Якщо Вам...

... 26 років, то Ви ровесники з популярним незамінним смайликом.

Минулого року Університет Карнегі Меллон за фінансової підтримки інтернет-компанії Yahoo! заснував нагороду Smiley Award, яку присуджуватимуть за нововведення у сфері створення смайликів, повідомляє агентство Associated Press.

Переможець конкурсу на найбільш новаторський смайл одержить приз у розмірі п`ятисот доларів. Очікується, що конкурс стане щорічним.

Винахідником смайлика вважається професор Університету Карнегі (організатора нинішнього конкурсу) Скотт Фальман (Scott Fahlman). В одному з повідомлень на електронній дошці оголошень Фальман використав поєднання двокрапки, тире і дужки для позначення своїх емоцій. Відбулося це 19 вересня 1982 року о 11:44 за місцевим часом.

Читайте Вікіпедію :-)

I'm Not There

"inspired by the music & many lives Bob Dylan"

Ніяка не новинка, фільм минулого року, тільки чомусь випав з мого поля зору. І знайшла я його цілком випадково, у переліку ролей Хіта Леджера.

Всюди пишуть, що це biopic, але як на мене, це не зовсім так - це щось трохи більше. Фільм про життя багатьох людей в одному або ж якою різною може бути одна людина.

В такому, як на мене некомерційному проекті, знімались досить "гламурні" актори - Кейт Бланшет, Річард Ґір, Хіт Леджер, Джуліен Мур, Крістіан Бейл. 

І як на мене, найкращий Ділан є у виконанні Кейт Бланшет. Тонко, нервово, чуттєво.  А цілий фільм філософічно-психоделічний.

Дораджую усім, хто як я, ще не бачив )))

Хеппі, меррі і фальшиве...

В Пуерто-Ріко живуть переважно католики. Але і там, так само як і в решті Центральної Америки, Лондоні чи Делі серед різдвяних прикрас домінує Санта Клаус. Космополітичний жовіальний товстун, котрий своєю вірою не образить ні християнина, ні іудея, ні мусульманина окремо, але всіх разом - так.

Того Санту, котрого ми знаємо сьогодні, допомогла у світі розповсюдити Coca-Cola, для підвищення продажу прохолоджуючих напоїв зимою, коли їх купує дуже мало людей. Ілюстратор Haddon Sundblom намалював для кампані Санту з Кока-Колою в руці так, як відомий у світі досьогодні - веселий грубий дідусь в червонобілому кожусі з широким паском. Сполучення Санта Клаус - Кока-Кола - Різдво спрацьовує досконало.Санта є популярний всюди, де п'ється Кока-Кола. А тому що п'ється всюди, Санта поширений глобально.

Насамперед подобається дітям. А батьки, як відомо, для іскри в оці потомка зроблять і набагато драматичніші моральні компроміси, ніж тиха підтримка кічу.

А бідні чеські діти мають в голові з того всього коктель.Коли їм кажу, що Санта Клаус то Святий Миколай, котрий ходить сьогодні, вони не розуміють, чого він з Кока-Колою ходить на Різдво. І чого тягає на Різдво за собою мішок з подарунками, якщо подарунки носить Ісусик (Єжішєк). Ще й шляється, від Миколая (який в Чехії сьогодні) аж до Різдва. Що він той весь час робить - невідомо.

Правда, задумуються вони ненадовго. Хто принесе подарунки їм, в принципі, байдуже. Головне аби були справжні.

P.S. А це вони не знають ще про одного "клона"...

Староновий празький вокзал (кому цікаво)

В Празі закінчилась реконструкція Головного вокзалу, реконструкція об'ємна,  затяжна і втомлююча. 

Дуже втомлююча. Навіть якщо їдете без дітей і валіз, то будучи на Главаку (як кажуть чехи) вперше, неважко й заблудитись чи спізнитись. До того ж в тій масі людей.

Зате тепер всім подорожуючим обіцяють комфорт. Після введення нового розкладу руху 14го грудня, кажуть, поїзди будуть їздити як трамваї ( інтервал), на самому вокзалі набагато більше простору для чекаючих (і більш зручне розташування), а нові колії, що ведуть з вокзалу коло житлових будинків, облаштовано звукоізоляцією.

