"... і кульчики носиш, які вона тобі подарувала"- каже мені чоловік, затягуючи штори, поки я вмощуюсь в подушки. "Подаруй мені також, я їх також буду носити" - відповідаю, і починаю либитись, як либиться мій син, коли я справедливо підозрюю його в крадіжці цукерок. "А що я маю думати, що там у вас?""- А ти не думай, дружба у нас", кажу я і либлюсь ще більше. "Та ти казала, що жіночої дружби не існує". "Ніде не існує, а в нас існує, - кажу - ми, по-перше, вийнятки, по-друге, ми мудрі і дорослі жінки". "Ага", каже коханий, "бачив я вас, які ви дорослі і мудрі. А коли шкіришся в скайп, то ніхто не повірить ні в перше, ні в друге. І взагалі, звідки ти знаєш, що в Уляни файна і м'яка дупа?" " - Ну бо вона йшла перед мною по сходах, а я її попхала". "Ех", каже Ромасик, "і все одно я тебе люблю". От так. Все одно )
Запам'ятаю як афоризм! Даремно думаєте, що це "не-Америка". Гординя зачасто заважає "дорослим" прислухатись до інших.
ВідповістиВидалитиХе, а хіба саме визнання чийогось авторитету не є наслідком гордині?
ВідповістиВидалитиНі, думаю, навпаки.
ВідповістиВидалитиПризнаючи чийсь авторитет, не свій, ми покоряємось.
Чим більше знаємо, тим більше розуміємо, що мало знаємо і не все нам збагнути, і тому більше схильні поважати авторитет іншої людини. А більше знаємо коли вже трохи поживемо, тому й виходить, що шануємо авторитети коли дорослішаємо.
ВідповістиВидалити