Мудрість Сираха

1 І замість друга не ставай ворогом. Бо погане імя успадкує встид і погорду. Так грішник двоязичний.
2 Не підноси себе на раді твоєї душі, щоб твоя сила не була роздерта, як бик.
3 Їж твоє листя і знищиш твої плоди і оставиш себе як сухе дерево.
4 Погана душа вигублює того, що її придбав, і зробить себе радістю для ворогів.
5 Солодке горло множить своїх друзів, і язик, що гарно говорить, множить те, що миле.
6 Хай будуть з тобою числені ті, що в мирі, а твої радники один в тисячі.
7 Якщо придбаєш друга, придбай його у випробуванні і не швидко дай йому довіря.
8 Бо він друг у своїм часі і не останеться в дні скорботи.
9 І є друг, що перемінився в ворога, і відкриє войовничість тобі на сором.
10 І є друг, що є спільником при столах, і не остане в дні скорботи.
11 І в твоїх добрах буде як ти, і перед твоїми слугами буде сміливим.
12 А коли будеш упокорений, буде проти тебе, і сховається від твого лиця.
13 Відділися від твоїх ворогів і зважай на твоїх друзів.
14 Вірний друг сильна охорона, а хто його знайшов, знайшов скарб.
15 У вірного друга немає переміни, і немає міри його доброті.

Книга Сираха, 6,1-15

Без коментарів.

Wanted

Піддалась сьогодні на провокацію.

Я до фільмів дуже вимоглива, взагалі більше люблю книги, ніж фільми, але час від часу щось для себе знайду. Сьогодні клюнула таки на ім’я Морґана Фрімена і подивилась на фільм "Wanted" з його участю.

Що сказать...

Хто не любить blood bath action і страждає відсутністю сценарію, котрий має голову і п’яти - не дивіться його.

Режисер, мабуть, хотів зняти щось сюрреалістичне - не вийшло.

Запам’ятала одну фразу з фільму:"Все під контролем". Людину поставили в екстремальні умови, аби змінила своє життя і знайшла в ньому місце. (Про способи мовчу). Якщо режисер хотів саме цю фразу залишити в гловах глядачів - він цього досяг.

Якщо повернутись до екстремальних умов, то одним з мала улюблених моїх фільмів є "Гра", де примхливого і розніженого Ніколаса Ван Ортона пропускають психологічним млинком, аби він навчився цінувати власного життя... і людей.

... і сніг іде

...з часом. )

За ніч - нападало півметру.

Здатна на більше...

... ці слова слухала моя мама протягом усіх тих років, коли ходила на батьківські збори у школу.

Ніколи не сказали, що є таке, оце "більше". Де "більше" починається, принаймі. Чи, принаймі, я вже приступила ближче до "більшого".

Пафосне "приступила" цілком на місці, бо тоді мені видавалось, що "більше" - то щось недосяжне, а люди вигадують. Бо моя неамбіційність аж ніяк більшого не прагнула. "Нас і здєсь нєплохо кормят..."

Отож, про суб’єктивність. До чого, більшого, ми здатні?

Наприклад, як люди.

І знову власний приклад. Знову моя мама, в котрої, як "добрий день" була колись фраза:"Ти б могла мати кращого чоловіка". Якого "кращого"? (Згадується спортивна гра товаришів з НДР "Citius, altius, fortius") Аби мене більше любив і на руках носив? (гм)

Може хтось любити більше, ніж йому вистачить душевних сил? Чи більше ненавидіти?

Я не переймалась тим, поки жила досить безтурботно, читала Чосера і слухала БГ. І спілкувалась з подібними мені людьми. Можу сказати, що обмежувати коло спілкування я вмію досить вправно до сих пір, хоча ті, хто мене мало знає, не вірять, що я людина мовчазна. І обмежую його постійно, свідомо, аби вберегтись від негативних емоцій.

А недавно, посеред тихої прогулянки моєю романтичною долиною і споглядання добрих людей-велетнів (котрі, без сумнівів, хотіли більшого), мене захопила повінь... сірості. Сірої злості, сірого незадоволення життям, собою, та й мабуть, нереалізованості якоїсь.

Не моїх.

Дивно стало. Що може бути джерелом перманентного негативізму?

Ніяк не можу відсікатись від думки, що ота людина "здатна на більше". Бо добро і зло накопичуються. І усе має логічне продовження (як і початок).

... А все могло б бути по-іншому, якби жінка не сиділа коло компа, а лежала в перинах з коханцем. )

Чорне вугілля на білих вулицях

або Що робити із серцем

Символічною ознакою підготовки до другого туру Президентських перегонів стали вугільні купки на засніжених вулицях Тернополя. Певно, це перша і остання гуманітарна допомога донеччан відмороженим тернополянам. Такий синонім до певної частини високоморальних і патріотичних земляків, серед яких кожен другий – герой помаранчевої революції підходить як ніколи. Інакше, як прокоментувати відсотки голосуючих за апологета амбалізму в порівнянні із відсотками тих, що проголосували за носія націоналістичної ідеї. Якби Тягнибок глибше вивчав історію виборчих процесів на Галичині, міг би зауважити, що самого Івана Франка ці «побожні стратеги» «киданули» двічі, промінявши совість на дзвінку цісарську монету. Висновок один – свідомих стає менше, в рівній пропорції до продажних.

