вівторок, 27 грудня 2011 р.

І знову підсумки, плани і обіцянки...

Підсумки - плачевні.

В нас за цей рік нічого не відбулось. Досить нудним був рік. Богу дякувати, я все ще Його люблю. Не дивлячись ні на що. Чи ні на кого, хі.

Плани не змінились.

Хіба згадали, що колись ми хотіли навчились танцювати танго. Мабуть, цього року спробуємо, хоча для того, аби через рік я не писала те саме.

І буде в нас дві Tango Dancers. :)

неділя, 14 серпня 2011 р.

Інтернет-друзі

...їх не буває, дункане.

Як і інтернет-коханців, чи інтернет-ворогів.

Це всього лиш суррогати, а якщо Ви сприймаєте такі дружбИ чи кохання всерйоз - у Вас проблеми із сприйняттям реальності. )

вівторок, 19 липня 2011 р.

Усім, хто на жаль, знає, що таке ДЦП

Це не присвята, це насправді важлива інформація, перевірена, тому прошу, усіх, хто читає цей блог, і у чиєму оточенні є дітки з ДЦП переказати їм інформацію нижче.

А саме про можливість вирішення багатьох проблем завдяки методу Ульзибата.

Більше інформації тут.

Дякую за інформацію Аліасці з ЛФу і усім, хто її поширить далі.

Ми були у філії Тульського Інституту клінічної реабілітації. Там роблять операції за методом заслуженого винахідника РФ, доктора медичних наук, професора В.Б.Ульзибата.

Операція лазерна, після неї залишається маленька крапочка як від укола шприцем. У Олени їх 9, п’ять на руці і 4 на нозі. Вже зараз видно результат, у неї випрямились пальчики, опустилася п’ята, тепер не буде ходити на пальчиках і рука розігнулась. Я не буду вдаватись в подробиці, мабуть мало кого вони цікавлять. Просто для нас це подія адже вже й не надіялись ,що таке колись станеться


Клініка знаходиться у м. Тула. В Україні вони приймають у Сімферополі, Вінниці, Луцьку і ще десь здається.Треба дзвонити і домовлятись,записуватись. Тел. лікаря 067 730 62 74 - Віген Володимирович.
Вінницькі тел: (0432) 2618 63, (0432) 69 02 08

субота, 16 липня 2011 р.

Листи до молодшого я

Одна з чорнових назв книги, котра, можливо, ніколи не буде дописана. ) А це уривок.

"Привіт,

знаю, що голова твоя зайнята зараз задачею дуже важливою і хвилюючою, а саме правильності вибору. Тому, власне, пишу.

Саме зараз ти сидиш на балконі з списком екзаменаційних питань з історії, а два твої упадальники ріжуться в карти (прийшли, поміж тим, вчити історію, от тільки не планували тут зустрітись). Два півники, котрі б’ються за курочку дозволеним, цивілізованим методом. І в запалі майже забули про існування прекрасної дами. Тестостерон.

А ти дивишся на хлопчиків і не знаєш, кого з них вибрати. Упадальник А може похвалитись статурою і м’язами, котрі дозволяють винести тебе на п’ятий поверх. Він носить квіти і цукерки, бо кишенькові гроші дозволяють таке студентові, декламує вірші, і на людях неодмінно демонструє твою належність йому.

Упадальник Б, голубоокий хлопчина,не говорить голосних слів, не носить квітів, але носить книги з батьківської бібліотеки, і взагалі - з ним набагато цікавіше, часто говорить про свої плани на майбутнє, такі райдужні, аж наївні, настільки, що не хочеться вірити в їх здійснення.

Я тобі скажу, кого ти вибереш. А.

Це потім ти з’ясуєш, що вірші його насправді не цікавлять, квіти і цукерки - це міщанська любов до символізму і посередній смак. Через багато років з подивом дізнаєшся, що в Б здійснились геть усі мрії, крім одної - ти в них не будеш. Це він тобі скаже сам, а ще згадає, як ти пахла трускавками, коли ви вперше цілувались.

