Момент з стрийських канікул...
Хвилини вдома, коли нас ніхто не бачить... (тепер всі, хто знає адресу блогу):) Фото хотіли зробити спочатку як інь і янь, а нарешті між себе втиснули Фрідяка, котрий очевидно був дуже втішений ))))
Кокон
Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка. З великим запізненням, однак невідворотно. Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста ... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу. Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено. І трохи з нерозумінням. І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють. Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота". Комплекс? Звідки стільки злості?
В бідного Фрідяка аж волосся дибки стало.:)
ВідповістиВидалитиЧим то ви мазюкалися?
Я - чорною мінеральною глиною, а от чим Фрідя - не питалась. Маскі-шоу :)))
ВідповістиВидалитиМаска з рису і японського саке. Хоча...я думаю Фрідяку було всерівно,що ми на ті пиці мазали.Ця фотка стала однією з моїх улюблених:-)
ВідповістиВидалити