Було і буде

... казала про мене дорога родина скільки себе пам'ятаю. Я ще не знала тоді, що таке сильний характер. От що я скаржитись не вміла - це так. Чи не було кому скаржитись... вічно закопана в книжках дівчинка шукала в них поради й розради. "Хтось мусить бути сильним" - казала мені мама, коли я спробувала поскаржитись на те, що мені інколи не вистачає сил вирішувати не мої проблеми. "Ти така безсердечна стала, Оля" - почула я від неї, коли у відповідь на історію сусіда, котрий дзвонить жінці зі Сходу і розказує, що йому нема що їсти сказала, що мав би сидіти коло жінки такий воїн. Я справді вважаю, що чоловік, котрий йде на війну, не мав би дзвонити дружині і скаржитись на незручності. Не знаю, чи черствість це, але я усвідомлюю, що не кожний відважиться йти на війну. Але якщо пішов - будь воїном. Я вже не хочу бути воїном. Я повоювала за своє життя досить, я виграла чимало маленьких і великих битв і воєн. Були й поразки, але це мій досвід. А інколи й мікроін...

... ми в матриці. Роман в індизайні знайшов можливість створення QR коду, і я вирішила перевірити чи працює. Він написав щось там, а я телефоном зчитала. "Я знайшов якийсь код" -  сказав мені телефон. "Оля плюс Роман". Не смійтесь, але то для мене містика. ) Я пригадала собі відому історію з 80-их про сім'ю відлюдників Ликових десь з Сибіру, котрі від сорокових жили в абсолютній самоті без цивілізації. "Скло, а мнеться" - здивовано казав хтось з них, тримаючи в руках целофан... А я ніби і не в Сибіру, а така далека. Ну й чорт з ним.

Вчасний дзвінок товариша на скайп запобігає вечірньому переїданню. ))

... жінка має більше часу зайнятись собою" (цитата з інтернету) Ранок починається півшостої (тоді просинаються жайворонки), і ще годину на досипання-спостереження вікна-прислухання до звуків-што дєнь грядущій нам готовіт. Тоді через годину вниз, в кухню, за мною тупотять коти, відкрити консерву-аби не мотались під ногами, спочатку перекус дітям до школи по дозах, поставити чайник-залити чай, піднятись нагору-розбудити-роздати матолкам свіжі труси-носки і повернутись назад, приготувати сніданок, піднятись нагору, розбудити шуміка, проконтролювати вичищені зуби, роздати цьоми, помахати у вікно (ритуал, йопересете). Застелити ліжко (якщо гарна погода), або просто позбирати розкидані з вечора речі, збити подушки і приготувати собі гніздечко (якщо погана погода). Дочекатись шуміка із свіжими булочками, зробити сніданок, поснідати з елефом, закласти пральку (якщо хороша погода), залізти в ліжко або сісти на балконі, відповісти на десяток мейлів, прийняти з десяток дзвінків, повтішати...

Пляцок в мене в записничку саме так і називається - вже років з двадцять. Складники:  - 1 склянка волоських горіхів або арахісу - 450 гр. чорносливу або консервованих (свіжих) вишень, абрикосів (смак кожного разу буде іншим) - 5-6 яєць - 1 склянка цукру - 1 склянка борошна та декілька ложок крохмалю - порошок до печива - 4-5 ст.л. какао - 400гр. жирної густої сметани (вершків) - 1 ч.л. желатину Приготування: Бісквіт: Відокремити білки від жовтків. Жовтки розтерти з половиною цукру. Білки збити, з'єднати з жовтками. Додати 1 ч.л. гашеної соди. Додати 1,5 – 2 ст. ложки какао. Потроху ввести борошна і крохмаль. Запікати при температурі 180 град. близько 1 години. Трохи остудити. Зрізати верхівку. Дістати м'якоть з коржа і покришити її руками. Начинка: У 0,5 склянки води розчинити 1ст. ложку желатину. 400гр. сметани і 0,5 склянки цукру збити (цукор вводимо поступово). Цівкою ввести розігрітий желатин. Покришити склянка волоських горіхів. 400гр. чорносливу замоч...

... мені потрібна, щоб відновити пам'ять і здатність запам'ятовувати. Я вже навіть пробувала його приймати, але ж забуваю. Власне, я почала писати цей пост, бо натрапила на блог і усвідомила, що я не пам'ятаю, як увійти. Мусила гуглити. Я серйозно. Декілька років тому Роман казав, що найкращою машиною для мене буде модель, де на панелі буде монітор. Здається, така вже є. Здається, цей допис буде просто потоком думок, поки полімеризуються взірці в лампі. ) Чомусь маю таке хороше відчуття, хоча пан, котрий нам робить вікна, вранці сказав, що я "нє в сєбє". Я не здивувалась, він звісно правий, я 'кась останнім часом не то щаслива, не то перестрашена - дуже багато усього. Поскаржусь на свою праву ніжку - щось вона психує слідом за лівою, а в лікарню мені зовсім не хочеться... А ще в мене коло ліжка стоїть величезний букет білих квітів, ще з дня народження. І зовсім не в'яне. І я тихо радію, бо вони білі, і тому, що не в'януть. Шумік це бачить і о...

Судячи з рекордно малої кількості дописів у минулому році всі, мабуть, зрозуміли, що рік 2013й відзначився відсутністю вільного часу. Але я ним задоволена. Мрії матеріалізовуються. ) Ми купили будинок і тепер в’ємо в ньому гніздечко за своїми уявленнями, без компромісів. Я почала свій власний бізнес. Успішно. Тьху-тьху.  І швидше всього, він буде моєю улюбленою справою. Моєю від ідеї до реалізації, зважаючи на особливості чеського менталітету. Цього року ми з Улясиком майже не мали часу для себе. Але для мене нічого в стосунках не змінилось, вона залишається людиною, котра допомогла мені змінити життя. І я тішусь літом 2014го, коли побачу козу молодшу. Ось так десь, скорочено. Бо нема часу. ) Не змінилось те, що я люблю свого чоловіка. ) А ще цього року стався Майдан. Про це тут не буду писати, бо... бо багато емоцій, а часу нема. Але я почала більше пишатись своїм народом. І сподіваюсь, я в ньому не розчаруюсь.