неділя, 9 вересня 2012 р.

Сама вдома, день другий.

Неділя, вечір.

Прокинулась опівшостої. Через десять хвилин, переконавшись, що спання вже не буде, згадала, що вже давно хотіла поміняти тюлі в дитячій, що успішно й зробила. Ромасику, не смійся. Заодно зняла білизну, тішачись, що це можу зробити в нічній сорочці, не викликаючи у пенсіонерів навколо обурення.

Згадавши про фелтінг, сіла за комп пошукати викрійку. З’ясувала, що власне, валяти нема з чого - моїх запасів вовни вистачить так на невеликий шалик. Прийшлось рукоділля перенести на кінець тижня, коли прийдена замовлена вовна.

Капіталістичний виналязок картопля фрі позбавив мене необхідності постояти в кухні. Зате я постояла чотири години за валянням шалику для Луцки - у якості експериментального взірця.

Переглянула фільм. Я не є любителем французького кіно, я більше британське полюбляю, але від цього не змогла відірватись - будете мати час знайдіть і подивіться Café de flore. Мене так захопило, що шукаю тепер по неті саундтрек в машину.

Ну от і сутеніє. Пора чистити пір’я і готувати речі на понеділок....

Сама вдома...

... день перший, субота.

Прокинулась від падіння гарбуза з підвіконня. Міна. Що спонукає кота бавитись з гарбузом півшостої ранку - це питання треба спеціалістам задати.

Тим не менше, моя натура жайвора взяла своє. Після декількох неуспішних спроб задрімати встала. Коти, передбачаючи сніданок, з тупанням і муркотінням, біжать в кухню. Ну, нате...

Почався мій тиждень самоти. Діти і коханий вже витягають десь плавки і скачуть до моря. Мені не вийшло, що є ще одним підтвердженням правильності рішення змінити місце роботи.

Поснідала, пошта, новини, фейсбук. Прибирання чомусь зайняло критично мало часу. Вирішила випрати дитячі простирадла.

Виявляється, що коли в людини нема сім’ї, в неї дуже багато часу. Куди себе подіти - не знаю. Шкода, перечитала всі книги, привезені з України. Стаараюсь не думати про те, що не побачу Мартинових перших свідомих вражень від моря.

Перейшлась в магазин по хліб. "По хліб" - це звична назва закупів, коли повертається додому з повним кошиком, в якому крім хліба риба для чоловіка, мюслі, йогурти, кіло бананів, кинутих на виході, панчохи, чілі, авіваж, чергова консерва для котів ітд. Сьогодні у кошику хліб. Гм.

На обід в мене коритце салату, благо, сестричка перед від’їздом затоварила продуктом, без котрого не уявляю собі дня - помідорами. Коти розчаровані. Зазвичай їм дістаються обрізки м’яса.

Знайшла КВН. З одних жартів посміялась, інші викликали відразу. Заснула. Збудив телефон від куми, пояснила, як варити сирні кнедлики. Поскучала в ліжку, обдумуючи, як вбити решту дня з якоюсь користю.

Згадала про фліц, куплений давно і з добрими намірами порукодільнічати. Витягнула фліц, нитки, бісер. Знайшла малий склад вовни, пообіцяла нарешті спробувати зваляти собі сумку. Завтра.

З фліцу вирішила зробити Ликері брошку з чеширським котом. Шила поки не стемніло. Але встигла. Симпатичненька вийшла киця. Зроблю мабуть щось і собі, завтра. І взагалі, треба передивитись гардероб. В понеділок на роботі пішки.

Витягнула нудний білий шарф. Частина рідзвяного подарунку від фірми. Треба спробувати і на нього щось наваляти, аби не був такий нудний.

Переглянула рецензії на два десятки фільмів. Нічого не надихнуло. Згадала про "Життя після людей", на яке не було або мого часу, або бажання Романа дивитись його вдруге. Включила.

Прокинулась від дзвінка мами в скайп. Побачивши моє заспане лице, мама мене послала назад до ліжка:"Йди, хоч виспишся за той тиждень..."

Туп-туп в душ, і отак у вологому халаті закінчився мій день...

четвер, 16 серпня 2012 р.

Смажене курча, життя онлайн і решта дурниць. :)

Нещодавно з подачі Ульмошки переглянули ми фільм "Джулі і Джуліа". Фільм так собі, для пивного п'ятничного вечора. Меріл Стріп, можна сказати, спасла своєю грою.

Для тих, хто не бачив - спитайтесь у вікі, про що сам фільм, бо мова не про нього, а про задум його героїні, котра поставила за мету приготувати усіх 500 з чимось рецептів відомої кухарки рівно за рік і описати процесс приготування у блозі.

Для чого - я так і не зрозуміла. Ні, там йдеться щось про втрачене покоління і неуспіхи героїні у професійному житті, але як мали вилікуватись оті неуспіхи - до сих пір не розумію. Зрештою, це також несуттєво.

Мене зацікавило, як можна примусити себе писати в блог кожного дня. Не просто писати, я знаю, що є люди з багатим внутрішнім світом (до речі, існують люди з багатим зовнішнім світом, хі?), але описувати процес приготування їжі. "Я взяла це чудове курча і тонким гострим ножем розсікла його увздовж хребта ітд." Брр.

