Чоколяда

Чоколяда - це мій сучасний стан.

Ні, я не фіолетова Мілка. )

Мабуть, причина у весні, у теплому, рясному дощику, у передчутті приємних зустрічей, у відчутті, що життя є таким, як я хотіла. У задоволенні собою, у ейфорії від дітей. Від того, що колєжанкам впевнено збуваються мрії. (Вони вже не пишуть мені у аську сумних новин, їм не треба вуха, і це чудово).

Може причина у мені, у тому, що я, консерватор, таки змінила свій погляд на світ, навчилась оптимізму. Сподіваюсь, це не дешеві рожеві окуляри китайського виробництва. )

А може причина у ньому, чий насмішкуватий погляд мене супроводжує декілька років, і хто мене вчить, беззупинно, а головне - без слів?..

Ранок...

... поцілувала чоловіка в плече, вилізла-вислизнула з-під перини, вишкубнула свою долоню з його з тихим сміхом:"Не встиг...", навшпиньки побігла в душ, скрізь шпаринку в завісах спостерігаючи вулицю, "каву, не забути каву на роботу, не забути каву на роботу..." думала, поскакуючи на одній нозі, натягуючи панчохи, одна спідниця, друга, не те... чорна футболка і чорні коралі, туш на вії, таблетка аспірину, кинула телефони в сумку, скочила в туфлі, цок-цок по сходах вниз, грюкнули двері, от бляха, забула ключі від машини, мушу наверх, ага, а ключі від будинку де, мантелепа?

А сумка яка глибока, бляха, і телефон чорний... "Коханий, кинь мені ключі від Вальки...", пі-пі, нагорі з'являється пелехата голова з іронічною посмішкою. Дзень, па...

Сонечко світить за спиною, дорога майже пуста, ну так, велика п'ятниця, нарід взяв відпустки і спить, після обіду всі ринуться за місто, на дачі, кому яке діло до воскресіння Христового, які там походи по родинах, ех, як добре, що я в Стрий їду, ще б відправити сьогодні Азербайджан і я щаслива... клаптики полів обабіч дороги як печворк, стриманий, сіро-зелений, о, не всі сплять, хмільницю хрестить вздовж-впоперек малий трактор, а поруч пристає вертоліт, гм, звідки в нашому селі вертоліт, і що буде посеред поля робити...

Ольга, ногу зніми з газу, поліція не мусить спати...

... ану згадай, ти тампон маєш, добре згадуй, бо по дорозі не перевіриш, мдя, что-то с памятью моєй стало... ))

...вибратись кудись треба, тільки вдвох. І не кудись, а в Париж. Сісти в спальний автобус і дивитись на поля, потягуючи вино. Романтика, йоптить... ) Ні, треба, бо хочу, і не справа в тому куди, а з ким...

От і табличка, скинь газ до законних 50 км, бо отримаєш поза вуха від галантних місцевих поліцейських, от, стоять коло Лукойлу... не лови гав, горить зелене...

Направо-наліво вузенькими вуличками, робітники з сусідньої фірми порозкладали валізки з реманентом, махають головами в привітання, чекають буса, на подвір'ї стоїть червона фура і турок з кульчиком у вусі варить щось на газовому пальнику, бусурман...

... цок-цок-цок, ще одні сходи нагору, привіт, дівчата, чий то турок, долийте і мені води на каву... ага, а каву ти забула, мантелепа...

Ранок.

:)