Коштувала вся ця радість 1,6 міліард корун, а і з залізницями та тунелями 9,3 міліарди (долар=20 корун). За час будівництва виявився кумедний факт, як з часів соціалізму - ніяк не могли вирішити, хто скільки буде інвестувати і до чого. А саме - площа, що підлягала реконструкції, належала акціонерному товариству Головний Вокзал, Чеським Залізницям і Празьким Інтегрованим Сполученням (метро). А де починалась і закінчувалась територія кожного - прийшлось відслідити по старих мапах та документах.

Перон став вищим рівно на три сходинки. Витяги для мамусьок з візками чи інвалідів облаштовано і на старих перонах (празький вокзал вже пережив одну модернізацію, правда, не таку велику).

Під куполом, котрий робить цей вокзал подібним на львівський, кажуть, намонтовані конструкції аби під ним не затримувались голуби ))) (на львівському є голуби? Я не пам'ятаю).

Всього від року 2004 (рік, коли було прийнято рішення про реконструкцію) виникло 267 будівельних об'єктів і створено 44 додаткові сполучення на території п'яти празьких районів.

Самій цікаво, як це все буде працювати, і чи відчую зміни на краще коли поїду на свята до Фріді. Таке чудо, як прямий поїзд, звичайно, не станеться, сподіваюсь, принаймі вигадають сполучення без чекань, чи навпаки - без необхідності бігти.

Ну, а тепер трохи історії. На передньому плані бачите старий міст, взаду - нову залізничну естакаду. Різниця вражає, чи не так?

Нижче бачите старі тунелі і колії. Вгадайте, що з ними буде? А нічо, залишаться. Коло них поприбирають, потім приведуть у відповідність з новим ландштафтом (нові насипи ще будуть затравнюватись і обсаджуватись), протягнуть освітлення, прокладуть асфальт і будуть з них нові траси для циклотуристів (тобто для роверистів). Ровер тут в пошанівці. І австріяк, що їде на ровері з Відня до Праги - ніяк не екзотичний.

Фото: MF Dnes

Усьому свій час...

Людина б мала вчасно подорослішати, вчасно закохатись, народити дітей і жити спокійно...

Закохуватись одночасно із своїми дітьми - може й забава, і хтось скаже "ми родом з дитинства", але нерви у цьому віці вже на жаль, не дитячі.

Вирішувати якісь любовні емоції у старшому віці- шкідливо для здоров"я.

Отож ідеально б було закохатись декілька разів у юності, раз, але по справжньому - в молодості, одружитись, "притертись" самим і притерти вимоги свої та свої можливості, а потім вже тільки жити спокійно...

Здається, бажання спокою - признак недалекого старіння )))

Різдвяні Майстерні-2

День видався чудовим. До замку ми йшли рівно годину - але над Влтавою гарно, шурхотіло сухе листя, світило сонечко.

Біля входу в замок нас зустріли Миколай, ангели і чорт (тут їх можна побачити від початку Адвенту, а Миколай ходить 6го грудня. До речі, в Чехії Миколай носить дітям тільки солодощі і фрукти, а от подарунки носить дітям Ісусик, на Різдво). Мартін, мабуть тому, що має нечисте сумління, сховався за мамину спідницю (аби чорт не забрав). Луцка заспівала "Біля Фрідку стежинка" (Фрідек - місто недалеко від Фріді і назване на її честь ))) (жартую), заслужила цукерок, а Мартін дивився на чорта вовком. Ангел довго просив розказати віршик, чи бодай сказати, як він називається - Мартін відмовлявся комунікувати. "То ти такий чортик?" - питався Ангел, на що Луцінка сказала - "Звати його Мартін Ангел", і зняла шапку. Ангел з крилами і Ангел Мартін, як з"ясували глядачі цієї сценки, мали абсолютно однакове блонд волосся, з льоками. (Ангел паруку, Мартін Ангел - своє) ))

Так виглядає подвір'я замку. Кожна дитина отримує при вході паперову прикрасу на ялинку з своїм ім'ям. Ялиночки стоять по всій території замку, і дитина може допомогти прикрасити ту, яка їй сподобалась.

Взагалі, Різдв'яні Майстерні - це щось як торги, де може кожний під керівництвом майстра виготовити сам те, що йому сподобалось і заплативши за матеріал віднести додому. Виготовляються не тільки прикраси на ялинку, але й маленькі вітражі, ляльки, папір для привітань і декорацій (це мені сподобалось найбільше). Також можна прикрасити власноручно і власним мотивом футболку чи посуд, замаринувати сир в залежності від преференцій власних смакових рецепторів.За столиками можна випити гарячого чаю, пуншу, ґроґу. Є спеціаліти - гаряча медовина (медовий лікер з корицею чи мигдалем), або запечений чай. Хто любить фруктові чаї - справжній делікатес. На холодному повітрі смакує супер. А до того - чеські колачі або старочеське трдло, солодке печиво, печеться на очах у замовника. Міцний алкоголь не продається. Примітка - ніде нема смітників, але ніде не валяються порожні пластикові келішки. Все відразу прибирається зі столу паном в костюмі слуги з 18 століття, через плече висить кошик з лози.

