Більше, ніж вірші...

Це, що напишу, дуже довго лежало в чернетках, і власне мало пояснювати адресу блогу. Колись в мене була думка мати власну сторінку, куди б могла викладати власні вірші та іншу писанину. Довго вагалась, нарешті передумала, та й дякуючи власній самокритичності не була впевнена, що та писанина того вартує.

Але моє захоплення поезією залишилось, і разом з тим виникло бажання говорити не тільки про неї. І я рада, що це так. Звідси й адреса. А щоб не тут не було тільки оте "більше", а ще й вірші, тоя займусь самопохвалою і один свій власний тут-таки викладу. Читайте :)

Sic transit

Опустіла душа, наче темна кімната
Для прибульців
Старого тісного вокзалу
І думки нечіткі повні згадок зім'ятих
Як квитки, що уже непотрібними стали
Ми ще тут, на пероні
Ще разом, ще поруч
Ще шукаємо нашого щастя підкову
Та нема для нас місця в одному вагоні
Кожен з нас їде в напрямку іншому знову
Тягнучи за собою валізи бездонні
Днів понурих, самотності, докорів
Щему
Тільки здогад пульсує в натомлених скронях
Що нікуди від себе (на жаль?)
Не втечемо
Може завтра
За жовту потерту монету
Поворожить циганка без роздумів, знаю...

Скаже нам гучномовець захриплим
Фальцетом
"Пасажири, увага, поїзд ваш прибуває..."

Майстерні

I am lost :) І здається, надовго і всерйоз.

Останніми днями пропадаю в Поетичних Майстернях. Якби читала книги, це б називалось "лежу в книжках", але в даному випадку це трохи не так. Я там справді пропадаю, навіть інколи маю відчуття, що справді знаходжусь в якійсь будові, і люди, з котрими розмовляю, є поруч, не десь на іншому боці планети, перед монітором. Інколи дуже важко вийти, особливо коли зачитаєшся до поезій тобі близьких стилем написання і мірою сприйняття світу, ситуацій і оточення.

Майстерні - дуже вдала назва. Крім того, що там публікуються справді гідні твори, є ще там майстри слова, котрі завжди підкажуть, як гарніше вбрати думку в рими, при тому надавши віршу досконалої форми. Звичайно, не обходиться без критики, але тут вже мова йде про здатність кожного цю критику сприйняти. І я, нарешті, за довший час знову вчусь. Згадую теорію літератури, і дивуючись, переконуюсь, що правила не обмежують віршування і не втискують його в рамки теорії. Ніколи не думала, що можу написати вірша "на тему", а виявилось - можу. І за оцінками редакторів, мій найкращий вірш написаний саме в Майстернях (хоча мене це трохи засмучує, бо я його таким не вважаю)

А між лекціями редакторів нарід в Майстернях відверто бавиться. Коментарі не мусять бути сухими, виключно стосовно поезій, оффтопи нікого не обурюють :) Знаходжу друзів і однодумців, особливо тішить коли в аську стукає людина,про знайомство з котрою ще зовсім недавно і думати не могла. Ну й звичайно, Зеньо... :)

Rock & pop

Врізався мені в асю сьогодні типок... Замість звичного "привіт, як справи, ти звідки?" пише "Хай! Такссс... вкурюю, що таке стрийський сайт, і кого я бачу?!IRON... OCCUPIED!", а мені доходить, що це Голос З Минулого, та й кажу кумі Уляні, що це мусить бути хтось з часів львівського рок-клубу. А кума Уляна мені пише, що це для неї абсолютна новина, і що хотіла б знати більше про такі "важливі" віхи з мого життя :)

А які там, бляха, віхи... Колись давно, коли важка музика тільки вилізла з андеґраунду і почали в кожному дворі грати свої "Арії", "Коррозії металу", чи навіть "Металліки" місцевого значення, я, вигодована класикою року 18-ти літня коза почала шукати собі подібних. Знайшла. Однодумців ставало все більше й більше, аж нам стало в Стрию тісно, тому ті найцікавіші понеслись розширювати кругозір до міста Лева.