Так що вибрала ти недобре. Але можливо, саме тому тепер ти з тією людиною, котру хотіла бачити коло себе..."

Без назви

"Чого ти блог закинула?" - спиталась мене коза кохана Уляна, вона ж невтомна танцюристка танго. "Напиши щось" - писала Іриска Іріс у себе в блозі.

Не можу писати. В блог - не можу.

Є на те дві причини. Перша - банальний брак часу. Інколи сил, інколи бажання. А ще є факт, що я не "виношую" своїх дописів, якщо маю думку - мусить лягти "на папір" відразу, бо потім забуду, що хотіла сказати, про що думала, зрештою, забракне чогось знову - сил, бажання... )

Друга - маю інколи відчуття, що пишу щось непотрібне, не там трачу ті сили, час і бажання. Вже з рік пишу у шухлядку різне, (сказав би Ґаннер - оксанозабужківське), але все ще не переконана, що воно комусь потрібне.

А ще є така штука, як несистематичність калякання. Я, хоч і вважаю себе дорослою жінкою, все більше себе караю за непослідовність майже дівчачу. І попри те не можу себе змусити писати по годинах чи певну кількість тексту щодня.

Не повірите, інколи я дуже заздрю тим, хто не має у житті ніяких зацікавлень.

пʼятниця, 29 квітня 2011 р.

Чоколяда

Чоколяда - це мій сучасний стан.

Ні, я не фіолетова Мілка. )

Мабуть, причина у весні, у теплому, рясному дощику, у передчутті приємних зустрічей, у відчутті, що життя є таким, як я хотіла. У задоволенні собою, у ейфорії від дітей. Від того, що колєжанкам впевнено збуваються мрії. (Вони вже не пишуть мені у аську сумних новин, їм не треба вуха, і це чудово).

Може причина у мені, у тому, що я, консерватор, таки змінила свій погляд на світ, навчилась оптимізму. Сподіваюсь, це не дешеві рожеві окуляри китайського виробництва. )

А може причина у ньому, чий насмішкуватий погляд мене супроводжує декілька років, і хто мене вчить, беззупинно, а головне - без слів?..

четвер, 21 квітня 2011 р.

Ранок...

... поцілувала чоловіка в плече, вилізла-вислизнула з-під перини, вишкубнула свою долоню з його з тихим сміхом:"Не встиг...", навшпиньки побігла в душ, скрізь шпаринку в завісах спостерігаючи вулицю, "каву, не забути каву на роботу, не забути каву на роботу..." думала, поскакуючи на одній нозі, натягуючи панчохи, одна спідниця, друга, не те... чорна футболка і чорні коралі, туш на вії, таблетка аспірину, кинула телефони в сумку, скочила в туфлі, цок-цок по сходах вниз, грюкнули двері, от бляха, забула ключі від машини, мушу наверх, ага, а ключі від будинку де, мантелепа?

А сумка яка глибока, бляха, і телефон чорний... "Коханий, кинь мені ключі від Вальки...", пі-пі, нагорі з'являється пелехата голова з іронічною посмішкою. Дзень, па...

Сонечко світить за спиною, дорога майже пуста, ну так, велика п'ятниця, нарід взяв відпустки і спить, після обіду всі ринуться за місто, на дачі, кому яке діло до воскресіння Христового, які там походи по родинах, ех, як добре, що я в Стрий їду, ще б відправити сьогодні Азербайджан і я щаслива... клаптики полів обабіч дороги як печворк, стриманий, сіро-зелений, о, не всі сплять, хмільницю хрестить вздовж-впоперек малий трактор, а поруч пристає вертоліт, гм, звідки в нашому селі вертоліт, і що буде посеред поля робити...

Ольга, ногу зніми з газу, поліція не мусить спати...

