Rock & pop

Врізався мені в асю сьогодні типок... Замість звичного "привіт, як справи, ти звідки?" пише "Хай! Такссс... вкурюю, що таке стрийський сайт, і кого я бачу?!IRON... OCCUPIED!", а мені доходить, що це Голос З Минулого, та й кажу кумі Уляні, що це мусить бути хтось з часів львівського рок-клубу. А кума Уляна мені пише, що це для неї абсолютна новина, і що хотіла б знати більше про такі "важливі" віхи з мого життя :)

А які там, бляха, віхи... Колись давно, коли важка музика тільки вилізла з андеґраунду і почали в кожному дворі грати свої "Арії", "Коррозії металу", чи навіть "Металліки" місцевого значення, я, вигодована класикою року 18-ти літня коза почала шукати собі подібних. Знайшла. Однодумців ставало все більше й більше, аж нам стало в Стрию тісно, тому ті найцікавіші понеслись розширювати кругозір до міста Лева.

Тут і почалась моя кар'єра рок-мами :) Звичайно, як у всіх рок-клубів, був і рок-папа, але той був до нічого, коли треба було хлопців пожаліти, чаєм напоїти, а перед виступом помити голови аби гриви були не гірші ніж у їхніх кумирів. Крім того, рок-папа не вмів якось домовлятись з адміністраціями Будинків культури, вже досить роковий у нього був вигляд, але мої шпильки, комсомольський білет і ввічлива посмішка робили чудеса (не знаю, що з того більше)

До речі, якщо хтось читав Колекцію Пристрастей Наталки Сняданко, де вона розказує про групу "Лазарет" - це не вигадка, така дійсно існувала, і авторка навіть не поміняла надто імена друзів. Я, знаючи саме їх як облуплених, не виключаю, що можу бути і з самою Наталкою добре знайома... Дивіться фото - лазаретівці в центрі. А саме фото походить з передодня першого в Україні рок-фестивалю "Тарас Бульба", до організації котрого ваша
покірна слуга також приклала руки...Познайомилась там з багатьма цікавими людьми, там почалась кар'єра Лесі Герасимчучки, тоді ще без Королівських Зайців. Жартома інколи кажу, що ТАКОГО фестивалю б не було, якби не вийшла одного разу Оля в рожевих штанцях на станції Дубно...

Були часи... Хто не був на справжньому джем-сейшні мене не зрозуміє. Цю атмосферу не передати, не описати, рокові вечірки, де збиралися люди самі різні, але в голові мали спільне - любов до цього роду музики, не забуду ніколи. З'являючись періодично в мене вдома, патлаті з абсолютним успіхом розбивали уяву моїх батьків і сусідів про рокерів як про щось брудне, вульгарне і п'яне. Я навіть можу сказати, що більшість культурного вантажу я несу саме з тих часів - ніби ця культура пробила для мене певне русло, по якому я рухаюсь і до сьогодні.

Але...З роками хочеться спокою :) і я хоч інколи включаю Металліку, все-таки більше відпочиваю, коли слухаю Даяну... От такий він, рок і поп мого життя...

P.S Iron, не смійтесь, так мене називали тоді мої друзі. З великою втіхою констатую, що такою мене ще пам'ятають :)

Подібні дописи: