середа, 1 грудня 2010 р.

Пішитє кнігі мєлкім почєрком...

Сьогодні написала Занудці коментар-побажання захопленого читача:"Пишіть книги.." Написала і задумалась, згадала, скільки подібних захоплених коментарів писали мені, скільки разів звертались за порадою у життєвих ситуаціях, і скільки разів кум казали, що я все життя займаюсь не своєю справою, а моя справа - це писати.

Ні, я не буду прибіднятись, що я писати не вмію. Я просто не вважаю, що виливи моїх життєвих історій і досвіду будуть комусь потрібні, або ж комусь цікаві. Хоча - досвіду є досить.

Але інколи жалкую, що в мене той досвід є. Я б була хорошим сценаристом мильних опер, серцеривних серіалів, на які саркастичні глядачі-коментатори плюються зі словами:"Такого у житті не буває!"

Буває, буває... Тільки пристрасті, котрі людей змагають, набагато легше описати, ніж пристрасті, переможені людьми. Вони відбуваються у душах, і часто набагато яскравіші, сильніші і болючіші. А написати про несказане і непрожите важче...

Подібні дописи:



3 коментарі:

Саша сказав...

А Ти пиши.
Народна мудрість - то досвід, шо передається від покоління до покоління. Досвід є у багатьох, а писати вміють далеко не всі. То чого не використати свій хист і зробити корисну справу? Так сказать, внести свій вагомий вклад у мудрість народну! :)

Un.Known сказав...

Ти хочеш сказати, що вся народна мудрість походить з подібного досвіду? )))

Була б у цьому впевнена - писала б. Але поповнювати полиці літератури, котру ніхто не читає - не хочеться..

Гостя сказав...

Саша правий вже в тому, що поки не буде написано, не дізнаєшся, чи це комусь цікаво і потрібно ;)
Треба спробувати, а кількох прихильних читачів уже маєш. І як казала Марія Дзюба на останній зустрічі, свого читача знайшла несподівано для себе. А починалось все з друзів, яким сподобались її твори, які просто порекомендували книгу своїм друзям і т.д.

Дописати коментар