Коли буваю в замку, завжди йду на екскурсію - екпозиція постійно поновлюється, а тепер змінювалась повністю. В зв'язку з тим, що нащадкам родини Лобковіц, котрій належить замок Нелагозевес, повернули Лобковицький палац в Празі. Прага є Прага. Отже, туди переїхала і Луцкою улюблена "Інфанта Маргарита Терезія" Веласкеса, і найбільша в Європі збірка іспанських портретів, котру люблю я. Також з Нелагозевсу відвезли справжні скарби - наприклад, роудницьку бібліотеку цього роду (була колись розташована в замку Роудніце), була повернута родині Лобковіц в 1992му році. Нараховує 65 тисяч примірників, а серед її перел - молитовник з 10го століття, латинкою.

Я завелась ))) Знала, що так буде. Завжди, коли мова йде про Нелагозевес чи рід Лобковіц, ледве стримуюсь. Це мій перший замок, в котрому я була в Чехії, і мабуть, перше місце, де я торкнулась історії. Це заразне. І це особливе відчуття, коли перебуваєш в тісній близькості з історією - і можна сказати, сивою. Або коли 10 сантиметрів від тебе твір Майстра.

Я колись сказала, дивлячись на портрет одної з княгинь - "От хотіла б я так жити, отакий одяг носити...", на що кураторка відповіла, піднявши на мене очі:"І воші ганяти в оцій копиці drbatkem, чи митись з джбанків?" І щось в мене охота зникла ))) Дрбатко - це така паличка, котра засувалась у волосся, аби почіхатись, не порушивши зачіску, котра інколи була у висоту півметра...

Екскурсоводи таких зачісок не носять, але плаття у всіх - відповідної доби. Дівчатка заглядались.

Повертались ми пізно, діти були змучені, але задоволені. Хоча в Мартіна було все-одно найбільше враження - поїзд ))) (Коло Дворжакової стежки веде колія). А я, прийшовши додому, взялась порпати в неті про зміни в депозитаріях на лобковіцьких замках )

Якщо потраплю на різдвяний концерт в Рицарському залі - напишу ще про нього. А взагалі, там стільки розказувати...

Різдвяні Майстерні-1

Я коли маю щось сказати про Нелагозевес,  то все не знаю, з чого почати, бо хочеться розказати тим, хто про нього не знає, якнайбільше.

Але те, про що я хочу розказати, до мого улюбленого замку має всього лиш непряме відношення.

Завтра починається Адвент - період, коли католики урочисто очікують пришестя Христа, час покути і молитов. Невіруючі чехи, хоч і не всі знають, що таке Адвент, дотримуються чудової традицій - різдвяних майстерень. Така собі, кажучи мовою новин, культурна акція, на котрій сходяться всі бажаючі поспілкуватись, а попри те і змайструвати якусь прикрасу на Різдво.

Завтрашні Майстерні будуть відбуватися у нелагозевському замку і, як пишуть, будуть "для дітей і не тільки". Тож завтра рушаємо до Нелагозевсу, і не авто, а пішки, по Дворжаковій стежині, змайструвати щось файне, своє, а тому оригінальне.

А що все там було і хто дізнаєтесь завтра. )

І я колись була блондинкою...

Як добре, що мене бачило дуже мало знайомих (з тих, хто знає мене, шатенкою) )))

Загадкове піаніно в американському лісі

 Крадіжка чи дивний жарт? Точно так міркує поліція в штаті Массачусетс. В лісі коло міста Гервіч було знайдено піаніно в дуже хорошому стані. Його знайшла випадкова перехожа, котра не перестає дивуватись. До того ж, перед піаніно стоїть мала лавка, ніби там  хтось готувався на ньому грати.

Поліціє стверджує, що піаніно Baldwin Acrosonic є непошкоджене. Сержант Адам Хаттон відразу розіслав інформацію про знахідку до всіх поліцейних дільниць в Кейп Код, стараючись знайти хоча б найменший слід, котрий би вів до вирішення таємниці піаніно. Про цей дивовижний випадок інформувала газета Cape Cod Times.

