четвер, 3 грудня 2009 р.

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка.

З великим запізненням, однак невідворотно.

Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу.

Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено.

І трохи з нерозумінням.

І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють.

Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота".

Комплекс? Звідки стільки злості?

Подібні дописи:



2 коментарі:

tivasyk сказав...

2кокон =D (aka невідома зі стрия)
> От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота
видається мені, що якраз навпаки — що частіше будуть пхатися вкраїнці до нашого болота, то вищі шанси на краще життя для наших дітей.

Анонім сказав...

Мабуть, таки комплекс, вічний комплекс, що нам завжди хтось щось винен :-(((

Дописати коментар