Розслабся, Ольга...

А допоможіть мені знайти кнопочку Off в моїй голові, а?

... прощай, лєвандос

Вважаю, я маю право написати отак фамільярно. І впевнена, що він би не образився.

Учора, другого травня, помер друг, колега, супермодер і просто чудова людина Віктор Миронович Федущак.

Прощай і прости, вибач, що десь тебе не дослухала чи не написала "привіт", коли ти мовчав задовго. І дякую за добрі слова і підтримку.

Тяжко усвідомлювати, що вже нічого не сповниться з запланованого - доброго, корисного. І не хочеться, аби закінчилось почате.

Так багато хотіла сказати, а відчуваю, що всі слова зайві...

Via est Vita

Плануючи відпустку, шукала в неті інформацію про Côte d'Azur, хотілось чогось неенциклопедичного, неширпотребного, непонтового і - українського.

Знайшла. Те, що знайшла - справжній скарб, заслуговує пишної реклами і навіть видання великим тиражем, бо у записках подорожуючого фотографа Сергія Криниці Via est Vita знайдете такі неординарні речі, про котрі навіть Вікіпедія не знає нічого.

Тож читайте далі самі, я більше ніж сам Сергій не розкажу. 

Пат

Ну от, ранок втомлено заповзає в кімнату, такий самий сірий, як її сумління, холодний, як чоловіче плече поруч, котре її тепер пече - чужістю.

І що тепер - повернутись, мило привітатись, пожартувати, придушуючи розчарування собою, гірке, як болгарська цигарка, роблячи вигляд, що нічого не сталось, що ця близькість - усього одна з багатьох, що їй байдуже, що він про неї подумає (цей - подумає), звикнути до думки, що вони вночі похоронили хороші дружні стосунки (бо тепер дружби не буде, неможливо дружити, ховаючи очі), чи пояснити, що це таки помилка, миттєва слабкість, котра, проте, мала ґрунт, щедро пригноєний зустрічами, цікавістю чоловіка до жінки і навпаки, випадковими дотиками, адреналіном, витиснути з себе смішне і банальне:"Ти не думай... (я нє такая)" (цей - подумає), і запропонувати забути і залишитись друзями? (Дружби, знову ж таки, вже не буде).

Хоча її і не було. Всі зустрічі, всі листи, дзвінки, будь чесна, були з однією метою - зустрітись, помовчати, поборюючи тугу, задовільнити її хоча б невинним про решту присутніх поцілунком-додатком до "па!" і тішитись на наступну зустріч через півроку, рік...

Чи пообіцяти один одному не зустрічатись більше наодинці?

Чи залишити все це його мудрій чоловічій голові? (Була б мудра - ти б не задавала собі таких питань...)

Ти ще пожалкуєш!..

Така театральна фраза, котру ми частіше вислуховуємо у варіанті:"Дивись, аби потім не шкодував(ла)!"

Ніколи у житті не шкодувала з того, що зробила, навіть якщо це було помилковим рішенням, котре вплинуло на моє наступне життя - усе це мій дорогоцінний досвід, котрий я більшими і меншими камінцями, коштовними і не дуже (а деякі взагалі шутер) збираю у скарбничку, інколи дістаю, розглядаю і згадую, як вони туди потрапили.

А от нині пожалкувала, і що цікаве - над дурницею, котра на моє життя ніяк не вплинула.

Хоча... хто зна? )

Проклятий консерватор

Проклятий консерватор - це я. Навіть новий інтерфейс пошти викликає внутрішній спротив...

І знову підсумки, плани і обіцянки...

Підсумки - плачевні.

В нас за цей рік нічого не відбулось. Досить нудним був рік. Богу дякувати, я все ще Його люблю. Не дивлячись ні на що. Чи ні на кого, хі.

Плани не змінились.

Хіба згадали, що колись ми хотіли навчились танцювати танго. Мабуть, цього року спробуємо, хоча для того, аби через рік я не писала те саме.

І буде в нас дві Tango Dancers. :)