пʼятницю, 18 січня 2013 р.

Я знову тут :)

Не буду приховувати, що використовую цей блог, аби відслідковувати зміни у моєму житті (як спливає час). Скажете, що судячи з попередніх записів я все ще сама вдома? )

Ні, я не сама. Мене здолала думка, що опис ще п'яти днів самотності не вартує витраченого часу. От все, що сталось опісля, вартувало б описати... але лінь людська вічна, а часом і всесильна. Хоча я, як ніколи, мала дуже багато слів для цього блоґу.

Отже.

Танцюристкою танґо я не стала. Якось було не до того. Пишу з жалістю, але без суму, без отого дитячого суму, коли дитині не куплять обіцяну цукерку. Думаю, я отримала більше, ніж цукерку.

Попри те, що я, здається, стала на щаблинку вище, я не можу сказати, що я собою задоволена. Почуття, що я займаюсь не тим, що треба, не зникає. Усвідомлюю, що часу (а він спливає), стає менше. А я все більше ціную те, що маю. Тих, хто коло мене. Тих, хто мене хоче бачити хоча б інколи. Тих, кому роблю сніданок. )

Цього року я почала особливо цінувати будні.

Цього року в моїй Ликері прокинувся підліток. ) І вона зайняла почесне 48ме місце на логічній олімпіаді в республіці, увійшовши до 5% найкращих. Мартин успішно бореться з шиплячими. Юля... хтось мені казав, що в мене вже тільки двоє дітей. )

Я все ще люблю свого чоловіка. ) 

Хоча сьогодні вже 18те, спало на думку дати собі якусь традиційну новорічну обіцянку. Пообіцяти собі зхуднути, чи що? ) Козя, що ти щодо цього? )

І на завершення всім пісенька, яка крутиться сьогодні в моїй голові. )