... ану згадай, ти тампон маєш, добре згадуй, бо по дорозі не перевіриш, мдя, что-то с памятью моєй стало... ))

...вибратись кудись треба, тільки вдвох. І не кудись, а в Париж. Сісти в спальний автобус і дивитись на поля, потягуючи вино. Романтика, йоптить... ) Ні, треба, бо хочу, і не справа в тому куди, а з ким...

От і табличка, скинь газ до законних 50 км, бо отримаєш поза вуха від галантних місцевих поліцейських, от, стоять коло Лукойлу... не лови гав, горить зелене...

Направо-наліво вузенькими вуличками, робітники з сусідньої фірми порозкладали валізки з реманентом, махають головами в привітання, чекають буса, на подвір'ї стоїть червона фура і турок з кульчиком у вусі варить щось на газовому пальнику, бусурман...

... цок-цок-цок, ще одні сходи нагору, привіт, дівчата, чий то турок, долийте і мені води на каву... ага, а каву ти забула, мантелепа...

Ранок.

:)

вівторок, 29 березня 2011 р.

Гурт Брати

Не могла їх не заблогувати. )

понеділок, 28 березня 2011 р.

Дефіцит добра і мудрості

"А докажіть, що ви не ханжа", запропонував мені один, хм... пан з ЛФу. Хі. Тьху.

Останнім часом зникло бажання дискутувати. Інколи шкода, але переважно тішусь. Тішусь, бо якось не помічаю, що я чомусь вчусь у таких дискусіях.

Зате помітила, що і дорослі люди бавляться, при чому так серйозно, що дістаєш страх за їхнє здоров'я. Френдять на фейсбуках і інших "ках", а потім розфрендюють, бо мої відверті вислови їх "інквізують". "Віддай лопатку", тля.

А ще мене почав важко харити негатив. Будь-де. Я не дивлюсь драм, кривавих бойовиків, сторонюсь похмурих людей. Мене це все знекровлює, тому нафіг.

Шкода себе і часу на таке. А світлих і мудрих щораз менше...

понеділок, 28 лютого 2011 р.

Мезальянс

"Усе частіше чоловіки вибирають старших жінок" - вчула я вчора в радіо. Крім того, це одна з найулюбленіших тем на жіночих форумах. )

Не можу не погодитись. І думаю, у цього явища є декілька причин.

1. Суспільство вже дивиться на такі пари з меншою підозрою.
2. Жінка зараз є більш самодостатня, має більше можливостей вибору.
3. Чоловікові у таких стосунках завжди легше (досвід плюс пункт 1)
4. Жінки у таких стосунках "молодшають", ментально, що є великим плюсом для них самих.

А тепер ближче до тіла.

Так, я заангажована сторона. :)

Мій чоловік молодший на 8 років. Можливо, це спадковість - моя бабуся була старшою від чоловіка на 15. Можливо, це наслідок мого досвіду і вибору.

Дуже багато років тому :))) мені було набагато легше і набагато цікавіше із старшими чоловіками. Мені було настільки добре, що я не уявляла собі спілкування з молодшими. Коли той контингент (друзів і коханців) помолодшав, я навіть не зафіксувала. Дійшло пізніше.

Переворот відбувся, коли я була змушена шукати спілкування будь-якого, а знайшла його у стрийському форумі, а там - багато питань без відповідей. Питань молодих чоловіків.

А там я зрозуміла, що всім потрібне вухо, котрого в них нема вдома. Ті вуха, котрі в них вдома - не для них. Вдома у хлопчиків переважно дівчатка, котрі переважно бажають, аби ними захоплювались. Переважно - безпідставно.

Цей допис - своєрідна відповідь дункану.

Я дуже часто чую, що мій чоловік мене кине, коли знайде молодшу. А я думаю, що він мене кине, коли знайде те, чого йому не вистачає вдома. Якщо перестане вистачати. І вік тут ні до чого. Так само лишити його можу я.

І вік тут ні до чого. Гармонія - ключове слово.

пʼятниця, 25 лютого 2011 р.

Coda?

Я люблю цей блог.

