Смик, лауреат премій Василя Стуса та братів Лепких, член п»яти національних творчих спілок України.

понеділок, 11 січня 2010 р.

Канікули закінчились...

... вітаємо у реальному житті.

Ілюстрація переходу


Так мене провела Україна...

а так зустріла Чехія...