Було і буде

... або ж шок культурою. Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече. Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем. і т.д. Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах, А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий. Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати, І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій – Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя, Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими… Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився, Та із двох половинок стулилось невміло «ми» – Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща, Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде. А усе, що по тому – означено просто – «тощо». А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».

I am lost :) І здається, надовго і всерйоз. Останніми днями пропадаю в Поетичних Майстернях. Якби читала книги, це б називалось "лежу в книжках", але в даному випадку це трохи не так. Я там справді пропадаю, навіть інколи маю відчуття, що справді знаходжусь в якійсь будові, і люди, з котрими розмовляю, є поруч, не десь на іншому боці планети, перед монітором. Інколи дуже важко вийти, особливо коли зачитаєшся до поезій тобі близьких стилем написання і мірою сприйняття світу, ситуацій і оточення. Майстерні - дуже вдала назва. Крім того, що там публікуються справді гідні твори, є ще там майстри слова, котрі завжди підкажуть, як гарніше вбрати думку в рими, при тому надавши віршу досконалої форми. Звичайно, не обходиться без критики, але тут вже мова йде про здатність кожного цю критику сприйняти. І я, нарешті, за довший час знову вчусь. Згадую теорію літератури, і дивуючись, переконуюсь, що правила не обмежують віршування і не втискують його в рамки теорії. Ніколи не думала, що ...