четвер, 17 грудня 2009 р.

Kytice

Кого зацікавив фільм Bathory,той, можливо, спокуситься на ще один фільм з майстерні чеського оператора Ф.А.Брабця.

В "Kytici" (Букеті), та ж магічна камера (за котру оператор отримав Чеського лева за найкращу операторську роботу), зірки чеського театру і кіно на фоні віршів чеського класика Карла Яроміра Ербена. 13 віршів, 13 лірично-епічних історій, 13 замальовок в одному фільмі.

Фільм не новий (2000 р.), проте заслуговує уваги.

субота, 12 грудня 2009 р.

Дружини дияволів

Я сьогодні зачиталась історією третього рейху. Вірніше, почала історією НСДАП, і якось непомітно сковзла на своє, жіноче.

Протягом декількох днів навесні 45го відійшли, доста безславно, з цього світу Муссоліні, Гітлер, Геббельс. Історичний хрестоматійний факт.

Звернула увагу на фото їхніх подруг, коханок, дружин. Усі, Клара Петаччі, Ева Браун і Магда Геббельс - жінки неординарної краси, то ж їхнім партнерам не дивуюсь.

Дивуюсь самим жінкам.

Якщо вони всі були амбіційними - то чому саме так скеровували свої амбіції?

Магда Геббельс, як відомо, була великою шанувальницею Гітлера, і казала вголос, що її місце - коло нього. Але ж під кінець війни настільки зачарованою вона не була. І Ева Браун не мусила виходити заміж за день до своєї смерті. А Клара Петаччі могла б пережити Муссоліні на багато років, якби не відмовилась його залишити.

Любов?

Що могло прив’язувати вельми цікавих, красивих, і досить освічених на той час жінок до чоловіків з кривавими іменами? Настільки, аби добровільно вибрали, згідно весільним побажанням, смерть в один день?

пʼятниця, 11 грудня 2009 р.

Все це було!

І дещо було навіть дуже незле... хоча пропаганда була всюди.









А це - з розряду того, за чим в мене справді ностальгія...





четвер, 10 грудня 2009 р.

Love actually

Для тих, хто любить британську трагікомедію і хорошу гру хороших акторів і суперовий саундтрек. Цілком можливо, що я про нього вже писала, бо відноситься до категорії моїх улюблених.

Фільм - не шедевр, але в ньому дуже багато добра. І він наштовхує на роздуми, а можливо і до переосмислення нашого відношення до інших людей, стосунків.



Хто має можливість - дивіться, звісно, з оригінальним звуком.

Love is all around, мої милі.

середа, 9 грудня 2009 р.

Парадокс

Деякий час практикую власний метод рішення проблем різного сорту.

Не впевнена, що не навіюю собі це, але здається, допомагає. Рішення полягає в тому, що стараюсь на проблему дивитись чоловічима очима.

Швидше всього, результат не є стопроцентно чоловічим, але це мені не заважає. Суттєвим є процес. Результат є поєднанням жіночої креативності і чоловічої логіки. Власне, сама аплікація чоловічої логіки в жіночий спосіб мислення є креативність. )

А чого це ти, Анноун, фігньою страждаєш?" - скаже хтось. Але це не фігня. Світ належить чоловікам. така є правда, мене це якось не гризе, сприймаю, як є. Просто, якщо вже живемо у чоловічому світі, потрібно пристосовуватись.

Вуса в мене від цього не виростуть, голос не згрубне. Боюсь одного - стану холоднішою і менш відвертою. Буду ображати пихатістю (хоча це не пихатість буде, а страх з того, що оточення зможе запідозрити в мені людські почуття).

Парадокс полягає в тому, що я, прецінь, проповідую добре слово і відвертість, скільки себе пам’ятаю. То коли я брехала - в минулому усім чи брешу зараз собі?

вівторок, 8 грудня 2009 р.

Для любителів кицьок (і котів)

Чудова серія Simon's Cat на YouTube

Snapshot

неділя, 6 грудня 2009 р.

Відень, танцююча дама...

місто. Саме таке враження складається, коли в’їжджати у Відень зі сторони Донау Сіті, міста в місті, тобто бачиш перед собою панораму цілої Відні на багаточисленних дунайських островах. Донау Сіті - найсучасніша частина Відні, бізнес центр, зосередження найвищих будов міста та адміністрацій організацій з іменами, відомими цілому світу.

Але ця частина міста не танцює. :)


Танцює Відень імперська. Коли виходиш на пляц перед Гофбурґом, перше, що спадає на думку - так, це місто цісарів. На відміну від Праги, наприклад, це місто має... розмах. Нічого мінімалістичного. І навіть те, що маленьким видається, має мега розміри. Наприклад, міністрель на
верхівці віденьської ратуші має у висоту 8 метрів.

Гофбурґ - ілюстрація перебування Габсбурґів. За Фердинанда І з’явились Швейцарські ворота, за Максиміліана ІІ - стайні, Рудольф ІІ прибудував Амалієнбург,Карл VI добудував Імперську бібліотеку, Марія-Терезія Бургтеатр, Йозеф ІІ - Йозефпляц. Ну, просто кому що бракувало.

Зараз в Гофбурґу 2600 кімнат, і знаходиться тут, крім офіційної резиденції австрійського президента, Національна бібліотека, Етнологічний музей, та скарбниця (в котрій знаходиться корона Австро-Угорської імперії).

Якщо у вас заболять ніжки у цій частині міста, то єдиний вид транспорту, котрим можете тут скористатись - фіакр. Незважаючи на сучасні вивіски, таки відчуєте себе принаймі у ХІХ столітті. За відповідну ціну, звичайно, 65 євро на годину. )

Ми вийшли на екскурсію вранці, було прохолодно, але під вечір я зрозуміла задум нашого екскурсовода. Коли я вийшла з Альбертіни, на вулицях яблуку не було де впасти. І попри видовищність Відні різдвяної, багатої, ошатної, штовханина таки дратує.

А що я робила в Альбертіні... Звичайно, Відень різдвяна мене вабила, але їхала я туди не на прикрашені вулиці подивитись (Прага таки не поступається). Головною метою моєї поїздки була виставка імпресіоністів.

І не просто імпресіоністів, а ІМПРЕСІОНІСТІВ. ) Пісарро, Мане, Моне, Ренуар, Деґа, Тулуз-Лотрек, Сезанн, Сіньяк, ван Ґоґ, Курбе та інші. З виставкою особистих речей художників. Усього 170 картин. Виставка екстраординарна сама по собі. Якщо додати до цього суперовий дидактичний матеріал у всіх найбільш поширених мовах, наінстальований інфрачервоний аналіз з поясненням (результат 5ти річної праці знавців), фільм про виставку у кожному залі... Розумієте мене, культурний шок. :)

Повертаючись до танцюючої дами... Я тепер знаю, чому всі найгарніші вальси були написані саме над Дунаєм. Просто інакше бути не могло.

Більше фото і коментарів тут.

P.S.

Мабуть кожен, хто прочитав цей допис, перепитався мене, якого роду Відень. Звичайно, чоловічого, українською. Я сама декілька разів переписувала, але ніяк не асоціюю Відень з чоловічим родом. Відень прецінь дама. Вважайте це авторським стилем (помилкою). :)

четвер, 3 грудня 2009 р.

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка.

З великим запізненням, однак невідворотно.

Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу.

Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено.

І трохи з нерозумінням.

І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють.

Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота".

Комплекс? Звідки стільки злості?