Було і буде

Підозрюю, що наприкінці минулого літа в мене була подібна тема. ) Уламки - бо як завше є брак часу записати відразу враження від подій і зустрічей, отож приходиться постфактум вишукувати в пам'яті те, що після них залишилось. Це літо було коротким. Було багато роботи і мало часу для людей, з котрими хотілось бути довше і частіше. Не обійшлось без гір і теревенівки. Без СлавськеРок також не обійшлось. Як і очікувалось-передбачалось, під його сценою познайомились з Iris і поручкались з фейсбучними друзями. ) Про продавця піцци має бути окрема історія. :) Цього літа мені дуже дякували. З різних причин, багато людей. Інколи було ніяково і ні за що. Але... було приємно. А ще цього року я почала надавати значення подарункам. Навіть тим, котрі отримала давно. Не у сенсі матеріальної вартості - вони почали мені нагадувати тих, хто їх подарував. Кожного разу, коли подивлюсь на якийсь предмет, не мною придбаний, згадаю людину, від котрої я його отримала. Чому саме зараз - не знаю...

Давненько нічого не писала, хоча заглядала частенько - але здебільшого не вистачало слів, аби викласти літні враження... інколи здавалось, що літо розбилось, як дзеркало, на друзки, і я ніяк не знайду той уламок, з котрого почати його складати... А до чого тут сажотрус?.. Сьогодні, в перший день осені, я зустріла сажотруса - вперше в житті, класичного сажотруса, саме такого, як на фото, у білій шапочці і з "кішкою" через плече. Кажуть, зустріти сажотруса - хороша прикмета. Хороша прикмета, позитивне самонавіювання. Сажотрус у старому підзамчі примусив мене згадати про всі чудові речі, що зі мною трапились, і про не менш чудові, котрі мене чекають. Тому саме сьогодні я вирішила поставити масну крапку за літом і тішитись моєю улюбленою порою - осінню. P.S. А складати дзеркало - прикмета погана, то ж і не буду.