Ми пишемо своєрідні щоденники онлайн (а люди їх колись стараннно приховували), ті самі щоденники, читати котрі було колись поганим тоном, ми стараємось зробити цікавішими для інших.
Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину.
Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше.
Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому?
Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі?
Гм... перверзія, мабуть, заголосне слово. Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?
13 коментарі:
все-одно в інтернеті щирих людей немає, більшість тролить інших або просто бреше, дурники -- розказують про себе інтимні речі та постять фотки, тільки невелика кількість людей якось лавірує між першим і другим.
*** Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя? ***
ні, це просто інше життя.
колись давно писав листи і чекав відповіді тижнями, чи годинами балакав телефоном... :-)
це також було життя.
>все-одно в інтернеті щирих людей немає
Ну чому ж...
Люди, розказуючи іншим, якими вони не мають бути, щиро признаються у власних недоліках (див. низ цієї сторінки)
Про щоденники і поганий тон. Якщо людина щось пише, то вона хоче, аби це прочитали.
Про інтернет.Інтернет - зло. Зло, яке важко розгледіти, адже воно привабливе, має здатність притягувати до себе.
Правильно, комплекси і страхи завдяки інтернету "матеріалізуються" в іншу особистість - віртуальну. Справжня ж особистість пригнічується і з часом переростає у ту віртуальну, яка вже домінує.
Опомнітєсь! =)
>Якщо людина щось пише, то вона хоче, аби це прочитали.
І та людина, котра щоденник під подушкою ховає?
Бо я не приховую, що пишу для того, аби читали. Хоча почати мене, фактично, змусили. )))
>Інтернет - зло. Зло, яке важко розгледіти, адже воно привабливе, має здатність притягувати до себе.
Зло - усе, що виходить з-під контролю, те, що притлумлює усі інші бажання.
> І та людина, котра щоденник під подушкою ховає?
І та )
> Зло - усе, що виходить з-під контролю, те, що притлумлює усі інші бажання.
хороше доповнення до моїх слів.
>хороше доповнення до моїх слів.
Зло починає бути злом коли ми йому віддаємось. Те, чим не користуються (не приймають внутрішньо) саме по собі злом бути не може.
Все, до чого прикладаємо руки, є проявом внутрішньої волі, в тому числі, відповіді на ці та інші дописи в інтернеті ))
Бути відданим злу, ще не означає це усвідомлювати.
Проявом волі є на ці дописи не відповідати. ))))
***Люди, розказуючи іншим, якими вони не мають бути***
:-) ага, та-та...
дякую, наприклад, я якось утримаюсь від розказування іншим людям, якими вони не мають бути.
взагалі-то ця тема ніби є порівнянням між старими шкільними щоденниками і онлайн-щоденниками?
різниця в тому, що в шкільному ми писали те, що нас зачіпало за живе, а тут -- що нас просто цікавить (плюс: оскільки ми виросли -- то й зацікавлення є різні; і це добре, бо тих, хто відриваєтсья повністю -- жорстоко висміюють).
*** Інтернет - зло. ***
ага, життя зло, робота зло, наявність (відсутність) сім’ї зло, і так далі за списком.
>взагалі-то ця тема ніби є порівнянням між старими шкільними щоденниками і онлайн-щоденниками?
Взагалі-то ні. :)
Взагалі-то про те, що дехто більш живе тільки тоді, коли він онлайн.
> ага, життя зло, робота зло, наявність (відсутність) сім’ї зло, і так далі за списком.
і список цей не є вичерпним... =)
Дуже цікава дискусія.
„Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?“
„все-одно в інтернеті щирих людей немає, більшість тролить інших або просто бреше, дурники -- розказують про себе інтимні речі та постять фотки“
А ви не припускаєте, що інтернет, навпаки, привчає людей бути відвертими у облудному світі?
Давно помітив — прикидаючись іншими, граючись з о́бразами, створюючи собі імідж, намагаючись дурити ближніх, або балансувати між тим що треба сказати і тим що сказати потрібно, ми в першу чергу дуримо себе самих.
Думка не висловлена не просто вмирає, вона часто переходить на рівень підсвідомості і звідти починає отруювати життя.
Сам багато думав над феноменом блоґів.
Писання у зошит не те саме. Пишучі у зошит ми насправді не буваємо відвертими, бо наївно припускаємо ніби написане ніхто окрім нас не читатиме, точніше не матиме можливості прочитати, але навіть щоденники даВінчі були успішно розшифровані.
„Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину“
Не думаю що це насправді так, швидше: проплюсувавши когось у кармі ми вчимося висловлювати своє ставлення до успіхів (не успіхів) близьких.
„Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше“
Направду — однаково приємно, але не всі мають можливість отримувати подарунки і привітання у реалі, життя у людей по різному складається, Для когось віртуальний світ виправляє хиби реального, то що у цьому поганого?
„Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому?“
Доповнюємо реальне життя віртуальним, коли виникають проблеми у реальному, віртуальне відходить на другий план.
„Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі?“
Навпаки, блоґ відкритий і доступний, іноді у вічі легше сказати ніж написати. Доступність написаного у блоґ привчає зважати кожне сказане слово.
Взагалі-то про те, що дехто більш живе тільки тоді, коли він онлайн.“
Коли у оффлайні життя стає нестерпним, то чому б ні?
Але насправді у онлайн одні зливають надлишок енергії що не знаходить застосунок у оффлайновому житті, інші навпаки, підживлюються для комфортного оффлайн існування.
Ми всі тут донори і реципієнти :)
Зі всім попереднім майже погоджувалась зокрема, аж до цього пункту
>Коли у оффлайні життя стає нестерпним, то чому б ні?
Ми самі робимо своє життя, якою б затертою не була ця фраза.
Дописати коментар