:)

Старі знайомі та друзі моїх батьків, коли згадують мене, дитину, описують частіше всього кучеряву голову, втикнуту в книжку, всюди - по дорозі в школу, зі школи, в чергах, в автобусах - книжка була як моя невід"ємна частина. Я особисто тоді не вважала, що читаю більше, ніж інші, не вважала так і донедавна, поки не почали читати мої власні діти, а я не почала звертати увагу на їхніх ровесників.

Мої діти читають ) Люблять книжку. Не знаю, чи так, як я, не сподіваюсь навіть, що для них це фізична потреба, як була для мене, але... Луцінка, встаючи на вихідних швидше, ніж я, бере книжку і тихенько йде читати в сусідню кімнату. Власне, я це пишу тому, що вона сьогодні крикнула на мене з дитячої:"А ти знаєш, мама, що нам задали урок, котрий для мене не урок, а забавка - маємо прочитати книжку?!"

Юлькою, котрій 16, хвалитись пізно ) Я вже буду і встидатись незабаром. Ця мене здивувала і втішила "Анною Карєніною", прочитаною за власним бажанням. Правда, інтерпретація, все таки, шіснадцятилітньої ))))

Залишається Мартін...

Подібні дописи: