Було і буде

Чоколяда - це мій сучасний стан. Ні, я не фіолетова Мілка. ) Мабуть, причина у весні, у теплому, рясному дощику, у передчутті приємних зустрічей, у відчутті, що життя є таким, як я хотіла. У задоволенні собою, у ейфорії від дітей. Від того, що колєжанкам впевнено збуваються мрії. (Вони вже не пишуть мені у аську сумних новин, їм не треба вуха, і це чудово). Може причина у мені, у тому, що я, консерватор, таки змінила свій погляд на світ, навчилась оптимізму. Сподіваюсь, це не дешеві рожеві окуляри китайського виробництва. ) А може причина у ньому, чий насмішкуватий погляд мене супроводжує декілька років, і хто мене вчить, беззупинно, а головне - без слів?..

... поцілувала чоловіка в плече, вилізла-вислизнула з-під перини, вишкубнула свою долоню з його з тихим сміхом:"Не встиг...", навшпиньки побігла в душ, скрізь шпаринку в завісах спостерігаючи вулицю, "каву, не забути каву на роботу, не забути каву на роботу..." думала, поскакуючи на одній нозі, натягуючи панчохи, одна спідниця, друга, не те... чорна футболка і чорні коралі, туш на вії, таблетка аспірину, кинула телефони в сумку, скочила в туфлі, цок-цок по сходах вниз, грюкнули двері, от бляха, забула ключі від машини, мушу наверх, ага, а ключі від будинку де, мантелепа? А сумка яка глибока, бляха, і телефон чорний... "Коханий, кинь мені ключі від Вальки...", пі-пі, нагорі з'являється пелехата голова з іронічною посмішкою. Дзень, па... Сонечко світить за спиною, дорога майже пуста, ну так, велика п'ятниця, нарід взяв відпустки і спить, після обіду всі ринуться за місто, на дачі, кому яке діло до воскресіння Христового, які там походи по родинах, ех...

Не могла їх не заблогувати. )

"А докажіть, що ви не ханжа", запропонував мені один, хм... пан з ЛФу. Хі. Тьху. Останнім часом зникло бажання дискутувати. Інколи шкода, але переважно тішусь. Тішусь, бо якось не помічаю, що я чомусь вчусь у таких дискусіях. Зате помітила, що і дорослі люди бавляться, при чому так серйозно, що дістаєш страх за їхнє здоров'я. Френдять на фейсбуках і інших "ках", а потім розфрендюють, бо мої відверті вислови їх "інквізують". "Віддай лопатку", тля. А ще мене почав важко харити негатив. Будь-де. Я не дивлюсь драм, кривавих бойовиків, сторонюсь похмурих людей. Мене це все знекровлює, тому нафіг. Шкода себе і часу на таке. А світлих і мудрих щораз менше...

"Усе частіше чоловіки вибирають старших жінок" - вчула я вчора в радіо. Крім того, це одна з найулюбленіших тем на жіночих форумах. ) Не можу не погодитись. І думаю, у цього явища є декілька причин. 1. Суспільство вже дивиться на такі пари з меншою підозрою. 2. Жінка зараз є більш самодостатня, має більше можливостей вибору. 3. Чоловікові у таких стосунках завжди легше (досвід плюс пункт 1) 4. Жінки у таких стосунках "молодшають", ментально, що є великим плюсом для них самих. А тепер ближче до тіла. Так, я заангажована сторона. :) Мій чоловік молодший на 8 років. Можливо, це спадковість - моя бабуся була старшою від чоловіка на 15. Можливо, це наслідок мого досвіду і вибору. Дуже багато років тому :))) мені було набагато легше і набагато цікавіше із старшими чоловіками. Мені було настільки добре, що я не уявляла собі спілкування з молодшими. Коли той контингент (друзів і коханців) помолодшав, я навіть не зафіксувала. Дійшло пізніше. Переворот відбувся, коли я була з...

Я люблю цей блог. Хоча декілька років тому, коли Юра кинув мені в аську посилання на блогспот і примусив мене добровільно зареєструватись ;)я не уявляла собі, що я тут можу робити і про що я можу писати. Як бачимо, написалось ні про що досить. Ще більше залишилось поза блогом. Поза блогом залишилось дуже багато особистого, переважно особистого не мого. Не писала нічого, що могло когось образити. Чи схвилювати. Водночас маю відчуття, що моє особисте нікого не зацікавило. Не торкнуло, або ж торкнуло мало. Не претендую на визнання, але я не з тих людей, котрі будуть писати щоденник лише для себе. Мушу знати, що те, що я роблю, комусь потрібне, комусь цікаве. Тому, думаю, краще зробити останній запис і щоденник закрити, ніж списувати останні сторінки нікому не потрібними рецептами чи обговореннями того, що вже десь обговорюється...

Побачила на вулиці чоловіка, котрий був страшенно подібний на мою давню любов. Серце не тьохнуло. А колись би підламались коліна. Задумалась, чому так. Чому я байдужа, вірніше, чому збайдужіла. І зрозуміла, що я просто розчарувалась. Тобто ті почуття, що нами керують, насправді просто дитячі зачарування, більші і менші. Просто хтось зачаровується мильною бульбашкою, а хтось - картиною Да Вінчі.