Розслідування поки що не принесло жодних заспокійливих результатів.  Один факт - таємниче піаніно має серійний номер 733746.  Піаніно стояло на кінці порохнявої дороги, недалеко від стежки для пішоходів, посередині заповідної території поблизу Кейп. 

Шість поліцейських мусило прикласти сили, аби змогли засунути піаніно до поліцейського вантажного авто. Вже тому приходить в голову думка, що піаніно в лісі - не є справою рук однієї людини. Деякі поліцейські жартували, що піаніно пішло в ліс саме, шукати своє коріння )

Є цілком можливо, що накінець ця справа залишиться невирішеною. Принаймі тамтешні поліцейські будуть мати можливість вдосконалювати свою музикальну майстерність. 

Джерело тут

А мені цікавий не спосіб, яким воно там опинилось, а мета. Хтось любить дешеву романтику,  без великих зусиль. А тут, здається, комусь прийшлось справді попрацювати... Хоча, можливо, все насправді набагато прозаічніше )))

Молитва про мудрість

Два дні читаю біографію Великого Митрополита Андрія Шептицького, про його діяльність, переглядаю його твори (кажу "переглядаю", бо відчуваю, що мій мозок просто нездатний осягнути все те, про що думала ця велика людина).

Другий день тримаю окремо відкритою у закладках митрополитову Молитву про мудрість. Повертаюсь і перечитую, бо справила на мене величезне враження. Приведу тут уривок...

"...Дай мені мудрість щирого і простого наміру, мудрість простоти, мудрість щирості; хай серце моє до Тебе звертається і Тебе в цілому життю в усім шукає. Дай мені мудрість послуху, послуху Твоєму законові, Твоїй Церкві; дай мені мудрість убожества, хай ніколи не оцінюю дібр інакше, як за їх дійсною вартістю; дай мені мудрість чистоти - відповідно до мого стану або покликання; дай мені мудрість терпеливості, мудрість покори, мудрість веселості й поваги, мудрість Господнього страху, мудрість правдомовності і добрих діл; хай буду терпеливим без найменшого роптання, покірним без найменшого удавання, веселим без надмірного сміху, поважним без суворості; нехай боюся Тебе без покус розпуки; нехай буду правдомовним без тіни двоязичності; нехай мої добрі діла будуть свобідні від уподобання в собі; дай мені мудрість - ближніх у потребі напоминати без видвигання себе; дай мені будувати словом і ділом без лицемір'я; дай мені, Боже, мудрість чуйності, уваги й осторожності; нехай мене на бездоріжжя не зводить ніяка пуста думка, дай мені мудрість благородності, нехай мене ніколи не провадить ніяке брудне й недостойне прив'язання; дай мені мудрість правості, нехай мене ніколи не зведе з дороги обов'язків ніякий самолюбний намір; дай мені мудрість мужества й сили, нехай не звалить мене ніяка буря; дай мені мудрість свободи, нехай мене ніколи не поневолить ніяка насильна пристрасть."

Це написала людина, сан якої вже передбачає впевненість у своїх духовних якостях. Так думаємо ми (або переважна більшість). Але як бачимо, вона просила набагато більше, ніж просимо ми у своїх щоденних молитвах. Говорить це про те, що нам набагато менше треба? Чи про те, що на щирі молитви бракує часу? Чи може, брак того чи іншого зумовлений тим, що ми не просимо про це?

Бо як каже одна моя подруга: "Не маємо, бо не просимо. Треба попросити, а Тато дасть, щиро і з любов'ю до дітей своїх"...

Повний текст молитви знайдете тут

Чоловіки і танці

Всім, мабуть, траплялось зустрічати чоловіків, котрі не танцюють. Я не про той тип, що не вміють, хочуть, але не вміють - саме про тих, що стверджують, що не танцюють, і котрих ніхто танцюючими не бачив (вийняток робить, швидше за все, обов"язковий перший танець з дружиною на власному весіллі). 

Я вже давно притримуюсь думки, що по стилю танцю чоловіка можна дізнатись, який він коханець. Я серйозно. З власного досвіду. Якщо на танцмайданчику веде чоловік жінку впевнено, але танцює класично, без власного "рукопису" - і в ліжку буде класичним (а може й нудним). Хоче танцювати, при тому робить це невміло, наступаючи на ноги, але дуже швидко вчиться - майже знахідка. І у ліжку зробить так, як буде хотіти партнерка. Вмілий танцюрист, з котрим танцювати забава, і в інтимні хвилини приготує приємне "па".

