Було і буде

Мені ще не дійшло. Зате Роман вже каже комусь там в слухавку:"Був у внучки". :)

Всі батьки (я думаю, всі) цілують дітей на добраніч. Цілую і я. Цілувала. Якось непомітно вони стали приходити до нас у спальню і цілувати мене. І навіть не знаю, як це сталось. Але мені приємно.

Це не присвята, це насправді важлива інформація, перевірена, тому прошу, усіх, хто читає цей блог, і у чиєму оточенні є дітки з ДЦП переказати їм інформацію нижче. А саме про можливість вирішення багатьох проблем завдяки методу Ульзибата. Більше інформації тут. Дякую за інформацію Аліасці з ЛФу і усім, хто її поширить далі. Ми були у філії Тульського Інституту клінічної реабілітації. Там роблять операції за методом заслуженого винахідника РФ, доктора медичних наук, професора В.Б.Ульзибата. Операція лазерна, після неї залишається маленька крапочка як від укола шприцем. У Олени їх 9, п’ять на руці і 4 на нозі. Вже зараз видно результат, у неї випрямились пальчики, опустилася п’ята, тепер не буде ходити на пальчиках і рука розігнулась. Я не буду вдаватись в подробиці, мабуть мало кого вони цікавлять. Просто для нас це подія адже вже й не надіялись ,що таке колись станеться Клініка знаходиться у м. Тула. В Україні вони приймають у Сімферополі, Вінниці, Луцьку і ще десь здається.Треба дзво...

Готуємось до Різдва. Тут подарунки даруються на Різдво, і дарує їх Ісусик (зрештою, я вже десь про це писала). Подарунків дарується багато, бо атмосфера спонукає, бо діти тішаться, бо хочеться догодити. Вчора ми, їдучи в машині, вигадували, що кому подарувати, а я згадала, як наближався час, коли прийде святий Миколай, цікавість, з якою ми обшукували хату, радість, якщо подарунок відповідав уявам і розчарування, коли старшій мені почали дарувати рукавиці та подібні нецікаві деталі гардеробу. А потім згадала, як мені тоскно було, коли прийшов Миколай, а батьків не було вдома, це був перший рік, як вони поїхали в Чехію, і моя радість з того, що я залишилась сама, нарешті повністю самостійна, кудись зникла. Як мені було сумно, коли я лягала спати, знаючи, що під подушкою вранці не знайду зовсім нічого. А була б рада, якби там були хоча б банальні тапочки... Мабуть тому зараз беру все, що мама дає, і тішуся компенсаціям за заблукавшого тоді Миколая...

Хочете помолодшати - запитайтесь мене, як. ) Так-так, сьогодні дивилась якийсь серіал, а там для жінки було принципово, виглядає вона на 35 чи на 40. Можна зараз написати, що головне "аби душа була молода" та інші прописні істини, але я вам пораджу не тільки так вважати, але й робити речі нетрадиційні для вашого віку, або ж котрі вважаються нами ж, людьми, нетрадиційними для нашого віку, в деяких випадках навіть непристойними (це я згадала про Янголів на снігу ) Минулих вихідних ми пускали з дітьми повітряних зміїв, і я в черговий раз прожила малу пластичну душевну хірургію... І знаєте, навіть мої діти після таких вихідних припускають, що мама не така вже й стара... ))))

Я навіть не пригадую, чи писала вже про мою одну з улюблених пір року. Не маються на увазі сезони, але короткі часові проміжки. Наприклад, Різдво. Не через вихідні, але через атмосферу. Не знаю, як пояснити, а тому і не буду - буде така душевна мильна опера )))). Ще люблю кінець липня-початок травня, особлива природа, особливого кольору небо. Ще не вигоріле, не кольору зіпраного джинсу. А ще люблю теревені. :) Асоціюється з пустопорожнім таляпанням язиком, так воно й було задумано з самого початку теревенівок на Стрий.com.ua , колись формальна спроба, тепер - час, котрим тішаться і мами, і діти. Певне, кобітам час від часу треба вибиратись десь без чоловіків. Аби заскучити за ними. :) Хмарку позитиву можете подивитись у хмарці фото. Позаминулого року, правда, бо минулого я чогось вирішила знимкувати все на камеру. Фото стрибків у висоту - то взагалі бомбастичне. Цього року повторимо. ) А ще цього року буде у Славському, де ми теревенимо, рокфест. Тре пити яйка, аби не було так, як мину...

