вівторок, 13 травня 2014 р.

Тонна лецитину...

... мені потрібна, щоб відновити пам'ять і здатність запам'ятовувати. Я вже навіть пробувала його приймати, але ж забуваю.

Власне, я почала писати цей пост, бо натрапила на блог і усвідомила, що я не пам'ятаю, як увійти. Мусила гуглити. Я серйозно. Декілька років тому Роман казав, що найкращою машиною для мене буде модель, де на панелі буде монітор. Здається, така вже є.

Здається, цей допис буде просто потоком думок, поки полімеризуються взірці в лампі. )

Чомусь маю таке хороше відчуття, хоча пан, котрий нам робить вікна, вранці сказав, що я "нє в сєбє". Я не здивувалась, він звісно правий, я 'кась останнім часом не то щаслива, не то перестрашена - дуже багато усього.

Поскаржусь на свою праву ніжку - щось вона психує слідом за лівою, а в лікарню мені зовсім не хочеться...

А ще в мене коло ліжка стоїть величезний букет білих квітів, ще з дня народження. І зовсім не в'яне. І я тихо радію, бо вони білі, і тому, що не в'януть. Шумік це бачить і отримує моральне задоволення, як компенсацію за еротично забарвлений ранок. Еротично забарвив його пан з газової, котрий нам встановлював лічильник. Встановив, я підписала документи, а він мені півдня писав смс. ) Мєлочь, но пріятно. ) Шумік ще два тижні бубнів, мовляв, безсоромник, при чоловікові...

А ще я часто подумую над тим, яке воно - бути бабцею. ) Ні, я ще не дуже хочу, але фактично, вже можу. )

А ще я дуже хочу, щоб збулись мої плани і мрії (як дівчинка). А "іх єсть у мєня", як казав сьогодні Сметана. В принципі, в мене все в житті збулось. Ну, майже все. ) А що не збулось - мабуть було не таким і важливим. Чи як говорив класик:"Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним".

Подібні дописи:



0 коментарі:

Дописати коментар