Life with Your iMac

:)

Не знаю, чи варто це насправді уваги, але мабуть варте.

Від учора в мене є iMac. Поки що хіба туманію. )))))

Ліпнік, єврейський цвинтар

Завжди думала, що жити коло цвинтаря - моторошно. Додумалась. Живу. І ніц. Духи в гості не ходять, зате туди часто хожу я.

Єврейський цвинтар в Ліпніку справді старий. В історії міста говориться, що кладовище розширилось в 1567 році, коли єврейська спільнота докупила до цвинтаря ділянку, бо пам'ятникам стало тісно. Ховалось тут аж до 1883 року, ціла площа цвинтаря була густо заповнена - нараховувалось тоді десь 1500-1800 нагробків.

В 1942 році цвинтар був знищений німецьким військом. Після війни те, що залишилось (близько 160 пам'ятників) було прибрано і поскладано в глухому куті цвинтаря. Саму територію було впорядковано на... дитячий парк з волейбольним майданчиком (знайомо, чи не так?)

Аж в 1989 році за підтримки організації Agudath Israel Of America цвинтар дочекався відновлення. Стіна цвинтаря була вимурувана на тому самому місці і в тому самому вигляді. Реконструкція була проведена за старими фото, і пам'ятники розташовані приблизно так, як були розташовані до знищення.

"А чого така увага?" - може виникнути запитання. Ліпенський єврейський цвинтар - це не тільки історичний пам'ятник, але й місце паломництва свого роду. Серед семи раввинів, тут похованих, є і Baruch Teomin Fränkel - визначний єврейський релігійний діяч, вчитель і дослідник Тори. До його тумби, датованої роком 1828 і зараз приїжджають поклонитись ортодоксальні хасидські євреї з усього світу. До речі, починав працювати раввин Барух у єврейській початковій школі хе-дер в Коломиї...

Ужгород-Хуст

Цих вихідних ми вирішили зробити такий собі shot trip Закарпаттям. (Знову)

"Знову" тому, що на Закарпаття повертаємось постійно. При тому мене постійно розпирають різноманітні почуття. Від того, що це - частина України, при чому українського в ній деколи ой як мало (починаючи сільрадами, закінчуючи циганськими ґетто, в котрих розмовляють неукраїнською мовою).

При цьому закрадається думка, що це нормально. Що самобутність полягає в неподібності. Що якщо моє звертання українською не викликає роздратування, то мабуть не варто шукати проблему там, де її нема.

Але повернусь до подорожі. Субота обіцяла погоду і обіцянку виконала. А ми збирались цілий вікенд дихати карпатським повітрям в жденієвському Рейкарці. Не вийшло. В готелі не було місць! (Повчання на наступний раз - замовляти готель вчасно). Після вагань і роздумів ми вирішили їхати, куди дивляться очі.

Попри дороги міжнародного та місцевого значення ми надивились усякого. Як вияснили, деякі закарпатці живуть у палацах (я не про Балогу), а деякі (ті, що розмовляють угорською із словацькими матюками) в мазанках. При чому, через дорогу. Щоб зробити оце фото, мені прийшлось вдавати, що я шукаю щось на задньому сидінні авто.

Так ми доїхали до Ужгорода. Поселились в готелі Прага. Я вже побувала в українських готелях кращих і гірших, бачила сервіс винятковий і цілковиту його відсутність, але цей мене вразив. В номері була Біблія! До того ж в моєму улюбленому перекладі Огієнка.

Мене інколи питають, чого я не вкладаю в свої дописи якісь історичні факти, цифри, дати... Не вважаю за потрібне. Я не історик, тому прийшлось би просто скопіювати і видавати за своє ). Описую власні враження.

Враження від Невицького замку... мертва краса і живий соціалізм. Те, що було красиве - вмерло. Соціалістичне - живе. У залишках павільйонів, ігрового майданчику, тенісних столів. І цілком демократичної купи склотари поруч.

Село Невицьке могло б на руїнах Невицького замку пристойно заробляти, як чеські села заробляють на руїнах чеських замків в околицях. Вистачило б впорядкувати територію і організувати екскурсовода (тим більше, розказати є що). Чому цього не зробиться - не розумію.

(Можливо, я не права, але не варто б було називати Невицький та інші подібні споруди замками, якщо вони фортеці). Але в нас чомусь це переважно замки, хоча призначення їх було фортифікаційне.

Якщо порівнювати Ужгород зі Львовом, то Ужгорож - провінція, і ніяк не обласне місто. Якщо не порівнювати, то звичайно, Ужгород - столиця ). Взагалі, щось є особливе у закарпатських містах. Мабуть, це особливе прозоре повітря...

Будете в Ужгороді - зайдіть на обід у "Вертеп". Дотепно, затишно, зі смаком. І смачно. ) Скуштуйте бограч у запашному хлібчику, його вам принесе дівчинка у вишиванці, а інтер"єр буде розважати.

Неділя нас "потішила" дощем. В Ужгороді це був ще теплий дощик, а от в Хусті - холодна осіння злива.

Хуст мене не зацікавив, або ж обставини цьому не сприяли. Сіре місто, відсутність доріг, незрозуміле планування вулиць. Великою приємністю був затишний ресторан готелю "Ренесанс", а в ньому солянка і вайфай ), тож могла зазирнути і на рідну сторінку. Сподіваюсь, наступного разу надолужити знайомство...

Чим мене вразив Хуст... неподалік один від другого (справді, рукою подати) можна знайти реформаторську церкву, православну церкву, католицький костел і синагогу. Ніби всі споруди релігійного призначення мали бути побудовані в якомусь чітко визначеному ареалі.

Дорога з Хуста до Міжгір"я була цікавою і... стихійною. Злива боролась з чільним склом авто, дерева кидались в нас листям, а туман інколи примушував здогадуватись, що знаходиться декілька метрів перед нами. Але на перевалі було тихо, і Роман навіть зробив мені знимку на пам"ять. )