Чесно кажучи, я пишу це тому, що мене відвідала думка - про що б могла писати я? Кожного дня. Так, аби усі читачі були свідками чогось, що відбувається у моєму житті, учасниками процесу, так сказати.

Думала-думала, і надумала. Я б могла писати про процес худання. Проблема цілого мого життя (правда, так кажуть інші люди, не я) - зайва вага. Було б неправдою, якби я стверджувала, що мені ніколи не хотілось одягнути чогось, чого на мою поставу, вірніше на відсутність моєї постави, не шиють. Але радість з хорошої їжі завжди це бажання перемагала. Крім того, я страшенно недисциплінована щодо своїх слабощів. Я безхарактерна і не маю сили волі, коли бачу свинське печене коліно з хріном і гальбою холодного пива. Не хочеться мені коротенької сукні від Діора в той момент.

А так - писала б в блог про всі ті коліна, пива, картоплю фрі з відбивними, зупки харчо і гуляші, замість овочевих салатів, а читачі би мене встидали і писали:"Ну от, знову, віддалась зловживанню, вчора не написала, мабуть знову тріскала вафлі під ковдрою." А я б може хоч трохи задумувалась над своїм нездоровим способом життя, і стримувала руку в момент, коли вона тягнеться в напрямку до холодильника.

Признаюсь - не здатна я на такі жертви.

П.С. Коханий чоловік заглянув через плече і констатував:"О, Оля щось бложить? А про мене щось є?" Отримавши негативну відповідь, напівдокірливо буркнув:"Про мене вже зовсім нічого останнім часом". Так от, мій дорогий, я Тебе все ще люблю. Обіцяю в суботу вареники! :)

неділя, 13 травня 2012 р.

Розслабся, Ольга...

А допоможіть мені знайти кнопочку Off в моїй голові, а?

четвер, 3 травня 2012 р.

... прощай, лєвандос

Вважаю, я маю право написати отак фамільярно. І впевнена, що він би не образився.

Учора, другого травня, помер друг, колега, супермодер і просто чудова людина Віктор Миронович Федущак.

Прощай і прости, вибач, що десь тебе не дослухала чи не написала "привіт", коли ти мовчав задовго. І дякую за добрі слова і підтримку.

Тяжко усвідомлювати, що вже нічого не сповниться з запланованого - доброго, корисного. І не хочеться, аби закінчилось почате.

Так багато хотіла сказати, а відчуваю, що всі слова зайві...

субота, 7 квітня 2012 р.

Via est Vita

Плануючи відпустку, шукала в неті інформацію про Côte d'Azur, хотілось чогось неенциклопедичного, неширпотребного, непонтового і - українського.

Знайшла. Те, що знайшла - справжній скарб, заслуговує пишної реклами і навіть видання великим тиражем, бо у записках подорожуючого фотографа Сергія Криниці Via est Vita знайдете такі неординарні речі, про котрі навіть Вікіпедія не знає нічого.

Тож читайте далі самі, я більше ніж сам Сергій не розкажу. 

субота, 25 лютого 2012 р.

Пат

Ну от, ранок втомлено заповзає в кімнату, такий самий сірий, як її сумління, холодний, як чоловіче плече поруч, котре її тепер пече - чужістю.

І що тепер - повернутись, мило привітатись, пожартувати, придушуючи розчарування собою, гірке, як болгарська цигарка, роблячи вигляд, що нічого не сталось, що ця близькість - усього одна з багатьох, що їй байдуже, що він про неї подумає (цей - подумає), звикнути до думки, що вони вночі похоронили хороші дружні стосунки (бо тепер дружби не буде, неможливо дружити, ховаючи очі), чи пояснити, що це таки помилка, миттєва слабкість, котра, проте, мала ґрунт, щедро пригноєний зустрічами, цікавістю чоловіка до жінки і навпаки, випадковими дотиками, адреналіном, витиснути з себе смішне і банальне:"Ти не думай... (я нє такая)" (цей - подумає), і запропонувати забути і залишитись друзями? (Дружби, знову ж таки, вже не буде).

Хоча її і не було. Всі зустрічі, всі листи, дзвінки, будь чесна, були з однією метою - зустрітись, помовчати, поборюючи тугу, задовільнити її хоча б невинним про решту присутніх поцілунком-додатком до "па!" і тішитись на наступну зустріч через півроку, рік...

Чи пообіцяти один одному не зустрічатись більше наодинці?

Чи залишити все це його мудрій чоловічій голові? (Була б мудра - ти б не задавала собі таких питань...)

середа, 25 січня 2012 р.

Ти ще пожалкуєш!..

Така театральна фраза, котру ми частіше вислуховуємо у варіанті:"Дивись, аби потім не шкодував(ла)!"

Ніколи у житті не шкодувала з того, що зробила, навіть якщо це було помилковим рішенням, котре вплинуло на моє наступне життя - усе це мій дорогоцінний досвід, котрий я більшими і меншими камінцями, коштовними і не дуже (а деякі взагалі шутер) збираю у скарбничку, інколи дістаю, розглядаю і згадую, як вони туди потрапили.

А от нині пожалкувала, і що цікаве - над дурницею, котра на моє життя ніяк не вплинула.

Хоча... хто зна? )

неділя, 22 січня 2012 р.

Проклятий консерватор

Проклятий консерватор - це я. Навіть новий інтерфейс пошти викликає внутрішній спротив...