четвер, 13 січня 2011 р.

Кохання і розкохування

Побачила на вулиці чоловіка, котрий був страшенно подібний на мою давню любов.

Серце не тьохнуло.

А колись би підламались коліна.

Задумалась, чому так. Чому я байдужа, вірніше, чому збайдужіла. І зрозуміла, що я просто розчарувалась.

Тобто ті почуття, що нами керують, насправді просто дитячі зачарування, більші і менші. Просто хтось зачаровується мильною бульбашкою, а хтось - картиною Да Вінчі.

субота, 8 січня 2011 р.

Плани і обіцянки

"Кину курити у Новому році" - каже купа людей. Самообман. Хотіли б кинути - кидали б відразу, тільки б думка про необхідність відвідала голову. Те саме стосується похудання, заняття спортом ітд. "Нє вєрю" (с)

В мене нема планів. Кидати курити не збираюсь (як курила свою цигарку в півроку, так і буду), худати - треба, але то я ще десять років тому планувала. (Думаю, двадцять років тому також). Вийшов з того пшик, то нащо списувати олівця, якщо того все-одно не буде?

Є купа всякого такого невловимого. От на море хочу, але відпустка швидше, ніж у жовтні, мені не світить. На СлавськеРок планую привезти чеську групу, також не знаю, що з того вийде, бо тре бути курва чемною, аби мене пустили на тиждень. )

О, хочу навчитись на лижах їздити. Спроба номер два - остання була двадцять років тому. Неуспішна. Тоді мене вчили теперішні мої куми, але пити коньяк під ялинкою мені здавалось більш забавним. ))) Не можу сказати, що пиття коньяку стало менше забавним зараз, просто встидно стало, через свою обмеженість. ))

А більш серйозне навіть вголос боюсь сказати, не те що обіцяти, хоч і самій собі...

Любити роботу

"Пофортунило з роботою", "не дуже добра робота", "незадоволена роботою", "не люблю свою роботу", "як добре тим, хто любить свою роботу" - такі фрази для мене завжди були дивними. Як можна ціле життя робити те, чого не любиш робити, тішитись тільки сумою, котру в результаті отримаєш?

Я ціле життя робила тільки те, що люблю. І коли пішла на нову роботу, таку, що повністю відрізнялась від моїх попередніх, я дуже сумнівалась, що то буде "моє". Я, власне, навіть поняття не мала, скільки всього буде обносити нове заняття, побачила оголошення про конкурс на місце, подумала, що я б могла це робити, послала резюме, пройшла співбесіду і... виграла конкурс. А потім мене взяли сумніви. )

Поки що в мене пухне голова від нових інформацій, сумніви зменшуються, але з’являється азарт. І я задумуюсь, чи то мені "повезло", чи то може просто я така, що люблю роботу будь-яку, просто вмію навчитись любити те, що роблю?

(Результати за тиждень - здобула прихильність сисадміна, в результаті чого я єдина можу дивитись YouTube і слухати своє РадіоРокс онлайн, решту співпрацівників тішу нестандартними смайликами в скайпі).