З великим запізненням, однак невідворотно.
Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу.
Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено.
І трохи з нерозумінням.
І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють.
Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота".
Комплекс? Звідки стільки злості?
2 коментарі:
2кокон =D (aka невідома зі стрия)
> От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота
видається мені, що якраз навпаки — що частіше будуть пхатися вкраїнці до нашого болота, то вищі шанси на краще життя для наших дітей.
Мабуть, таки комплекс, вічний комплекс, що нам завжди хтось щось винен :-(((
Дописати коментар