неділя, 24 жовтня 2010 р.

Хто ми, що ми 2

Виглядає, що в мене якась традиція повернення до старих дописів. )

Але здається, так більше фіксуються зміни в нас самих.

Діалог з аськи:

unknown порівнювала наші блоги
unknown :)
ul_mo і шо?
unknown в тебе все таке... пізнавальне, документальне, публіцистичне
unknown в мене самі емоції
ul_mo я це вже помічала
ul_mo я себе не всім показую, ховаюсь

Які ми? Те, що тримаємо в собі, чи те, що маємо на поверхні? Чи не приростає назавжди маска, якщо її носити весь час? Не обвітриться душа від життєвих вихрів, якщо її тримати завжди оголеною?


Дивлюсь на дату, і повірити не можу, що пройшло стільки часу.

Хоча... що час, от зміни які в нас відбулись...

А я тепер маю дописів у чернетках більше, ніж опублікованих. Не тому, що не хочу ділитись - не знаю, чи варто. Не знаю, чи вони варті.

Недавно писала, що цікаво перечитувати старі листи, константувати, що думки не змінились, точки зору не змінились. Але дещо таки змінилось.

Я змінилась. І якби я починала цей блоґ зараз, перший допис, лист до Хтося би був іншим. Якби був взагалі.

понеділок, 11 жовтня 2010 р.

Повітряні змії і я, молодша на 30 років )

Хочете помолодшати - запитайтесь мене, як. )

Так-так, сьогодні дивилась якийсь серіал, а там для жінки було принципово, виглядає вона на 35 чи на 40.

Можна зараз написати, що головне "аби душа була молода" та інші прописні істини, але я вам пораджу не тільки так вважати, але й робити речі нетрадиційні для вашого віку, або ж котрі вважаються нами ж, людьми, нетрадиційними для нашого віку, в деяких випадках навіть непристойними (це я згадала про Янголів на снігу)

Минулих вихідних ми пускали з дітьми повітряних зміїв, і я в черговий раз прожила малу пластичну душевну хірургію... І знаєте, навіть мої діти після таких вихідних припускають, що мама не така вже й стара... ))))

понеділок, 4 жовтня 2010 р.

Приліпити бородавку на ніс, аби ВИ мені повірили? )

Я вже звикла, що переважна більшість нових знайомих співає дифірамби моїй білості і пухнастості.

Переважній більшості з них я при перших спробах співу кажу, що вони мене мало знають, і що насправді я противна баба.

Майже всі вони наївно думають, що я банально напрошуюсь на компліменти.

Через деякий час вони з подивом констатують, що я таки противна баба.

Кожного разу себе питаюсь:"Чому б не сприйняти те, що тобі говорять, дослівно, не шукати в словах іншого змісту, не підозрювати співбесідницю у якихось жіночих прийомах, щоб потім не розчаровуватись жорстоко?"