Було і буде

Це, що напишу, дуже довго лежало в чернетках, і власне мало пояснювати адресу блогу. Колись в мене була думка мати власну сторінку, куди б могла викладати власні вірші та іншу писанину. Довго вагалась, нарешті передумала, та й дякуючи власній самокритичності не була впевнена, що та писанина того вартує. Але моє захоплення поезією залишилось, і разом з тим виникло бажання говорити не тільки про неї. І я рада, що це так. Звідси й адреса. А щоб не тут не було тільки оте "більше", а ще й вірші, тоя займусь самопохвалою і один свій власний тут-таки викладу. Читайте :) Sic transit Опустіла душа, наче темна кімната Для прибульців Старого тісного вокзалу І думки нечіткі повні згадок зім'ятих Як квитки, що уже непотрібними стали Ми ще тут, на пероні Ще разом, ще поруч Ще шукаємо нашого щастя підкову Та нема для нас місця в одному вагоні Кожен з нас їде в напрямку іншому знову Тягнучи за собою валізи бездонні Днів понурих, самотності, докорів Щему Тільки здогад пульсує в натомлених...

I am lost :) І здається, надовго і всерйоз. Останніми днями пропадаю в Поетичних Майстернях. Якби читала книги, це б називалось "лежу в книжках", але в даному випадку це трохи не так. Я там справді пропадаю, навіть інколи маю відчуття, що справді знаходжусь в якійсь будові, і люди, з котрими розмовляю, є поруч, не десь на іншому боці планети, перед монітором. Інколи дуже важко вийти, особливо коли зачитаєшся до поезій тобі близьких стилем написання і мірою сприйняття світу, ситуацій і оточення. Майстерні - дуже вдала назва. Крім того, що там публікуються справді гідні твори, є ще там майстри слова, котрі завжди підкажуть, як гарніше вбрати думку в рими, при тому надавши віршу досконалої форми. Звичайно, не обходиться без критики, але тут вже мова йде про здатність кожного цю критику сприйняти. І я, нарешті, за довший час знову вчусь. Згадую теорію літератури, і дивуючись, переконуюсь, що правила не обмежують віршування і не втискують його в рамки теорії. Ніколи не думала, що ...

Врізався мені в асю сьогодні типок... Замість звичного "привіт, як справи, ти звідки?" пише "Хай! Такссс... вкурюю, що таке стрийський сайт, і кого я бачу?!IRON... OCCUPIED!", а мені доходить, що це Голос З Минулого, та й кажу кумі Уляні, що це мусить бути хтось з часів львівського рок-клубу. А кума Уляна мені пише, що це для неї абсолютна новина, і що хотіла б знати більше про такі "важливі" віхи з мого життя :) А які там, бляха, віхи... Колись давно, коли важка музика тільки вилізла з андеґраунду і почали в кожному дворі грати свої "Арії", "Коррозії металу", чи навіть "Металліки" місцевого значення, я, вигодована класикою року 18-ти літня коза почала шукати собі подібних. Знайшла. Однодумців ставало все більше й більше, аж нам стало в Стрию тісно, тому ті найцікавіші понеслись розширювати кругозір до міста Лева. Тут і почалась моя кар'єра рок-мами :) Звичайно, як у всіх рок-клубів, був і рок-папа, але той був до нічого, ...

Вони не близнята і навіть не рідні брат з сестрою, хоча той, хто їх бачить вперше інакше і не подумає. Стосунки мають... не просто близькі, не просто родинні, це просто якийсь симбіоз двох дитячих душ... Коли кажу "симбіоз" - це не просто так. Один одного вдало доповнюють, постійно тримаються купи, і навіть у великій дитячі компанії перевагу надають товариству один одного,суверенно виключаючи протилежний варіант. Знайомі від народження :) від народження разом виростають, хоча на жаль, останнім часом це вже не зовсім так. Даніел - мій похресник, мій племінник, у цій парі старший. Він, як і личить, виконує роль охоронця, він уважний, він ласкавий, і як всім здається, той, хто у цій парі більше любить. Луціе - моя доня, забудькувата і розсіяна, має естетичні відчуття, дуже часто нагадує мені якогось митця "не від світу цього". По мені успадкувала властивість залишати сильні емоції для себе. Її найбільший прояв почуттів до Данечка - це коли вона мені у пітьмах дитячої, ...