Було і буде

... казала про мене дорога родина скільки себе пам'ятаю. Я ще не знала тоді, що таке сильний характер. От що я скаржитись не вміла - це так. Чи не було кому скаржитись... вічно закопана в книжках дівчинка шукала в них поради й розради. "Хтось мусить бути сильним" - казала мені мама, коли я спробувала поскаржитись на те, що мені інколи не вистачає сил вирішувати не мої проблеми. "Ти така безсердечна стала, Оля" - почула я від неї, коли у відповідь на історію сусіда, котрий дзвонить жінці зі Сходу і розказує, що йому нема що їсти сказала, що мав би сидіти коло жінки такий воїн. Я справді вважаю, що чоловік, котрий йде на війну, не мав би дзвонити дружині і скаржитись на незручності. Не знаю, чи черствість це, але я усвідомлюю, що не кожний відважиться йти на війну. Але якщо пішов - будь воїном. Я вже не хочу бути воїном. Я повоювала за своє життя досить, я виграла чимало маленьких і великих битв і воєн. Були й поразки, але це мій досвід. А інколи й мікроін...

...їх не буває, дункане. Як і інтернет-коханців, чи інтернет-ворогів. Це всього лиш суррогати, а якщо Ви сприймаєте такі дружбИ чи кохання всерйоз - у Вас проблеми із сприйняттям реальності. )

Підозрюю, що наприкінці минулого літа в мене була подібна тема. ) Уламки - бо як завше є брак часу записати відразу враження від подій і зустрічей, отож приходиться постфактум вишукувати в пам'яті те, що після них залишилось. Це літо було коротким. Було багато роботи і мало часу для людей, з котрими хотілось бути довше і частіше. Не обійшлось без гір і теревенівки. Без СлавськеРок також не обійшлось. Як і очікувалось-передбачалось, під його сценою познайомились з Iris і поручкались з фейсбучними друзями. ) Про продавця піцци має бути окрема історія. :) Цього літа мені дуже дякували. З різних причин, багато людей. Інколи було ніяково і ні за що. Але... було приємно. А ще цього року я почала надавати значення подарункам. Навіть тим, котрі отримала давно. Не у сенсі матеріальної вартості - вони почали мені нагадувати тих, хто їх подарував. Кожного разу, коли подивлюсь на якийсь предмет, не мною придбаний, згадаю людину, від котрої я його отримала. Чому саме зараз - не знаю...

Як сказати правильно - ми знайомі давно? Але це не знайомство. Не дружба. Факт, що ми - куми, мабуть має якесь значення. Ми любимось. Хоча ми з різних таборів. Він - стопроцентний чоловік, я - стопроцентна жінка (може й тому:)) Не бере перед мною серветок, так само як і я перед ним. Єдиний чоловік, котрому я вибачаю мат (не зловживає).Великий оригінал. Самородок. Таких багато нема. Мій кум Нестор.

I am lost :) І здається, надовго і всерйоз. Останніми днями пропадаю в Поетичних Майстернях. Якби читала книги, це б називалось "лежу в книжках", але в даному випадку це трохи не так. Я там справді пропадаю, навіть інколи маю відчуття, що справді знаходжусь в якійсь будові, і люди, з котрими розмовляю, є поруч, не десь на іншому боці планети, перед монітором. Інколи дуже важко вийти, особливо коли зачитаєшся до поезій тобі близьких стилем написання і мірою сприйняття світу, ситуацій і оточення. Майстерні - дуже вдала назва. Крім того, що там публікуються справді гідні твори, є ще там майстри слова, котрі завжди підкажуть, як гарніше вбрати думку в рими, при тому надавши віршу досконалої форми. Звичайно, не обходиться без критики, але тут вже мова йде про здатність кожного цю критику сприйняти. І я, нарешті, за довший час знову вчусь. Згадую теорію літератури, і дивуючись, переконуюсь, що правила не обмежують віршування і не втискують його в рамки теорії. Ніколи не думала, що ...

Врізався мені в асю сьогодні типок... Замість звичного "привіт, як справи, ти звідки?" пише "Хай! Такссс... вкурюю, що таке стрийський сайт, і кого я бачу?!IRON... OCCUPIED!", а мені доходить, що це Голос З Минулого, та й кажу кумі Уляні, що це мусить бути хтось з часів львівського рок-клубу. А кума Уляна мені пише, що це для неї абсолютна новина, і що хотіла б знати більше про такі "важливі" віхи з мого життя :) А які там, бляха, віхи... Колись давно, коли важка музика тільки вилізла з андеґраунду і почали в кожному дворі грати свої "Арії", "Коррозії металу", чи навіть "Металліки" місцевого значення, я, вигодована класикою року 18-ти літня коза почала шукати собі подібних. Знайшла. Однодумців ставало все більше й більше, аж нам стало в Стрию тісно, тому ті найцікавіші понеслись розширювати кругозір до міста Лева. Тут і почалась моя кар'єра рок-мами :) Звичайно, як у всіх рок-клубів, був і рок-папа, але той був до нічого, ...