Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече.
Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем.
і т.д.
Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати,
І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій –
Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя,
Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими…
Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився,
Та із двох половинок стулилось невміло «ми» –
Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща,
Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде.
А усе, що по тому – означено просто – «тощо».
А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».
1 коментарі:
Великою людською здатністю - є уміння бути вдячним. Дуже складно, та цьому потрібно вчитись кожного дня! Коли , будемо вдячні за кожну хвилину життя, за сонце ,що світить, за прості і щирі слова ... емоції, які дарують близькі та оточення , гармонія завжди буде в нашому серці!
P.S. Чудовий вірш.
Дописати коментар