Роками мріяла про декілька годин без них. Про декілька днів без них. Про маленький проміжок часу, котрий дарую лише собі. Мрія збулась. І от я валяюсь на канапі. Вдома прибрано, обід приготовано, тихо. А мені сумно. Діти поїхали.

Натрапила на дуже позитивний серіал для цієї родини, дуже позитивний, пізнавальний і дуже добрий. Сміялись разом три години (до кінця не додивились). Раджу.

Пам’ятаєте таку забавку? Падали ви колись з сусідськими дітьми до снігу, щоб потім у ньому видивлятись, у кого гарніший янгол? Я давно ні. Але годину тому впала. І щось у мені змінилось. Діти мої спочатку були здивовані, а потім, побачивши, що мама не звертає уваги на мокрі ногавиці і повні капюшони снігу, пустились до виробництва янголів з ще більшою вервою. Мої янголи робили янголів, а я проходила очистою (чистилищем...)? Тільки через півгодини ми звернули увагу на зграйку дітей, заздрісно спостерігаючих таке неподобство, компанію чорношкірих молодих людей (впевнена, що вони так і не зрозуміли цього ритуалу) і лиця у будинку навпроти. Ми прийшли додому щасливі. І хоча сніг знову засипає янголів коло єврейського кладовища, я знаю - вартує хоча б інколи випустити з себе янгола дитинства...

Пам'ятаєте дядю Ваню з Морди ? Помер. Не доживши тиждень до Великодня, не набивши шуткою жінку... Його смерть мене вразила. Тому що я його любила, тому що любила його жарти. Тому що це батько моєї подруги. І відразу подумалось - він був всього лиш на два роки старший від мого батька... Підійшов час більших втрат, час коли ми підходимо до останнього порогу, за котрим - уже зовсім доросле життя, час сирітства. Ця смерть - перша тривожна ластівка. І вже, мабуть, не буде дня, аби я не подумала про здоров'я батьків...

... вона ж бувша Радянська. Хоча ця назва, як на мене - найменш вдала для неї, як і для інших галицьких вулиць у галицьких містах. Десь в середній чи східній Україні - прошу дуже, але на Галичині... Що ця вулиця зовсім не Радянська можна було переконатись послухавши розмову двох сусідок:"Слава Ісусу Христу! Прошу пані, не виділа пані нині пані Рубльову? - Виділа'м, казала, шо прийде до Вас пополудни, тіко як купит п'євки для пані". Не існувало на ній товаріщєй і громадян, були тільки пани і пані, що мене малу відносило кудись на сто років в минуле. От, наприклад, мезонетова квартира пані Броні. Пані Броня і моя бабуся були чи не найбільшими модницями свого часу. Все тому, що мій дід був гідним кравцем, і був в пошанівці серед тогочасної еліти. А чоловік пані Броні був гідним шевцем, мешти котрого мусила мати кожна модниця. От чоловіки і старались. І знаєте, декілька років тому, коли ми прибирали на горищі і викидали ті всі "скарби", котрі так "потрібн...

День видався чудовим. До замку ми йшли рівно годину - але над Влтавою гарно, шурхотіло сухе листя, світило сонечко. Біля входу в замок нас зустріли Миколай, ангели і чорт (тут їх можна побачити від початку Адвенту, а Миколай ходить 6го грудня. До речі, в Чехії Миколай носить дітям тільки солодощі і фрукти, а от подарунки носить дітям Ісусик, на Різдво). Мартін, мабуть тому, що має нечисте сумління, сховався за мамину спідницю (аби чорт не забрав). Луцка заспівала "Біля Фрідку стежинка" (Фрідек - місто недалеко від Фріді і назване на її честь ))) (жартую), заслужила цукерок, а Мартін дивився на чорта вовком. Ангел довго просив розказати віршик, чи бодай сказати, як він називається - Мартін відмовлявся комунікувати. "То ти такий чортик?" - питався Ангел, на що Луцінка сказала - "Звати його Мартін Ангел", і зняла шапку. Ангел з крилами і Ангел Мартін, як з"ясували глядачі цієї сценки, мали абсолютно однакове блонд волосся, з льоками. (Ангел паруку, Марті...