Тут і почалась моя кар'єра рок-мами :) Звичайно, як у всіх рок-клубів, був і рок-папа, але той був до нічого, коли треба було хлопців пожаліти, чаєм напоїти, а перед виступом помити голови аби гриви були не гірші ніж у їхніх кумирів. Крім того, рок-папа не вмів якось домовлятись з адміністраціями Будинків культури, вже досить роковий у нього був вигляд, але мої шпильки, комсомольський білет і ввічлива посмішка робили чудеса (не знаю, що з того більше)

До речі, якщо хтось читав Колекцію Пристрастей Наталки Сняданко, де вона розказує про групу "Лазарет" - це не вигадка, така дійсно існувала, і авторка навіть не поміняла надто імена друзів. Я, знаючи саме їх як облуплених, не виключаю, що можу бути і з самою Наталкою добре знайома... Дивіться фото - лазаретівці в центрі. А саме фото походить з передодня першого в Україні рок-фестивалю "Тарас Бульба", до організації котрого ваша
покірна слуга також приклала руки...Познайомилась там з багатьма цікавими людьми, там почалась кар'єра Лесі Герасимчучки, тоді ще без Королівських Зайців. Жартома інколи кажу, що ТАКОГО фестивалю б не було, якби не вийшла одного разу Оля в рожевих штанцях на станції Дубно...

Були часи... Хто не був на справжньому джем-сейшні мене не зрозуміє. Цю атмосферу не передати, не описати, рокові вечірки, де збиралися люди самі різні, але в голові мали спільне - любов до цього роду музики, не забуду ніколи. З'являючись періодично в мене вдома, патлаті з абсолютним успіхом розбивали уяву моїх батьків і сусідів про рокерів як про щось брудне, вульгарне і п'яне. Я навіть можу сказати, що більшість культурного вантажу я несу саме з тих часів - ніби ця культура пробила для мене певне русло, по якому я рухаюсь і до сьогодні.

Але...З роками хочеться спокою :) і я хоч інколи включаю Металліку, все-таки більше відпочиваю, коли слухаю Даяну... От такий він, рок і поп мого життя...

P.S Iron, не смійтесь, так мене називали тоді мої друзі. З великою втіхою констатую, що такою мене ще пам'ятають :)

Луціе і Даніел

Вони не близнята і навіть не рідні брат з сестрою, хоча той, хто їх бачить вперше інакше і не подумає. Стосунки мають... не просто близькі, не просто родинні, це просто якийсь симбіоз двох дитячих душ...

Коли кажу "симбіоз" - це не просто так. Один одного вдало доповнюють, постійно тримаються купи, і навіть у великій дитячі компанії перевагу надають товариству один одного,суверенно виключаючи протилежний варіант. Знайомі від народження :) від народження разом виростають, хоча на жаль, останнім часом це вже не зовсім так.

Даніел - мій похресник, мій племінник, у цій парі старший. Він, як і личить, виконує роль охоронця, він уважний, він ласкавий, і як всім здається, той, хто у цій парі більше любить.

Луціе - моя доня, забудькувата і розсіяна, має естетичні відчуття, дуже часто нагадує мені якогось митця "не від світу цього". По мені успадкувала властивість залишати сильні емоції для себе. Її найбільший прояв почуттів до Данечка - це коли вона мені у пітьмах дитячої, перед сном тихенько скаже:"Треба вже до Данечка поїхати, я за ним так скучила..."

Інколи мені здається, що вони саме завдяки своїй присутності адаптовуються до ситуацій нових і незвичних. В той час, як сестра полюбляє відпочинок досить організований, напланований, я залишаю дітиськам простір для власної фантазії. Мабуть тому, що вона є мама, що панічно боїться всіх незапланованих ситуацій, тому старається їм запобігати, а я навпаки - з радістю спостерігаю, як будуть в них поводитись наші діти.

Перечитую, і чомусь мені здається, що я занадто серйозно роздумую. Тільки як словами передати їхні посмішки, їхні жарти, їхню ніжність один до одного...

Це просто треба бачити, як вони хваляться один одному новими зубами (або тими, що випали), як кепкують один з одного, або ведуть "серйозні" бесіди за тарілкою спагетті.

Льолік і Болік, Мальвіна з Буратіно, радістка Кет і Штірліц, два клоуни, два сонця, два ангели, а також інколи два симпатичні чортики, любляться й чубляться разом вже майже сім років. Якби ж це так було все життя...