Мезальянс

"Усе частіше чоловіки вибирають старших жінок" - вчула я вчора в радіо. Крім того, це одна з найулюбленіших тем на жіночих форумах. )

Не можу не погодитись. І думаю, у цього явища є декілька причин.

1. Суспільство вже дивиться на такі пари з меншою підозрою.
2. Жінка зараз є більш самодостатня, має більше можливостей вибору.
3. Чоловікові у таких стосунках завжди легше (досвід плюс пункт 1)
4. Жінки у таких стосунках "молодшають", ментально, що є великим плюсом для них самих.

А тепер ближче до тіла.

Так, я заангажована сторона. :)

Мій чоловік молодший на 8 років. Можливо, це спадковість - моя бабуся була старшою від чоловіка на 15. Можливо, це наслідок мого досвіду і вибору.

Дуже багато років тому :))) мені було набагато легше і набагато цікавіше із старшими чоловіками. Мені було настільки добре, що я не уявляла собі спілкування з молодшими. Коли той контингент (друзів і коханців) помолодшав, я навіть не зафіксувала. Дійшло пізніше.

Переворот відбувся, коли я була змушена шукати спілкування будь-якого, а знайшла його у стрийському форумі, а там - багато питань без відповідей. Питань молодих чоловіків.

А там я зрозуміла, що всім потрібне вухо, котрого в них нема вдома. Ті вуха, котрі в них вдома - не для них. Вдома у хлопчиків переважно дівчатка, котрі переважно бажають, аби ними захоплювались. Переважно - безпідставно.

Цей допис - своєрідна відповідь дункану.

Я дуже часто чую, що мій чоловік мене кине, коли знайде молодшу. А я думаю, що він мене кине, коли знайде те, чого йому не вистачає вдома. Якщо перестане вистачати. І вік тут ні до чого. Так само лишити його можу я.

І вік тут ні до чого. Гармонія - ключове слово.

Coda?

Я люблю цей блог.

Хоча декілька років тому, коли Юра кинув мені в аську посилання на блогспот і примусив мене добровільно зареєструватись ;)я не уявляла собі, що я тут можу робити і про що я можу писати. Як бачимо, написалось ні про що досить.

Ще більше залишилось поза блогом.

Поза блогом залишилось дуже багато особистого, переважно особистого не мого. Не писала нічого, що могло когось образити. Чи схвилювати.

Водночас маю відчуття, що моє особисте нікого не зацікавило. Не торкнуло, або ж торкнуло мало. Не претендую на визнання, але я не з тих людей, котрі будуть писати щоденник лише для себе. Мушу знати, що те, що я роблю, комусь потрібне, комусь цікаве.

Тому, думаю, краще зробити останній запис і щоденник закрити, ніж списувати останні сторінки нікому не потрібними рецептами чи обговореннями того, що вже десь обговорюється...