"Морда"

Не знаю чому, згадалась та історія вчора в ліжку, а я сьогодні цілий день "радуюсь як сумашедша".

Виходила заміж моя найкраща подруга Іванка. Я була перша дружка. Але мова не про мене. Крім того, що я була найкраща подруга, ми до того ще й були сусідами. А в далекому 90-ому весілля робились з розмахом, двісті гостей було цілком нормальним, а тому запрошеними були і батьки.

Так от, після вінчання, танців, "Гірко!", ітд. прийшов недільний ранок. Залишились тільки найближчі і друзі - допомогти. Жінки складали посуд і плєцки, чоловіки, рознісши столи, ще сиділи коло ковбаси і горілки. Тато молодої, дядя Ваня, вдавши доньку, мав настрій, жартував, чим заразив і мого тата. Щоб виразити сусіду особливу приязнь, Ярослав Миколайович (мій батько)взяв дядіваніного носа між пальці і легенько ним потрясаючи, приговорював:"Ах ти, морда..."

Рука фрезерувальника, алкоголем позбавлена тонкого чуття, не відчувала різниці між сталевою болванкою і людським носом. На протязі тридцяти секунд той набув насиченого фіолетового кольору і розмірів сливки. Тато, трясучи носом, дивився у публіку і не звертав увагу на жестикуляцію своєї жертви. Коли звернув - було вже пізно. Дядя Ваня, набувши можливості говорити, послав сусіда туди, куди в таких випадках посилають. Сусід образився і пішов додому, через нічне поле, з заводу Металіст на хутір.

Додому дійшов. З переламаною рукою. В дорозі відказала система навігації. Отож автобус. котрий привіз плєцки, поїхав ще в лікарню.

А в понеділок в обід, як годиться, до молодої прийшли ще гості - доїдати ковбасу і допивати горілку. За татом прийшов дядя Ваня. Веселішого обмивання я не пам"ятаю. Сиділи навпроти себе - один з баклажановим носом, другий з гіпсом. А дядя Ваня все приговорював:"То тебе бозя покарала, морда...."

Подібні дописи: