Мало хто відважується (мало хто дотепер відважився)розказати про себе щось настільки інтимне - навіть як гість. А те, що це - чоловік, тільки зменшує цю імовірність.
Я йому сьогодні написала. "Йому". В лапках, бо у форумі. А куди ж ще? Та й чому в лапках... Йому ж, прецінь. Нікому іншому. Чомусь сподівалась, що він все ще ходить в гості, читає форум...
Тільки у чоловіків все, мабуть, інакше, ніж у жінок. Не мають потреби, бажання, звички говорити відкрито і відверто про свої почуття і відчуття. Навіть з друзями (чи подругами).
Шкода. А я б йому розказала про свої сумніви. Про свою боротьбу і "лікування". Про те, як не хотіла ні боротись, ні лікуватись. Про мою перемогу (і над собою також). А також про те, що я не вилікувалась, але, здається, вже здобула імунітет.
І про те, що не жалкую.
3 коментарі:
Кохання - це хвороба, від якої, певно, ще ніхто не вилікувався. Можна змінити своє ставлення до коханої людини. Можна замкнутись у своїх почуттях, і навіть собі не признаватись, що вони є...Або зустріти людину, яка зможе викликати інші почуття...Перемогти можна лише себе, свої сумніви...Чоловіки точно з іншого виміру простору і часу;):D
не можна розказувати -- ні до чого хорошого це не приведе. усе тре тримати в собі.
Та ну. )
Я не така забобонна. ) А може просто не соромлюсь признатись у почуттях. Кохати - не соромно, соромно цього не робити.
Та й у Хтося, мені здається, все чудово, попри те, що відкрився. Люди пишуть у форум,коли їм зле, тоді хочеться виговоритись, коли їм добре - варяться у власному щасті.
Дописати коментар