Про зачарування і розчаровування
... або ж про людей.
Сьогодні за ліпкою пельменів (простіть за сію москальську страву), вже не знаю чому (швидше всього за звичкою проводити самоаналіз на кухні) я дійшла думки, що найбільше поважаю людей, у котрих не довелось розчаруватись. І люблю також. Чи люблю, а потім поважаю?
Може бути й так, що хтось з тих, хто оце буде читати, скаже:"Пф.Та хто ти така, аби я старався(лась) тебе не розчаровувати?" Правда. Ніхто. Але я не про догоджання мені, але про той стержень, що є в людині. Про те, що не дивлячись ні на що, на жодні обставини, людина не змінилась в поглядах чи поведінці. Обставини - це, наприклад, той час, котрий іде :) Знаєте, як в сім'ї двадцять років після весілля всі вже розслаблені такі, бігуді-витягнуті спортивні-воначиститьзубивінвтойчассидитьнаунітазі, і нікому нічого не заважає. Або в дружніх стосунках, коли сто років знайомі, і ніби не обов'язково вже слова дотримувати.
Так от, я перебирала людей, котрих я люблю і поважаю, поважаю і люблю... і виявилось, що їх тільки двоє в найближчому оточенні. Тільки двоє.
Ну ніби й шо, нормально. Тільки я ж клятий консерватор, котрий буде робити собі гірше, але ж завжди так було, значить треба просто продовжувати - любити, слухатись, виправдовувати, такий собі вірний пес на сторожі старих стосунків.
Двоє. Багато чи мало?
Сьогодні за ліпкою пельменів (простіть за сію москальську страву), вже не знаю чому (швидше всього за звичкою проводити самоаналіз на кухні) я дійшла думки, що найбільше поважаю людей, у котрих не довелось розчаруватись. І люблю також. Чи люблю, а потім поважаю?
Може бути й так, що хтось з тих, хто оце буде читати, скаже:"Пф.Та хто ти така, аби я старався(лась) тебе не розчаровувати?" Правда. Ніхто. Але я не про догоджання мені, але про той стержень, що є в людині. Про те, що не дивлячись ні на що, на жодні обставини, людина не змінилась в поглядах чи поведінці. Обставини - це, наприклад, той час, котрий іде :) Знаєте, як в сім'ї двадцять років після весілля всі вже розслаблені такі, бігуді-витягнуті спортивні-воначиститьзубивінвтойчассидитьнаунітазі, і нікому нічого не заважає. Або в дружніх стосунках, коли сто років знайомі, і ніби не обов'язково вже слова дотримувати.
Так от, я перебирала людей, котрих я люблю і поважаю, поважаю і люблю... і виявилось, що їх тільки двоє в найближчому оточенні. Тільки двоє.
Ну ніби й шо, нормально. Тільки я ж клятий консерватор, котрий буде робити собі гірше, але ж завжди так було, значить треба просто продовжувати - любити, слухатись, виправдовувати, такий собі вірний пес на сторожі старих стосунків.
Двоє. Багато чи мало?
Я вважаю, що коли ти чистиш зуби а на унітазі сидить двоє, то це вже забагато... ;)
ВідповістиВидалитиДвоє, котрих я поважаю? ))
ВідповістиВидалитинічо собі, яка ти вимоглива) припускаю, що навряд чи є серед тих двох, яких ти поважаєш)
ВідповістиВидалитиЯ тебе поважаю, так )
ВідповістиВидалити