четвер, 4 лютого 2010 р.

Хліб і шоколад

Маю чудову книгу чудового автора - закарпатського письменника Мирослава Дочинця. У неті я її не знайшла, тому пропоную передмову автора (а якщо когось зацікавить, спробуйте знайти в книгарнях, ціна більш ніж доступна).

Хліб і шоколад

Короткі новели (образки, шкіци, етюди, мініатюри, ескізи - як завгодно) я пишу давно. Пишу відколи пишу. Я люблю цей малий жанр. Бо й самі постаємо з малого - і в малу грудку перейдемо, завершивши всі земні справи. Я не люблю слово "тексти". Я визнаю слово - проза. Словесна тканина, зіткана з філософії і поезії, з печалі і радості. І немає прози великої і прози малої. Проза або є, або її немає.

Чимало з написаного втрачено у веремії життя, дешо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей, прочитавши декілька новелок, написав на полях:"Ви - письменник!" - намагаюся ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку.

Довго міркував над назвою. Спочатку просилася одна - "Борозни долонь", відтак друга - "Окрайці", третя - "Місячна роса". Були й інші. Але жодна "не лягала", як кажуть стрільці.

Назва з’явилась сама собою. Я відпочивав у санаторії. Одного разу прихопив з їдальні кусень хліба, щоб погодувати рибок в озері. А собі купив плитку шоколаду. Сів на лавицю, аби почитати, але озвався мобільний. Щоб краще чути, я піднявся на узгірок за кущем. А припаси лишив на лавиці. Розмовляючи, я бачив, як імпозантний молодий курортник пройшов алеєю. Порівнявшись з лавкою, зупинився, оглянувся і швидко сховав шоколад до кишені. І пішов далі, наддавши ходу.

Я подумав: цікаво, а як інші? Купив ще одну плитку шоколаду, поклав її поряд зі скибкою. А сам із книгою примостився на лавці віддалік. Злісу вийшла бабуся з кошаркою. Хотіла присісти на лавці, але побачила мої залишені дари. Шоколад вона обережно поклала до кошика, а хліб одразу ж почала їсти.

Наступного ранку я продовжив ексепримент. Алеєю прогулювалася розкішна жінка з хлопчиком. Він біг наввипередки, голосно коментуючи кожну дрібничку. Коли підбіг до лавиці, на мить завмер. А тоді обіруч. як щось коштовне, взяв хліб і вигукнув:"Мамо, тут хліб для песиків! Я ї погодую, добре?" "Добре. А шоколад не чіпай. Це хтось забув. Може, якийсь хлопчик. Він за ним прийде".

Жінка запитально глянула в мій бік. Але я не був схожий на хлопчика, який губить шоколад.

І тоді я зрозумів, що це - про нас. Одним у цьому житті потрібен шоколад, другим - хліб, а третім - і хліб, і шоколад. Тому я й назвав так оцю книжку - "Хліб і шоколад". Бо вона про нас і про нашу насущність. Про наше життя. Коли ситне, а коли пісне. Коли солодке, а коли - не дуже.

Щоб відчути смак хліба, не треба їсти цілу паляницю, досить окрайця, навіть крихти. Так і з прозою. Нерідко я зумисне відламую від цілісної картини ощипок і пддаю його скупим начерком. Може, інколи він задється гіркуватим і черствим, але це - хліб душі.

Схоже щось і з шоколадом. Під цупкою, рипучою обгорткою захований гіркувато-солодкий смак втаємниченості. для тих, хто хоче туди заглянути.

Подібні дописи:



2 коментарі:

Дописати коментар