Було і буде

Мені сьогодні знову вичитали максималізм. :) Мовляв, це не дуже добре, та й зовсім нескромно - хотіти від життя багато. А що робить, якщо я, якщо вже хочу чогось, то по повній тарілці? Якщо фільм - то найкращий, книжка - найцікавіша, якщо друзі - то до гробу, а якщо любити - то так, аби на хату ворони не сідали? :) Чому я маю задовільнятись середнім арифметичним? (Аби не гірше). P.S. Для реалізації своїх бажань нікого не використовую. P.P.S. Не бажаю нічого, чого б мати не могла. :)

Перверзні всі ми, жителі інтернету. :) Ми пишемо своєрідні щоденники онлайн (а люди їх колись стараннно приховували), ті самі щоденники, читати котрі було колись поганим тоном, ми стараємось зробити цікавішими для інших. Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину. Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше. Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому? Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі? Гм... перверзія, мабуть, заголосне слово. Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?

Натрапила на дуже позитивний серіал для цієї родини, дуже позитивний, пізнавальний і дуже добрий. Сміялись разом три години (до кінця не додивились). Раджу.

Сто років цього не робила. (Ні, на ковзанці ми були минулого року, а от на замерзлому ставку, як на ковзанці - ні). І знаєте, особливе відчуття, коли навколо замість мантинел стадіону - замерзлі камиші, над головою - вербове гілля разом із сосновим. Накатались так, що ледве додому дійшли. А так плакав Мартин, бо в нього ше немає ковзанів... :) :(

... або ж шок культурою. Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече. Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем. і т.д. Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах, А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий. Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати, І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій – Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя, Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими… Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився, Та із двох половинок стулилось невміло «ми» – Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща, Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде. А усе, що по тому – означено просто – «тощо». А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».

... Сьогодні в трамваї потрапила на очі "Мала еротична кулінарія", де описувались різні страви, здатні з кожного з нас зробити Казанову, або як варіант, мадам де Помпадур (в історії є багато інших, не менш темпераментних постав, але мова не про це). Ілюстрації були кольорові, рецепти апетитні (з кошторисом вище середнього). Сподіваюсь, не це мене наштовхнуло на думку, що якщо в людині горить вогник пристрасті, то їй вистачить для щастя і пиріжка з горохом, а якщо ні - то жодні устриці його не роздмухають... ...Але з соком селери поекспериментую. )))))

... не знає, що це, чому і чому саме зараз - часу почало бракувати. "Катастрофічно" - не те слово, бо катастрофи нема, є якийсь страх, що чогось не встигну. А хочеться багато. І як зараз коментує онлайн друг Саша, "з моїм максималізмом".... Хочеться встигнути роздати себе, і те, що в голові наскладалось за останні роки і не було вжито, використано. Навіть якщо використовуватиметься хвилину, годину, день - ключове слово "користь". Навіть якщо результатом буде одна посмішка - я буду рада.

Маю чудову книгу чудового автора - закарпатського письменника Мирослава Дочинця. У неті я її не знайшла, тому пропоную передмову автора (а якщо когось зацікавить, спробуйте знайти в книгарнях, ціна більш ніж доступна). Хліб і шоколад Короткі новели (образки, шкіци, етюди, мініатюри, ескізи - як завгодно) я пишу давно. Пишу відколи пишу. Я люблю цей малий жанр. Бо й самі постаємо з малого - і в малу грудку перейдемо, завершивши всі земні справи. Я не люблю слово "тексти". Я визнаю слово - проза. Словесна тканина, зіткана з філософії і поезії, з печалі і радості. І немає прози великої і прози малої. Проза або є, або її немає. Чимало з написаного втрачено у веремії життя, дешо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей, прочитавши декілька новелок, написав на полях:"Ви - письменник!" - намагаюся ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку. Довго міркував над назвою. Спочатку просилася одна - "Борозни долонь", відтак друга - "Окрайці", т...

Той, хто уважно читав Стрий.com.ua, пам’ятає мою суперечку з кимось, на рахунок виставляння фото у персональних галереях. Я стаю забобонною чомусь у момент, коли приходить пропозиція виставити весільне фото, фото щасливого вагітного пуза і решта щастя, котре є крихким, як я з’ясувала. І ці фото бачило одиниці, але під тиском громадськості мушу оприлюднити фото пані і пана Шуманських у шасливий день.) P.S. Те, що я Un.Known - ніхто не відміняв. )))

Пам’ятаєте таку забавку? Падали ви колись з сусідськими дітьми до снігу, щоб потім у ньому видивлятись, у кого гарніший янгол? Я давно ні. Але годину тому впала. І щось у мені змінилось. Діти мої спочатку були здивовані, а потім, побачивши, що мама не звертає уваги на мокрі ногавиці і повні капюшони снігу, пустились до виробництва янголів з ще більшою вервою. Мої янголи робили янголів, а я проходила очистою (чистилищем...)? Тільки через півгодини ми звернули увагу на зграйку дітей, заздрісно спостерігаючих таке неподобство, компанію чорношкірих молодих людей (впевнена, що вони так і не зрозуміли цього ритуалу) і лиця у будинку навпроти. Ми прийшли додому щасливі. І хоча сніг знову засипає янголів коло єврейського кладовища, я знаю - вартує хоча б інколи випустити з себе янгола дитинства...