Король помер...

... і не повертається язик сказати:"Хай живе король!". Такий ще нескоро народиться.

Геній. Дивак. Злочинець. Ідол. Ітд...

Все разом чи окремо.

Одна з найвпливовіших постав ХХ століття.

Справжня зірка. Справжня.



Не була ніколи твоєю прихильницею, Майкл, але сьогодні мені сумно і важко. Хай прийме Господь твою душу...

I'm starting with the man in the mirror
I'm asking him to change his ways
And no message could have been any clearer
If you wanna make the world a better place

Закінчилась ще одна епоха...





Коментарі

  1. tivasyk26 червня 2009 р. о 12:25

    справді, одна з перших зірок в моєму житті, одна з найяскравіших... та, що показала, як треба звіздануться, як треба сильно бажати позбутися нормальності в собі задля того, щоби вразити всю планету... яка за свого життя ім'я "майкл джексон" перетворила на бренд "майкл джексон", і то так ефективно, що від людини майже нічого не лишилося =/

    але -- таки епоха, так.

    ВідповістиВидалити
  2. un.known26 червня 2009 р. о 14:26

    Цікаво, скільки прийдеться чекати на біографічний фільм...

    ВідповістиВидалити
  3. tivasyk26 червня 2009 р. о 14:26

    історія короля в картинках.

    ВідповістиВидалити
  4. un.known26 червня 2009 р. о 17:19

    Без сумнівів. Як і переважна більшість "біографічних" фільмів...

    Слава - важка ноша. Без різниці, прагнемо її чи ні - не всі сильні настільки, аби її пронести ціле життя з непідломленими колінами.

    Хтось себе вбиває ординарно, хтось ні...

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка. З великим запізненням, однак невідворотно. Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста ... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу. Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено. І трохи з нерозумінням. І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють. Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота". Комплекс? Звідки стільки злості?
Докладніше

Кульчики

"... і кульчики носиш, які вона тобі подарувала"- каже мені чоловік, затягуючи штори, поки я вмощуюсь в подушки. "Подаруй мені також, я їх також буду носити" - відповідаю, і починаю либитись, як либиться мій син, коли я справедливо підозрюю його в крадіжці цукерок. "А що я маю думати, що там у вас?""- А ти не думай, дружба у нас", кажу я і либлюсь ще більше. "Та ти казала, що жіночої дружби не існує". "Ніде не існує, а в нас існує, - кажу - ми, по-перше, вийнятки, по-друге, ми мудрі і дорослі жінки". "Ага", каже коханий, "бачив я вас, які ви дорослі і мудрі. А коли шкіришся в скайп, то ніхто не повірить ні в перше, ні в друге. І взагалі, звідки ти знаєш, що в Уляни файна і м'яка дупа?" " - Ну бо вона йшла перед мною по сходах, а я її попхала". "Ех", каже Ромасик, "і все одно я тебе люблю". От так. Все одно )
Докладніше