Ну а що робити з тими, хто не танцює? Чого від них чекати? Я чогось думаю, що це тип, котрим неважливий процес, якщо вони не бачать мети. Ці чоловіки, якщо щось роблять, мусять знати, що в кінці буде якийсь результат. А який же результат від танцю? 

В мене ніколи не було коханця, котрий би не танцював. Але якщо взяти до уваги все вищесказане,  логічним би було вважати, що "нетанцюрист" як коханець міг би бути чудовим. Просто прикладе всі сили для того, аби "результат" був вражаючим.

Спеціально для скляра...

... котрий хотів впровадити колись на стрийському форумі "тєму сісєк" своїм особливим способом, відтак в нього нічого не вийшло, що він мені вичитує дотепер.

Також він мене весь час питається, коли в блозі з"явиться "тєма сісєк" ))) (читати йому тут більше нема що). От вона.

Взагалі я про них буду писати як непрофесіонал, тому що ніколи ними особливо не цікавилась (можу тільки відрізнити силіконові від природніх). Обговорення жіночих грудей мене також не пре (що їх обговорювати, я їх ношу на собі). То ніби обговорювати вухо. Чи великий палець на лівій нозі.

Персоніфікація частин тіла також не є мені властивою (думаю, жінкам вона не властива взагалі). А от чоловікам, за моїми спостереженнями - так. Так і говорять про свій "найважливіший" орган" - "він проснувся", "він хоче" або ж "спить". Відомий в певних колах стрий марк колись писав мені "От ти скажи "їй", що вона в тебе зараз тільки для того, аби справляти потребу, одну". "Їй"! "Скажи їй!". Уявляєте собі жінку, котра сидить, наприклад, на краю ванни, і говорить з "нею"?

Kochanie мене одного ранку приголомшив, привітавшись "Доброго ранку, дівчатка!", поцілувавши при цьому три рази (мене, ліву і праву). Ми не дівчатка! Тобто нас не троє. Я одна. Головне те, що в мене в голові, а потім і всі решта частини...

От власне і все. Тобто більше про "сіськи" мені нема що сказати. І скляр буде казати, що "тєма нє раскрита". Ну але спробувала. Принаймі, знаєте, що я про них думаю (хоча я не думаю про них))))

Пропозиція )

І знову про Ліпнік )

Зазирнула я в Ґуґл, чи є якась інформація на доступніших для читачів цього блогу мовах про місто, де живе сестриця, яке мені дуже подобається, і де б я дуже хотіла жити (принаймі, в його околицях).

А знайшла (хе-хе) неофіційну сторінку міста Ліпнік над Бечвою. І навіть з вебкамерою. А під картинкою камери написано великими буквами, що "для створення якісного інформаційного вебу шукаємо здібних програматорів, вебдизайнерів і МОДЕРАТОРІВ"! Хе-хе...


http://www.lipniknadbecvou.eu/webkamera.htm

Звідки взялась конюшина )

Про місто Ліпнік над Бечвою кажуть, що це місто ковалів. Кожного року в ньому проходять виставки ковальського мистецтва. От звідки взялась конюшина. )

Скажете - "І все?" Ну, майже. Ще тільки скажу, що в місті проходять тільки виставки, сам фестиваль ковалів, котрий триває декілька днів, відбувається у фортеці Гелфштин. Про саму фортецю розказувати не буду, мені цікава насамперед тим, що має відношення до родини Перштейнів, одної з найстаровинніших, найвідоміших і найвпливовіших в Богемії. Але найцікавішим для вас може бути те, що цього року участь у фестивалі приймали і українські ковалі. А фото з нього можете подивитись тут

http://spilkakovaliv.org/index.php/gallery/category/C9/

Між іншим...

...Кожна жінка - ангел. Але якщо їй відірвати крила, вона починає літати на мітлі...

Берегово - Мукачівський замок - Чоп

Минулих вихідних нас з коханим занесло на Закарпаття (знову). Цього разу ми відмовились від презентабельного Ужгороду і вирішили заглянути в провінцію... Ну що ж, провінція, вона і в Африці провінція. Але в Берегово мають термальний басейн.)))

