Я задумала продати Україну...

...як найдорожче.

Ні, не проклятим капіталістичним магнатам, не зубатій розвідці - чеським туристам.

Подивилась одного разу в пропозиції турфірм, і з'ясувала, що крім Паланку, Долини нарцисів і Домініканського собору нічого екстра вони не пропонують. І не тому, що не хочуть - вони просто більше не знають, та й не знають, що шукати і де.

А тому я хочу продати українську автентичність з гостинністю, карпатський трамвайчик, гіпсові печери, Кам'янець-Подільський з Хотином, ізьську лозу і косоньські термали і багато чого іншого. Все зі списку на день.

Хай мають, і не думають, що туристична Мекка - то тільки Карлові Вари. ))))

Коментарі

  1. Tango Dancer28 червня 2010 р. о 15:19

    Кумасику, тішуся що твоя голівонька зароджує такі чудові плани. Бажаю тобі багато сил і натхнення для їх втілення... і цілу купу задоволених і приємно вражених чеських туристів. І якщо за пару років почнеться масова міграція чехів в Україну - я буду знати чиїх це рук робота! Цьом!

    ВідповістиВидалити
  2. Анонім28 червня 2010 р. о 20:41

    Запропонуйте їм для початку "Залізну дивізію" (вул.Стрийська). Вона їм з Празької весни рідна... :)

    ВідповістиВидалити
  3. un.known28 червня 2010 р. о 21:16

    До Львова ми не потрапимо. Як зараз модно казати - не той формат. )

    Львів наразі для мене на тому ж щаблі, що і Долина нарцисів. Маю на увазі враження.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка. З великим запізненням, однак невідворотно. Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста ... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу. Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено. І трохи з нерозумінням. І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють. Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота". Комплекс? Звідки стільки злості?
Докладніше

Кульчики

"... і кульчики носиш, які вона тобі подарувала"- каже мені чоловік, затягуючи штори, поки я вмощуюсь в подушки. "Подаруй мені також, я їх також буду носити" - відповідаю, і починаю либитись, як либиться мій син, коли я справедливо підозрюю його в крадіжці цукерок. "А що я маю думати, що там у вас?""- А ти не думай, дружба у нас", кажу я і либлюсь ще більше. "Та ти казала, що жіночої дружби не існує". "Ніде не існує, а в нас існує, - кажу - ми, по-перше, вийнятки, по-друге, ми мудрі і дорослі жінки". "Ага", каже коханий, "бачив я вас, які ви дорослі і мудрі. А коли шкіришся в скайп, то ніхто не повірить ні в перше, ні в друге. І взагалі, звідки ти знаєш, що в Уляни файна і м'яка дупа?" " - Ну бо вона йшла перед мною по сходах, а я її попхала". "Ех", каже Ромасик, "і все одно я тебе люблю". От так. Все одно )
Докладніше