Отак ми хлюпаємось...

Старі знайомі та друзі моїх батьків, коли згадують мене, дитину, описують частіше всього кучеряву голову, втикнуту в книжку, всюди - по дорозі в школу, зі школи, в чергах, в автобусах - книжка була як моя невід"ємна частина. Я особисто тоді не вважала, що читаю більше, ніж інші, не вважала так і донедавна, поки не почали читати мої власні діти, а я не почала звертати увагу на їхніх ровесників. Мої діти читають ) Люблять книжку. Не знаю, чи так, як я, не сподіваюсь навіть, що для них це фізична потреба, як була для мене, але... Луцінка, встаючи на вихідних швидше, ніж я, бере книжку і тихенько йде читати в сусідню кімнату. Власне, я це пишу тому, що вона сьогодні крикнула на мене з дитячої:"А ти знаєш, мама, що нам задали урок, котрий для мене не урок, а забавка - маємо прочитати книжку?!" Юлькою, котрій 16, хвалитись пізно ) Я вже буду і встидатись незабаром. Ця мене здивувала і втішила "Анною Карєніною", прочитаною за власним бажанням. Правда, інтерпретація, в...

Так сплять Дан з Луцкою )))

Так мало слів в такій великій пісні Із безлічі мелодій, серцю близьких... Рядки з вірша, що я колись написала для мами... колись, коли мені було стільки, як зараз доні. Зараз цей вірш може стосуватись і її...

Доріжка до празького зоопарку дуже нагадує славетний Голлівуд Бульвар, тільки тут замість відбитків рук - відбитки ратичок і лап місцевих "зірок" ))) Фото не дуже вдале, але такого цікавого викладу я давно не чула, як і не сподівалась, що черепаха може бути такою слухняною і досить швидкою )) Ну і нарешті, найновіше і найцікавіше в празькому зоопарку - павільйон Індонезії. Щось унікальне. Справжні джунглі. Температура повітря - сталих 30 градусів. Вологість - 65 процентів. Все справжнє :))) Над головою літають екзотичні пташки. Трохи далі є "нічний" павільйон, тобто джунглі в темноті, печери. Там літають і кажани... Ага, забула додати, що коштувала ця радість 900 з хвостиком тисяч доларів США...

В суботу пригріло сонечко, потепліло, і ми вирішили нагодувати на Влтаві качок. І так нам сподобалось, що ми їх вирішили ще й у неділю нагодувати...

Вони не близнята і навіть не рідні брат з сестрою, хоча той, хто їх бачить вперше інакше і не подумає. Стосунки мають... не просто близькі, не просто родинні, це просто якийсь симбіоз двох дитячих душ... Коли кажу "симбіоз" - це не просто так. Один одного вдало доповнюють, постійно тримаються купи, і навіть у великій дитячі компанії перевагу надають товариству один одного,суверенно виключаючи протилежний варіант. Знайомі від народження :) від народження разом виростають, хоча на жаль, останнім часом це вже не зовсім так. Даніел - мій похресник, мій племінник, у цій парі старший. Він, як і личить, виконує роль охоронця, він уважний, він ласкавий, і як всім здається, той, хто у цій парі більше любить. Луціе - моя доня, забудькувата і розсіяна, має естетичні відчуття, дуже часто нагадує мені якогось митця "не від світу цього". По мені успадкувала властивість залишати сильні емоції для себе. Її найбільший прояв почуттів до Данечка - це коли вона мені у пітьмах дитячої, ...