Береґсас - незвичайне місто. Як печворк. Всього потроху. І затишні готелі, і радянські "кафе", якісна дорога і чорториї, радянський бардак і капіталістичний порядок. Тут ніби час зупинився, або ж існують два виміри. Дуже різкі переходи, від одного до другого, і вони якось не заважають один одному. На вулиці Ференца ІІ Ракоці до сих пір стоїть ось такий пам"ятник...



Фото з вікна готелю... А тепер собі уявіть ту атмосферу - золотоосінній прохолодний вечір, прозоре повітря, тихо, а тишу інколи рушать дзвони з церкви за рогом... А час від часу звідкілясь доносився саксофон, акордеон та ще щось невловиме (скрипка?)... Я балділа, і жаба мене дусила, що в Стрию такого нема! (Чи є? Я радо помилятимусь)


Ольга на роялі ))) Рояль - старовинний, і навіть ще нереставрований. Дуже мені подобався, тому це фото, і дуже підходить до барокко ресторану - витримано, на подив, до дрібниць (майже) все.



А це мене "зловив" kochanie...

Термальний басейн... Зло бере. Маючи в руках таку перлину, не дати до порядку басейн, роздягальні, вбиральні, душові... Хіба для ЦЬОГО треба великих інвестицій - просто підтримувати на рівні те, що є? В іржавих душових - тільки холодна вода, жіноча роздягальня - рай для вуайерів, скриньки не закриваються... Настрій врятувала сама купіль і спостереження за відпочиваючими з Трускавця. Вусатим дядькам з Київщини соціалістичні умови аж ніяк не заважали....

Мабуть ніхто, хто на Закарпатті був, не дивується, коли почує угорську. Розмовляють угорською і російською. При тому в Ужгороді всюди українські вивіски, в Берегово українсько-мадярські-російські, а в Чопі просто мадярсько-російські (переважно). О, колись Альоша викладував десь фото вітрин радянських магазинів. Такі ще існують - в Берегово, шкода, що не сфотографувала. І багато. Кажу ж - тут час зупинився.

А от щодо вивісок... )))


І ще одна. До речі, ви знаєте, що Закарпаття прохало президента про те, аби могло жити за середньоєвропейським часом? В проханні було відмовлено, закарпатці живуть за часом українським, проте на магазинах дуже часто побачите отакий розклад роботи:

Центральні вулиці Берегово нічим не відрізняються від вуличок сусідніх європейських країн (я не про Росію). Всюди видно Австро-Угорщину. І навіть не знаю, чого більше. Дахи - австрійські, це точно ))) Бруківочка, дворики... Музикантів дуже багато...

І от уявіть собі, що над цією цілком європейською вуличкою висить отака мегаломанська споруда...

Мукачівський замок - то була імпровізація. Часу до від"їзду було досить, а попри мою любов до замків (і до мого встиду) я в мукачівському замку ще не була. Отож, зробила декілька бліц-фото і маю декілька бліц-вражень. Кажу "бліц", бо з власного досвіду знаю, що якщо десь є замок, то ходити і слухати про нього можна годинами і днями (і більше, якщо вас зацікавить).

Я, коли відвідую ось такі місця, занедбані і запущені, особливо шкодую, що я не багата - відразу б вкладала гроші в розвиток туризму і готельного бізнесу, зв"язаних з романтикою )))) А що вже в цьому замку таких можливостей! Я там бачила і ресторан з терасою, і кав"ярню з танцювальним майданчиком, затишні кімнати і навіть апартаменти для молодят. Ех, під мої бізнес-плани та якогось щедрого інвестора... Ноу-хау задурно б віддала, дайте тільки зробити з оцього цукерку...

А це знову я )))))




Пам"ятник Ілоні Зріні та Ференцу ІІ Ракоці. Останній без сумнівів зробив великий внесок у розвиток та історію Закарпаття - його ім"я зустрінете на кожному кроці.

Взагалі, замок мене вразив своєю асиметричністю. Чи я вже звикла до чіткого планування готичних замків, чи то треба брати до уваги, що Паланок все-таки більше фортеця... Але він попри свою асиметричність дуже гарний і... загадковий. Загадковіший, ніж всі, що я вже бачила (не брешу).