Хоча декілька років тому, коли Юра кинув мені в аську посилання на блогспот і примусив мене добровільно зареєструватись ;)я не уявляла собі, що я тут можу робити і про що я можу писати. Як бачимо, написалось ні про що досить.

Ще більше залишилось поза блогом.

Поза блогом залишилось дуже багато особистого, переважно особистого не мого. Не писала нічого, що могло когось образити. Чи схвилювати.

Водночас маю відчуття, що моє особисте нікого не зацікавило. Не торкнуло, або ж торкнуло мало. Не претендую на визнання, але я не з тих людей, котрі будуть писати щоденник лише для себе. Мушу знати, що те, що я роблю, комусь потрібне, комусь цікаве.

Тому, думаю, краще зробити останній запис і щоденник закрити, ніж списувати останні сторінки нікому не потрібними рецептами чи обговореннями того, що вже десь обговорюється...

четвер, 13 січня 2011 р.

Кохання і розкохування

Побачила на вулиці чоловіка, котрий був страшенно подібний на мою давню любов.

Серце не тьохнуло.

А колись би підламались коліна.

Задумалась, чому так. Чому я байдужа, вірніше, чому збайдужіла. І зрозуміла, що я просто розчарувалась.

Тобто ті почуття, що нами керують, насправді просто дитячі зачарування, більші і менші. Просто хтось зачаровується мильною бульбашкою, а хтось - картиною Да Вінчі.

субота, 8 січня 2011 р.

Плани і обіцянки

"Кину курити у Новому році" - каже купа людей. Самообман. Хотіли б кинути - кидали б відразу, тільки б думка про необхідність відвідала голову. Те саме стосується похудання, заняття спортом ітд. "Нє вєрю" (с)

В мене нема планів. Кидати курити не збираюсь (як курила свою цигарку в півроку, так і буду), худати - треба, але то я ще десять років тому планувала. (Думаю, двадцять років тому також). Вийшов з того пшик, то нащо списувати олівця, якщо того все-одно не буде?

Є купа всякого такого невловимого. От на море хочу, але відпустка швидше, ніж у жовтні, мені не світить. На СлавськеРок планую привезти чеську групу, також не знаю, що з того вийде, бо тре бути курва чемною, аби мене пустили на тиждень. )

О, хочу навчитись на лижах їздити. Спроба номер два - остання була двадцять років тому. Неуспішна. Тоді мене вчили теперішні мої куми, але пити коньяк під ялинкою мені здавалось більш забавним. ))) Не можу сказати, що пиття коньяку стало менше забавним зараз, просто встидно стало, через свою обмеженість. ))

А більш серйозне навіть вголос боюсь сказати, не те що обіцяти, хоч і самій собі...

Любити роботу

"Пофортунило з роботою", "не дуже добра робота", "незадоволена роботою", "не люблю свою роботу", "як добре тим, хто любить свою роботу" - такі фрази для мене завжди були дивними. Як можна ціле життя робити те, чого не любиш робити, тішитись тільки сумою, котру в результаті отримаєш?

Я ціле життя робила тільки те, що люблю. І коли пішла на нову роботу, таку, що повністю відрізнялась від моїх попередніх, я дуже сумнівалась, що то буде "моє". Я, власне, навіть поняття не мала, скільки всього буде обносити нове заняття, побачила оголошення про конкурс на місце, подумала, що я б могла це робити, послала резюме, пройшла співбесіду і... виграла конкурс. А потім мене взяли сумніви. )

Поки що в мене пухне голова від нових інформацій, сумніви зменшуються, але з’являється азарт. І я задумуюсь, чи то мені "повезло", чи то може просто я така, що люблю роботу будь-яку, просто вмію навчитись любити те, що роблю?

(Результати за тиждень - здобула прихильність сисадміна, в результаті чого я єдина можу дивитись YouTube і слухати своє РадіоРокс онлайн, решту співпрацівників тішу нестандартними смайликами в скайпі).