Я ціле життя робила тільки те, що люблю. І коли пішла на нову роботу, таку, що повністю відрізнялась від моїх попередніх, я дуже сумнівалась, що то буде "моє". Я, власне, навіть поняття не мала, скільки всього буде обносити нове заняття, побачила оголошення про конкурс на місце, подумала, що я б могла це робити, послала резюме, пройшла співбесіду і... виграла конкурс. А потім мене взяли сумніви. )
Поки що в мене пухне голова від нових інформацій, сумніви зменшуються, але з’являється азарт. І я задумуюсь, чи то мені "повезло", чи то може просто я така, що люблю роботу будь-яку, просто вмію навчитись любити те, що роблю?
(Результати за тиждень - здобула прихильність сисадміна, в результаті чого я єдина можу дивитись YouTube і слухати своє РадіоРокс онлайн, решту співпрацівників тішу нестандартними смайликами в скайпі).
2 коментарі:
ой, та дуже просто -- коли пішов на роботу до києвстара, то шалено тішився перший рік, бо робота подобалася, а згодом зрозумів, що тре звідти терміново тікати, бо є суб’єктивні причини, чого та робота не є найліпшою у світі
а багатьом людям бракує впевненності у своїх силах, бо звльнитися та шукати/створювати нову роботу тяжко, бо горобець ближчий до тіла, аніж лелека :-)
плюс нарікати на Бога, державу, сусідів, НЛО та злу долю -- найпростіше
"тішитись тільки сумою, котру в результаті отримаєш?"
-Якраз ця сума і є велика мотивація до роботи :), ми ж не альтруїсти. Коли ти робиш те що тобі подобається (а можливо i не зовсiм) і у тебе створені всі умови для роботи,психологічний клімат в колективі - як би не було на роботі ми проводимо бiльшу частину життя. Без цього всього ти постійно будеш у пошуках чогось нового, азарт пропаде тоді дуже швидко.
P.S. Знаю по собі,робота не подобається лише тоді, коли ти не розумієш що ти робиш і навіщо, та і в принципі не хочеш знати ось тоді і починається...."як добре тим, хто любить свою роботу"
Дописати коментар