Було і буде

Мені сьогодні знову вичитали максималізм. :) Мовляв, це не дуже добре, та й зовсім нескромно - хотіти від життя багато. А що робить, якщо я, якщо вже хочу чогось, то по повній тарілці? Якщо фільм - то найкращий, книжка - найцікавіша, якщо друзі - то до гробу, а якщо любити - то так, аби на хату ворони не сідали? :) Чому я маю задовільнятись середнім арифметичним? (Аби не гірше). P.S. Для реалізації своїх бажань нікого не використовую. P.P.S. Не бажаю нічого, чого б мати не могла. :)

Перверзні всі ми, жителі інтернету. :) Ми пишемо своєрідні щоденники онлайн (а люди їх колись стараннно приховували), ті самі щоденники, читати котрі було колись поганим тоном, ми стараємось зробити цікавішими для інших. Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину. Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше. Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому? Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі? Гм... перверзія, мабуть, заголосне слово. Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?

Натрапила на дуже позитивний серіал для цієї родини, дуже позитивний, пізнавальний і дуже добрий. Сміялись разом три години (до кінця не додивились). Раджу.

Сто років цього не робила. (Ні, на ковзанці ми були минулого року, а от на замерзлому ставку, як на ковзанці - ні). І знаєте, особливе відчуття, коли навколо замість мантинел стадіону - замерзлі камиші, над головою - вербове гілля разом із сосновим. Накатались так, що ледве додому дійшли. А так плакав Мартин, бо в нього ше немає ковзанів... :) :(

... або ж шок культурою. Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече. Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем. і т.д. Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах, А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий. Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати, І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій – Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя, Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими… Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився, Та із двох половинок стулилось невміло «ми» – Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща, Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде. А усе, що по тому – означено просто – «тощо». А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».

... Сьогодні в трамваї потрапила на очі "Мала еротична кулінарія", де описувались різні страви, здатні з кожного з нас зробити Казанову, або як варіант, мадам де Помпадур (в історії є багато інших, не менш темпераментних постав, але мова не про це). Ілюстрації були кольорові, рецепти апетитні (з кошторисом вище середнього). Сподіваюсь, не це мене наштовхнуло на думку, що якщо в людині горить вогник пристрасті, то їй вистачить для щастя і пиріжка з горохом, а якщо ні - то жодні устриці його не роздмухають... ...Але з соком селери поекспериментую. )))))

... не знає, що це, чому і чому саме зараз - часу почало бракувати. "Катастрофічно" - не те слово, бо катастрофи нема, є якийсь страх, що чогось не встигну. А хочеться багато. І як зараз коментує онлайн друг Саша, "з моїм максималізмом".... Хочеться встигнути роздати себе, і те, що в голові наскладалось за останні роки і не було вжито, використано. Навіть якщо використовуватиметься хвилину, годину, день - ключове слово "користь". Навіть якщо результатом буде одна посмішка - я буду рада.