Було і буде

Готуємось до Різдва. Тут подарунки даруються на Різдво, і дарує їх Ісусик (зрештою, я вже десь про це писала). Подарунків дарується багато, бо атмосфера спонукає, бо діти тішаться, бо хочеться догодити. Вчора ми, їдучи в машині, вигадували, що кому подарувати, а я згадала, як наближався час, коли прийде святий Миколай, цікавість, з якою ми обшукували хату, радість, якщо подарунок відповідав уявам і розчарування, коли старшій мені почали дарувати рукавиці та подібні нецікаві деталі гардеробу. А потім згадала, як мені тоскно було, коли прийшов Миколай, а батьків не було вдома, це був перший рік, як вони поїхали в Чехію, і моя радість з того, що я залишилась сама, нарешті повністю самостійна, кудись зникла. Як мені було сумно, коли я лягала спати, знаючи, що під подушкою вранці не знайду зовсім нічого. А була б рада, якби там були хоча б банальні тапочки... Мабуть тому зараз беру все, що мама дає, і тішуся компенсаціям за заблукавшого тоді Миколая...

Пам'ятаєте дядю Ваню з Морди ? Помер. Не доживши тиждень до Великодня, не набивши шуткою жінку... Його смерть мене вразила. Тому що я його любила, тому що любила його жарти. Тому що це батько моєї подруги. І відразу подумалось - він був всього лиш на два роки старший від мого батька... Підійшов час більших втрат, час коли ми підходимо до останнього порогу, за котрим - уже зовсім доросле життя, час сирітства. Ця смерть - перша тривожна ластівка. І вже, мабуть, не буде дня, аби я не подумала про здоров'я батьків...

... вона ж бувша Радянська. Хоча ця назва, як на мене - найменш вдала для неї, як і для інших галицьких вулиць у галицьких містах. Десь в середній чи східній Україні - прошу дуже, але на Галичині... Що ця вулиця зовсім не Радянська можна було переконатись послухавши розмову двох сусідок:"Слава Ісусу Христу! Прошу пані, не виділа пані нині пані Рубльову? - Виділа'м, казала, шо прийде до Вас пополудни, тіко як купит п'євки для пані". Не існувало на ній товаріщєй і громадян, були тільки пани і пані, що мене малу відносило кудись на сто років в минуле. От, наприклад, мезонетова квартира пані Броні. Пані Броня і моя бабуся були чи не найбільшими модницями свого часу. Все тому, що мій дід був гідним кравцем, і був в пошанівці серед тогочасної еліти. А чоловік пані Броні був гідним шевцем, мешти котрого мусила мати кожна модниця. От чоловіки і старались. І знаєте, декілька років тому, коли ми прибирали на горищі і викидали ті всі "скарби", котрі так "потрібн...

Старі знайомі та друзі моїх батьків, коли згадують мене, дитину, описують частіше всього кучеряву голову, втикнуту в книжку, всюди - по дорозі в школу, зі школи, в чергах, в автобусах - книжка була як моя невід"ємна частина. Я особисто тоді не вважала, що читаю більше, ніж інші, не вважала так і донедавна, поки не почали читати мої власні діти, а я не почала звертати увагу на їхніх ровесників. Мої діти читають ) Люблять книжку. Не знаю, чи так, як я, не сподіваюсь навіть, що для них це фізична потреба, як була для мене, але... Луцінка, встаючи на вихідних швидше, ніж я, бере книжку і тихенько йде читати в сусідню кімнату. Власне, я це пишу тому, що вона сьогодні крикнула на мене з дитячої:"А ти знаєш, мама, що нам задали урок, котрий для мене не урок, а забавка - маємо прочитати книжку?!" Юлькою, котрій 16, хвалитись пізно ) Я вже буду і встидатись незабаром. Ця мене здивувала і втішила "Анною Карєніною", прочитаною за власним бажанням. Правда, інтерпретація, в...

Не знаю чому, згадалась та історія вчора в ліжку, а я сьогодні цілий день "радуюсь як сумашедша". Виходила заміж моя найкраща подруга Іванка. Я була перша дружка. Але мова не про мене. Крім того, що я була найкраща подруга, ми до того ще й були сусідами. А в далекому 90-ому весілля робились з розмахом, двісті гостей було цілком нормальним, а тому запрошеними були і батьки. Так от, після вінчання, танців, "Гірко!", ітд. прийшов недільний ранок. Залишились тільки найближчі і друзі - допомогти. Жінки складали посуд і плєцки, чоловіки, рознісши столи, ще сиділи коло ковбаси і горілки. Тато молодої, дядя Ваня, вдавши доньку, мав настрій, жартував, чим заразив і мого тата. Щоб виразити сусіду особливу приязнь, Ярослав Миколайович (мій батько)взяв дядіваніного носа між пальці і легенько ним потрясаючи, приговорював:"Ах ти, морда..." Рука фрезерувальника, алкоголем позбавлена тонкого чуття, не відчувала різниці між сталевою болванкою і людським носом. На протязі т...

Вони не близнята і навіть не рідні брат з сестрою, хоча той, хто їх бачить вперше інакше і не подумає. Стосунки мають... не просто близькі, не просто родинні, це просто якийсь симбіоз двох дитячих душ... Коли кажу "симбіоз" - це не просто так. Один одного вдало доповнюють, постійно тримаються купи, і навіть у великій дитячі компанії перевагу надають товариству один одного,суверенно виключаючи протилежний варіант. Знайомі від народження :) від народження разом виростають, хоча на жаль, останнім часом це вже не зовсім так. Даніел - мій похресник, мій племінник, у цій парі старший. Він, як і личить, виконує роль охоронця, він уважний, він ласкавий, і як всім здається, той, хто у цій парі більше любить. Луціе - моя доня, забудькувата і розсіяна, має естетичні відчуття, дуже часто нагадує мені якогось митця "не від світу цього". По мені успадкувала властивість залишати сильні емоції для себе. Її найбільший прояв почуттів до Данечка - це коли вона мені у пітьмах дитячої, ...

Мабуть кожен з нас, принаймі один раз в дитинстві чи юності, коли батьки були (чи мали б бути) для нас незаперечним авторитетом сказав або хоча б подумав:"Коли буду татом (мамою) ніколи не буду робити...", а далі наслідував перелік саме оцих речей. Дуже часто керуюсь цим прикладом саме зараз. І завжди, коли приймаю якесь рішення згадую цю фразу. Згадую, як мені було, коли батьки сприймали певну ситуацію зовсім інакше, ніж вона була насправді. Часто розумію їхні реакції з їхньої позиції, але... все-таки, правда була деінде, ніж вони самі думали, і що мене найбільше кривдило - вигадували власній сценарій і поводились відповідно нього, не відповідно того, що я їм розповіла. А до чого це я... Головне - довіра. Не сліпа довіра, спочатку треба навчити правду говорити дітей. а також дивитись правді у вічі. Все, що засіємо - одного разу пожнемо, сторицею. Про різницю між дітьми. Любимо ми мабуть, всіх однаково. Але по-різному. І те, що я вважаю старшу доцю у великій мірі подругою -  ...