Було і буде

... казала про мене дорога родина скільки себе пам'ятаю. Я ще не знала тоді, що таке сильний характер. От що я скаржитись не вміла - це так. Чи не було кому скаржитись... вічно закопана в книжках дівчинка шукала в них поради й розради. "Хтось мусить бути сильним" - казала мені мама, коли я спробувала поскаржитись на те, що мені інколи не вистачає сил вирішувати не мої проблеми. "Ти така безсердечна стала, Оля" - почула я від неї, коли у відповідь на історію сусіда, котрий дзвонить жінці зі Сходу і розказує, що йому нема що їсти сказала, що мав би сидіти коло жінки такий воїн. Я справді вважаю, що чоловік, котрий йде на війну, не мав би дзвонити дружині і скаржитись на незручності. Не знаю, чи черствість це, але я усвідомлюю, що не кожний відважиться йти на війну. Але якщо пішов - будь воїном. Я вже не хочу бути воїном. Я повоювала за своє життя досить, я виграла чимало маленьких і великих битв і воєн. Були й поразки, але це мій досвід. А інколи й мікроін...

... жінка має більше часу зайнятись собою" (цитата з інтернету) Ранок починається півшостої (тоді просинаються жайворонки), і ще годину на досипання-спостереження вікна-прислухання до звуків-што дєнь грядущій нам готовіт. Тоді через годину вниз, в кухню, за мною тупотять коти, відкрити консерву-аби не мотались під ногами, спочатку перекус дітям до школи по дозах, поставити чайник-залити чай, піднятись нагору-розбудити-роздати матолкам свіжі труси-носки і повернутись назад, приготувати сніданок, піднятись нагору, розбудити шуміка, проконтролювати вичищені зуби, роздати цьоми, помахати у вікно (ритуал, йопересете). Застелити ліжко (якщо гарна погода), або просто позбирати розкидані з вечора речі, збити подушки і приготувати собі гніздечко (якщо погана погода). Дочекатись шуміка із свіжими булочками, зробити сніданок, поснідати з елефом, закласти пральку (якщо хороша погода), залізти в ліжко або сісти на балконі, відповісти на десяток мейлів, прийняти з десяток дзвінків, повтішати...

Каже чоловік, що коли він був зі мною в Україні, то більше відчував, що я вже не зовсім місцева. Тут, одного разу, коли ми повертались з гостей, сказав, що в тих умовах, в котрих він є адаптація - вельми розмите поняття. Спілкуємось з україномовними родинами, вдома розмовляємо українською, аби купити пиво нема потреби говорити, працює вдома, а в асьці - ті самі люди. Хіба 50 євро за логотип йому нагадують, що тут його робота ціниться більше. Але коли приїжджаємо в Україну - він вже бачить все іншими очима. А колись з мене сміявся.