вівторок, 20 липня 2010 р.

Теревеньки-теревасики...

Я навіть не пригадую, чи писала вже про мою одну з улюблених пір року. Не маються на увазі сезони, але короткі часові проміжки.

Наприклад, Різдво. Не через вихідні, але через атмосферу. Не знаю, як пояснити, а тому і не буду - буде така душевна мильна опера )))). Ще люблю кінець липня-початок травня, особлива природа, особливого кольору небо. Ще не вигоріле, не кольору зіпраного джинсу.

А ще люблю теревені. :)

Асоціюється з пустопорожнім таляпанням язиком, так воно й було задумано з самого початку теревенівок на Стрий.com.ua, колись формальна спроба, тепер - час, котрим тішаться і мами, і діти.

Певне, кобітам час від часу треба вибиратись десь без чоловіків. Аби заскучити за ними. :)

Хмарку позитиву можете подивитись у хмарці фото. Позаминулого року, правда, бо минулого я чогось вирішила знимкувати все на камеру. Фото стрибків у висоту - то взагалі бомбастичне. Цього року повторимо. )

А ще цього року буде у Славському, де ми теревенимо, рокфест. Тре пити яйка, аби не було так, як минулого рокфесту (зірвала голос і два дні говорили тільки після шампанського) ))))

неділя, 11 липня 2010 р.

Знову про склероз

Знову - бо вже десь писала, і пам'ятаю (або навіюю собі), що десь левандівка писав про ефективність лікування склерозу сном і відпочинком.

Сьогодні черговий раз поскаржилась чоловіку на склероз, відмітила малу ефективність гінкго і сумні мої перспективи. Чоловік, відірвавшись від чогось там, прокоментував - мозок і пам'ять потребують тренінг, тобто щось вчити напам'ять постійно, кожного дня. А нащо тобі щось вчити, Оля, якщо в тебе є Ґуґл?

Задумалась. Щось в тому є. З іншої сторони - такий облом, ну чого не сказати жінці - Олюсику, просто на твій великий мозок денна доза гінкго замала, нє? )

пʼятниця, 9 липня 2010 р.

Авторитети

Америки жодної не відкрию, але прецінь цю думку запишу.

Шанування авторитетів є неодмінною ознакою дорослішання. Це, мабуть, знають всі. А от відсутність?

Кінець особистого розвитку, як на мене.

субота, 3 липня 2010 р.

Чого я без них варта?

Роками мріяла про декілька годин без них. Про декілька днів без них. Про маленький проміжок часу, котрий дарую лише собі.

Мрія збулась. І от я валяюсь на канапі. Вдома прибрано, обід приготовано, тихо.

А мені сумно. Діти поїхали.

пʼятниця, 2 липня 2010 р.

Все кльово, але через сраку...

... пардон за мій хранцузький, це я прочитала колись і невідомо де, а от тепер маю чомусь точно таке самоє настроєніє.

І неізвєстно, чого мені зара хочецця, але нема чогось повного удовлєтворєнія собою, як буває п"ятничними вечорами.

Зібрацця б оце та й поїхать в Житомирську область на бєлий налів. Може б найшла моя душа граминку спокою...