А знаєте, що в замку є катівня? Така міні-катівня, але скелет і черепи, виставлені у ніші, вражали... Шкода, що коло експозицій не розміщено хоча б

коротких пояснень - в неті багато інформації поки що не знайшла, а ми потрапили саме на вихідний день, от і прийшлось додумуватись самим. Самі ляльки в"язнів і ката виглядають досить кумедно, але коли виключити світло, то гусяча шкіра наскочить. Цікаво, існував колись якийсь Кримінальний кодекс? )))



Зацікавило мене Всевидяче Око над входом в церкву, як і ружі... Порпалась я трохи в неті, але нічого спільного з масонами у панів замку не знайшла. Певне, не там шукала (і не досить). Хтось може знає щось цікаве про це?







Ну, а більше інформації тут

В Чопі ми були всього декілька годин. Попили кави (два роки ходимо в одну й ту саму кав"ярню, і якість кави не міняється), купили Фріді цигарки, а я зробила декілька фото старого вокзалу. І тут час зупинився...




На фото, на жаль, не видно решток стелі митниці, "воріт" в Україну... Чомусь дуже соромлюсь перед іноземцями за ці ворота...

Кроль, брас і батерфляй )))

Отак ми хлюпаємось...

Ностальгія )))

Я собі фільм скачала... дуже тішуся, як буду завтра з Луцкою дивитись ))) Впізнаєте?



"Зіта і Гіта". Лєгєнда. Як рубін і іріда. Як турецька помада і польскі цигарки "Зефір" з ментолом. )))

:)

Старі знайомі та друзі моїх батьків, коли згадують мене, дитину, описують частіше всього кучеряву голову, втикнуту в книжку, всюди - по дорозі в школу, зі школи, в чергах, в автобусах - книжка була як моя невід"ємна частина. Я особисто тоді не вважала, що читаю більше, ніж інші, не вважала так і донедавна, поки не почали читати мої власні діти, а я не почала звертати увагу на їхніх ровесників.

Мої діти читають ) Люблять книжку. Не знаю, чи так, як я, не сподіваюсь навіть, що для них це фізична потреба, як була для мене, але... Луцінка, встаючи на вихідних швидше, ніж я, бере книжку і тихенько йде читати в сусідню кімнату. Власне, я це пишу тому, що вона сьогодні крикнула на мене з дитячої:"А ти знаєш, мама, що нам задали урок, котрий для мене не урок, а забавка - маємо прочитати книжку?!"

Юлькою, котрій 16, хвалитись пізно ) Я вже буду і встидатись незабаром. Ця мене здивувала і втішила "Анною Карєніною", прочитаною за власним бажанням. Правда, інтерпретація, все таки, шіснадцятилітньої ))))

Залишається Мартін...

Карусель

Сьогодні в Чехії свято - день чеської державності. Святкується з розмахом, по цілій країні, в кожному містечку відповідно до розмірів і стану міської казни.

До нашого міста приїхали атракціони - багато. Круті. Для всіх - і для дітей, і для дорослих. Були і лебеді, і автодром, батут з підйомником, і класичні човники, машинки, коники... І чудернацька центрифуга, з котрої люди виходили зелені, і надувний замок, і ще купа всякого. Діти були в захваті.

Я ні. Не люблю отаких масових гулянь - може тому, що заголосно. Але - себе мусимо приносити інколи в жертву )))

Моя сатисфакція прийшла аж на кінець. На кінці парку стояла класична карусель - з дерев"яними сидіннями на ланцах. Не кольорова, без неонових прожекторів, без фону в стилі техно - така собі, відстала від сучасних трендів розваги.

Для таких відсталих, як я ))) Точно така сама карусель стояла колись в кожному парку Радянського Союзу, коли мені було років... як моїм дітям. Заплативши приблизно два євро і прикривши повіки можна перенестись в часі, отримати порцію хорошого настрою, насолодитись тишею, відчути себе молодшою, спокійнішою...

Асоціація

Я цю пісню дуже люблю, правда, більше в оригіналі, але в кліпі атмосфера, як у нас "вдома" з kochanie )))

My men )

Голосно, правда? Як My Life Білла Клінтона чи My Way Френка Сінатри ) Звичайно, у великих чоловіків і теми масштабніші, але на моєму шляху було багато чоловіків, котрі так чи інакше вплинули на моє життя, і масштаб їхнього впливу якось не годиться недооцінювати.

Тато... Від дитинства приклад, яким чоловік не має бути. Той, котрий і ніби поруч завжди був, і котрого бракувало завжди. Людина, з котрою про інтимне ніколи не говорили, але вистачить його слова, щоб я відчула його підтримку. Попри все, що між нами було в період мого (і його) дозрівання, я - татова доня.

