Дефіцит добра і мудрості

"А докажіть, що ви не ханжа", запропонував мені один, хм... пан з ЛФу. Хі. Тьху.

Останнім часом зникло бажання дискутувати. Інколи шкода, але переважно тішусь. Тішусь, бо якось не помічаю, що я чомусь вчусь у таких дискусіях.

Зате помітила, що і дорослі люди бавляться, при чому так серйозно, що дістаєш страх за їхнє здоров'я. Френдять на фейсбуках і інших "ках", а потім розфрендюють, бо мої відверті вислови їх "інквізують". "Віддай лопатку", тля.

А ще мене почав важко харити негатив. Будь-де. Я не дивлюсь драм, кривавих бойовиків, сторонюсь похмурих людей. Мене це все знекровлює, тому нафіг.

Шкода себе і часу на таке. А світлих і мудрих щораз менше...

Коментарі

  1. Левандівка4 квітня 2011 р. о 08:27

    RE: А світлих і мудрих щораз менше...
    100 пудофф!
    Вимираємо..? :)

    ВідповістиВидалити
  2. Анонім9 квітня 2011 р. о 15:23

    ну чому ж так зразу - вимираємо? може, просто щоразу краще вміємо помітити світлого і мудрого?
    ;)
    Kerzenlicht

    ВідповістиВидалити
  3. un.known11 квітня 2011 р. о 09:38

    ... і вміємо відрізнити світлих і мудрих від таких, що тільки хочуть такими здаватись.

    ВідповістиВидалити
  4. Анонім15 квітня 2011 р. о 12:25

    саме так :)
    Kerzenlicht

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка. З великим запізненням, однак невідворотно. Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста ... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу. Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено. І трохи з нерозумінням. І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють. Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота". Комплекс? Звідки стільки злості?
Докладніше

Кульчики

"... і кульчики носиш, які вона тобі подарувала"- каже мені чоловік, затягуючи штори, поки я вмощуюсь в подушки. "Подаруй мені також, я їх також буду носити" - відповідаю, і починаю либитись, як либиться мій син, коли я справедливо підозрюю його в крадіжці цукерок. "А що я маю думати, що там у вас?""- А ти не думай, дружба у нас", кажу я і либлюсь ще більше. "Та ти казала, що жіночої дружби не існує". "Ніде не існує, а в нас існує, - кажу - ми, по-перше, вийнятки, по-друге, ми мудрі і дорослі жінки". "Ага", каже коханий, "бачив я вас, які ви дорослі і мудрі. А коли шкіришся в скайп, то ніхто не повірить ні в перше, ні в друге. І взагалі, звідки ти знаєш, що в Уляни файна і м'яка дупа?" " - Ну бо вона йшла перед мною по сходах, а я її попхала". "Ех", каже Ромасик, "і все одно я тебе люблю". От так. Все одно )
Докладніше