Було і буде

Відразу кажу - якщо ви шукаєте опис хороших готелів, то тут їх не буде. Не буде ні хороших, ні поганих - не буде ніяких. Готелі, або взагалі проживання - це був пункт, на котрий ми постійно натикались з Шуміком при плануванні подорожі. При чому планування як такого не було також - ми постійно (а працюємо поруч) обговорюємо, куди б нам хотілось поїхати, що б ми хотіли побачити, при чому Роман постійно говорить про гори, а я про море. І вже два роки ми говоримо про Фару  - тому, що ми бачили гарні картинки пляжів Альгарве в інтернеті,  :) і тому, що ми хочемо побачити океан. Причина, чому ми про Фару два роки тільки говоримо - відстань. А що про неї говорити, спитаєтесь ви. Сідаєте в літак і летите. А ні. Справа в тому, що ми любимо споглядати, і три тисячі кілометрів це не причина, через яку ми сядемо в літак і полетимо валятись на пляжі. А як же оте все, що можна побачити по дорозі, тим більше, що за кермом ми любимо сидіти обидва. Оті три тисячі кілометрів вимагають часу....

"... і кульчики носиш, які вона тобі подарувала"- каже мені чоловік, затягуючи штори, поки я вмощуюсь в подушки. "Подаруй мені також, я їх також буду носити" - відповідаю, і починаю либитись, як либиться мій син, коли я справедливо підозрюю його в крадіжці цукерок. "А що я маю думати, що там у вас?""- А ти не думай, дружба у нас", кажу я і либлюсь ще більше. "Та ти казала, що жіночої дружби не існує". "Ніде не існує, а в нас існує, - кажу - ми, по-перше, вийнятки, по-друге, ми мудрі і дорослі жінки". "Ага", каже коханий, "бачив я вас, які ви дорослі і мудрі. А коли шкіришся в скайп, то ніхто не повірить ні в перше, ні в друге. І взагалі, звідки ти знаєш, що в Уляни файна і м'яка дупа?" " - Ну бо вона йшла перед мною по сходах, а я її попхала". "Ех", каже Ромасик, "і все одно я тебе люблю". От так. Все одно )

... або ж про людей. Сьогодні за ліпкою пельменів (простіть за сію москальську страву), вже не знаю чому (швидше всього за звичкою проводити самоаналіз на кухні) я дійшла думки, що найбільше поважаю людей, у котрих не довелось розчаруватись. І люблю також. Чи люблю, а потім поважаю? Може бути й так, що хтось з тих, хто оце буде читати, скаже:"Пф.Та хто ти така, аби я старався(лась) тебе не розчаровувати?" Правда. Ніхто. Але я не про догоджання мені, але про той стержень, що є в людині. Про те, що не дивлячись ні на що, на жодні обставини, людина не змінилась в поглядах чи поведінці. Обставини - це, наприклад, той час, котрий іде :) Знаєте, як в сім'ї двадцять років після весілля всі вже розслаблені такі, бігуді-витягнуті спортивні-воначиститьзубивінвтойчассидитьнаунітазі, і нікому нічого не заважає. Або в дружніх стосунках, коли сто років знайомі, і ніби не обов'язково вже слова дотримувати. Так от, я перебирала людей, котрих я люблю і поважаю, поважаю і люблю.....