Лідеру тернопільських регіоналів Оресту Муцу є чим тішитись. Вчення Іуди – перемагає. Тепер відкрито можна купувати голоси роз»уїжджаючи селом на фірі. Всі це бачать. Телефонують і нашіптують тихо-тихо так, щоб не дай Бог хтось із сусідів не почув. Коли одного мера наддністрянського міста, який зателефонував і сповістив про подібне безчинство яке творилось на його території , запитали чому він не напише офіційної заяви до відповідних органів, той ображено відповів: «Що я сексот? Я ж поважна людина!». А кому ж тоді, як не цьому негіднику відповідати за дотримання українського законодавства. Кому ж, як не йому своїм прикладом відкрито зупинити прояви беззаконня. А так: немає фактів – немає справ, лише домисли. Це і дозволяє черговим Ганям зі Львова на шустеровських телешабашах заявляти на всю Україну, що підкуп регіоналами виборців – то чиста брехня. Мовляв- то є свідомий вибір тернополян. У таких випадках я поважаю Муца та купку муцоподібних – вони з прапором партії регіонів, як зачмелені фани «Шахтаря» бігали містом і тоді коли ми мерзли на майданах за свободу і бігають зараз. Але я не можу зрозуміти того, хто ще вчора з баяном виспівував: «Разом нас багато», а нині, як чортяка з реклами у різдв»яні дні протоптував кременецькі вулички і тупо скуповував голоси, а потім уже на дільниці звіряв по списаках куплені душі. Останніх певно ніколи зрозуміти не зможу.

А іще я розумію політиків так званої «нової хвилі» і самого гаранта, тільки з інстинкту політичного самозбереження можна віддати на поталу цінності здобутої демократії. Сьогодні їх невизначеність призведе до того, що ми будемо мати горезвісні дев’яності. Але це півбіди. Боюсь, що за результатами другого туру народним президентом Західної України стане Васько Противсіх з його дебільною програмою. Коли так, то треба було об»єднуватися довкола нього вже у першому турі. Не здивуюсь, якщо на наступних виборах, (якщо такі будуть), західняки будуть об»єднуватись навколо Левка Дурка.

Зверніть увагу, що ніхто окрім Ющенка не зійшов з майданного подіуму. Всі польові командири залишились по одну сторону барикади. Якби не було важко. Скільки б не було протиріч. По одну! Коли корабель тоне, то капітан покидає його останнім. Останнім, а не першим!

Це пишу я , той , якому БЮТівці зі своїми яйцеголовими гуру на місцях, ось де в горлі стоять. Мені нижче моєї гідності буде колись піти з цими людьми до будь якої місцевої ради. І навіть більше, я вже сьогодні переконаний, що мудрий галицький нарід на місцевих і парламентських виборах вимете недолугих чиновників з політичного простору. Але коли стоїть вибір долі держави, коли нависла загроза глумлення над всіма людськими ідеалами, я буду голосувати за майбутнє України.

Можна не сприймати Луценка як міністра, але важко не дослухатись до нього, як до прозорливого політика: чи можете ви уявити портрет двічі судимої, який висітиме у кожному класі, або його фотографію на столах ваших кабінетів, його портрети у вишиванці під час знаменних національно-патріотичних свят?! Піду далі, наших жінок світ буде сприймати за образом нової першої леді держави. Якщо уявляєте – робіть так, як підказує вам інстинкт самозбереження. Ховайтесь – може за вами чи до вас не прийдуть. У вас є ще шанс потрапити до закритої штольні другим.

Ще у першому турі ми відкрито сказали – «тільки не зек». У 1988 році ми так само відкрито казали – Україні бути незалежною. У 1990 році, ще за совіцької влади ми з Ярославом Верещаком вперше до Тернополя привезли п»єсу «Я Степан Бандера. Перша проба». Пройшли роки, а в палаці культури «Ватра» ще й досі бронзовіє табличка з моїми словами

«Націє, за себе помолись,
Націє, згинатися доволі,
Наречені обранцями долі ,
Ми одне із одним відбулись.»

Моїй найменшій доньці лише два місяці і розум 52-річного батька підказує - промовчи. А що робить із серцем?

Олександр Смик, лауреат премій Василя Стуса та братів Лепких, член п»яти національних творчих спілок України.

Канікули закінчились...

... вітаємо у реальному житті.

Ілюстрація переходу


Так мене провела Україна...

а так зустріла Чехія...