Дід... Мудрість, інтелігенція, духовність. Ніколи не чула, щоб він підвищив голос. Мій еталон людини (не дотягну, хоч би тріснула).З полегшенням констатую, що мені перед ним нема за що соромитись, коли піднімаю очі в небо.

Екс номер один... Хм. Десь на стрийському форумі є вірш Оксани Забужко, де описується дружина "бувшого". От я коли бачу сучасну партнерку екса номер один, дуже радію, що я його бувша партнерка. Люди, котрі разом живуть, починають собі бути подібними. У них це підтверджується. "Блізнєци-братья", тільки вона старший брат. ))) (Фуй, я зла і злорадна )Екс номер один на мене ніяк не вплинув, чи я на нього - не знаю, але на зустрічі однокласників (а він мій однокласник) перед присутніми заявив, що вдячний за кожну хвилину зі мною.

От шкода тільки, що в житті ми вдячні комусь, хто цього не хоче, і за те, про що він і не підозрював.

Екс номер два... Романтичний хлопець. Богем, можна сказать. Був. Неформальність задушили політичні катаклізми і побут. А шкода. Порядна людина. На відміну від першого екс я була до нього щиро закохана. Залишала я його з сумом і щиро бажаю йому щастя - в особистому житті. Хоча мама Люба (його мама, котру я називаю мамою до сих пір) каже, що кращої невістки в неї вже не буде.

Мольфар... Ой, надовго. Величезний вплив. Коло нього я стала жінкою. Перша жіноча любов. Введення в еротику і секс. Введення в чоловічу психологію. Тренування (моїх) витримки і психіки. Але по воду ходиться так довго, поки вухо в глечика не обірветься. Коли ми познайомились в мене тремтіли коліна. Коли я його залишала, в нього тремтіли руки. Зустрічаємось раз в рік, вже десять років. Кожного разу скаже якусь пам"ятну фразу. Цього року на питання, як він міг мене колись відпустити, відповів - таку ні відпустити, ні втримати....

Екс номер три. Без трьох крапочок. Якщо колись будуть знімати рімейк "Війни Роуз" я можу написати сценарій. Гарантовано буде найкращий. Будуть і комічні моменти, типу "Гутталаксу" в зупі (дешево, але розрядка і хороший настрій забезпечено) Тип, після котрого в мене залишився рецепт на піврічний курс антидепресантів. Мачо. За час нашого спільного життя з симпатичного мускулистого верхолаза перетворився в асексуальне створіння з ПМЖ на дивані і відсутністю яких-небудь інтересів, крім пива і себе самого. Що не доробив мольфар в плані виховання мого терпіння і стійкості - доробив він. "Що нас не згубить, зробить нас сильнішими".

Син... Банальна фраза - мій найголовніший, найважливіший чоловік в моєму житті. Хоча б тому, що я відповідальна за те, яким він буде. Звичайно, готуюсь і до розчарування, що не всі мої мамині амбіції будуть втілені. Більше не маю що сказати - просто нема слів. Це моя дитина.

Kochanie... Моя любов, біль, радість, печаль, моя війна - і з самою собою, зі світом в мені і навкруги. Чоловік, котрий зазирнув мені у серце найдалі, котрий мене відчуває, єдиний, котрий не хоче мене переробляти. Той, котрому я дала найбільше себе, від котрого я хочу найбільше його.

І цей список я вже не хочу поповнювати...

Хтось 2

Я його, мабуть, ніколи не забуду, милого Хтося... І зрозуміти не можу, чим він мені так дався. Відвертістю?

Мало хто відважується (мало хто дотепер відважився)розказати про себе щось настільки інтимне - навіть як гість. А те, що це - чоловік, тільки зменшує цю імовірність.

Я йому сьогодні написала. "Йому". В лапках, бо у форумі. А куди ж ще? Та й чому в лапках... Йому ж, прецінь. Нікому іншому. Чомусь сподівалась, що він все ще ходить в гості, читає форум...

Тільки у чоловіків все, мабуть, інакше, ніж у жінок. Не мають потреби, бажання, звички говорити відкрито і відверто про свої почуття і відчуття. Навіть з друзями (чи подругами).

Шкода. А я б йому розказала про свої сумніви. Про свою боротьбу і "лікування". Про те, як не хотіла ні боротись, ні лікуватись. Про мою перемогу (і над собою також). А також про те, що я не вилікувалась, але, здається, вже здобула імунітет.

І про те, що не жалкую.

Діти сплять...

Так сплять Дан з Луцкою )))