Все це було!
І дещо було навіть дуже незле... хоча пропаганда була всюди.
А це - з розряду того, за чим в мене справді ностальгія...
А це - з розряду того, за чим в мене справді ностальгія...
Кокон
Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка. З великим запізненням, однак невідворотно. Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста ... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу. Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено. І трохи з нерозумінням. І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють. Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота". Комплекс? Звідки стільки злості?
Ці передачі, справді були цікавими ). Пам'ятаю, як прикипала до телевізора, коли з'являвся на екрані Влад Лістьєв. Його передачі були ковтком свіжого повітря в тогочасній реальності, гострі, відверті... З нетерпінням чекала кожного випуску "Що? Де? Коли" чи "Клубу мандрівників"... Ностальгія )))
ВідповістиВидалити>Ці передачі, справді були цікавими
ВідповістиВидалитиНа той час - так. Бо вибору не було. Знаєш, як в Жванєцкого:"Теперь духовная пища: книги, фильмы, эстрада, керамика. Оно тоже, тот, кто может выбирать, что ему смотреть, может, это смотреть и не будет. Тот для ознакомления ту же проклятую Швейцарию смотрит."
три канали у нас були "за москалів", і всі три -- униле гімно, за виїмком кількох передач, на які всі очікували...
ВідповістиВидалитипс. може тому люди так багато читали, бо зомбоящик мало хто дивився? :-)
власне, на той час і серед того, що було на екранах...
ВідповістиВидалити