четвер, 20 вересня 2007 р.

Спогади...

Пішла доця в перший клас... Дивлячись на малюків за партами, спало мені на думку, що 7 років - вік, коли людина має якісь конкретні спогади, ясні і чіткі. Спробувала згадати свій перший день у школі. Ніц... Якби не фото, пожовтіле в обшарпаному за роки альбомі, мабуть і не згадала б, як виглядала, яка була погода і у яку форму була одягнута.Не пам ´ятаю, як нас перша вчителька вітала і що казала. Але дивно, що памятаю до сих пір запах мокрої крейди і мушкатів, тих було повне підвіконня. А ще запах мила від першої вчительки, вона була затята більшовичка і стара діва (не знаю, чи це якось пов´язане), і мабуть вважала, що радянській жінці має бути соромно за те, що вона користується парфумами (капіталістичні замашки).

А потім згадувала перше кохання... Також ніц. Хоч мене вбийте, не пам´ятаю, котрий то був. :) Був це Іван в п´ятому класі, чи Олег в шостому - також не пам´ятаю. Пам´ятаю вже Тарасика в десятому, перші еротичні враження. Першого поцілунка також не пам´ятаю... але поцілунки з Тарасиком, перші "дорослі" поцілунки - так. І він, цікаво, також. На зустрічі однокласників, 15 років після школи, коли згадували шкільні роки, так мрійливо згадував: "А я пам´ятаю, як пахла Оля трускавками в десятому класі..."

Не пам´ятаю коли вперше мала зламане серце, не пам´ятаю першу подружню сварку, перший свій робочий день також ні. Але маю в голові цілий склад пахучих і кольорових картинок, тобто - не можу згадати облич, слів, точних фактів... але пам´ятаю запахи, звуки, доторки. Ніби замість пам´яті в мене працювали тільки відчуття, як у сліпця. І до тепер певні запахи чи звуки в мене викликають асоціації з дитинства, давні події, згадки...

Отак я обманюю себе. Отак природа обманює мене. Бо вистачить аромату, пісні, чи знайомого дотику, і я провалююсь туди, де моя думка зазвичай не забреде.

А ви впевнені, що пам´ятаєте саме те, що пам´ятаєте?

Подібні дописи:



3 коментарі:

Уляна сказав...

Я порівняно добре пам"ятаю своє дитинство, зі всіма його травматичними і щасливими спогадами. Але першого дзвоника теж не пам"ятаю. Зато дуже добре памятаю перший урок. Я весь час крутилась і без кінця лазила в портфель (лаковий такий, червоний з білим :-)). В портфель лазила бо там, поміж всього іншого, були фарби, і я була ними просто зачарована. Добре врізався в пам"ять огидний запах ганчірки, якою тьотя Люда (її дочка вчилась в паралельному класі) витирала в їдальні столи, просто тобі перед носом.

Пам"ятаю як одного разу в 2-му класі, на урок російської забула підручник. Дуже боялася зізнатися. Вчителька сказала, щоб всі по абзацу читали якесь там оповідання, по черзі. Я оповідання вже знала напам"ять, тому відкрила якийсь інший підручник, і дивлячись в нього читала по пам"яті свій абзац, Вчителька побачила, подивилась на мене і промовчала. :-) Певне моя пам"ять її вразила.

Ооо...а запах шкільної бібліотеки. Якийсь холодний, нерідний, дуже суворий, але такий що викликає повагу.

Звуки музичної школи. Щось дуже рідне і чомусь тривожне. Уля Гостя буде мати тут що додати. Ми з нею в тої самої мучительки займались :-) ...Пальці вчительки на плечі, відбивають тобі правильний ритм мелодії, так сильно, що аж боляче.

І перше кохання точно пам"ятаю, і звали його Іван. І було то дуже давно, і був він, Оля, твоїм сусідом. :-)

Кум Володя каже, що я з ним в гори їздила в школі, а я, ну ніяк цього пригадати не можу.

lyrics сказав...

:) Починаю перебирати всіх Іванів в околицях...
Бібліотеку пам"ятаю дуже яскраво і добре. Ми з кумом Нестором були одні з небагатьох, кого Любов Олексіївна пускала у "фонди", нам тих, для середньостатистичних шкільних читачів якось не вистачало... І знову ж таки, в згадках немає нічого конкретного, тільки німе захоплення, і як ти кажеш, повагу до тих довгих книжкових рядів, і примарне світло з високих, заставлених стелажами вікон...

Гостя сказав...

Найпершим, найяскравішим спогадом мого дитинства був день, коли забирали з роддому мою новонароджену сестричку. Мені було трохи більше двох років, але запам'яталось усе до дрібниць.
Був сонячний, не по осінньому теплий листопадовий день, тато з букетом рожевих троянд, акшерка в білому халаті винесла "пакунок", замотаний у білосніжний атласний конверт з рожевою стрічкою і передала моїй бабусі. Я сиділа з мамою на задньому сидінні машини, бабця з дорогоцінним пакунком спереду, поруч з татом. Я весь час намагалась перехилитися перез спинку, щоб нарешті побачити малу...
Коли бабуся відхилила накривку, Наталя спала, я побачила її крихітне рожеве личко, надуті губки...
Я дякую Богу, що вона у мене є! Зараз вона моя найкраща подруга, а іноді й порадниця.

З початкової школи добре пам"ятаю запах теплого молока, яке я дуже не любила, але нас заставляли пити його на великій перерві.

У музичній школі пережила свій перший успіх, коли відкривала у першому класі академконцерт, як краща учениця. З цієї нагоди мені навіть пошили концертну сукню, червону з білим комірцем і манжетами і чорним вузеньким бархатним бантом на шиї. А також перше розчарування... Як згадує Уляна, ми вчилися в одної мучительки, яка, крім відбивання такту по плечі, ще й виправляла помилки при грі на фортепіано, рівняючи пальці лінійкою...:(
В такий спосіб мало не відбила любов до музики на все життя. У мене і зараз стоїть вдома прекрасний інструмент, але відкриваю його дуже рідко.

Перше кохання також не пам"ятаю. Мама розказувала, що був якийсь хлопчик Андрій, ще як ми жили на Калініна, з яким я дружила, і дуже довго плакала за ним, коли ми переїхали у нову квартиру...;)Потім якось мама зустрічалася з ним і його мамою, передавав мені привіт, а я не могла згадати навіть його імені.

За те дуже добре пам"таю свій перший поцілунок :). Може тому, що була дуже скромна, та й ніколи не виглядала на свої роки, досить пізно почала зустрічатися з хлопцями. Це було перед закінченням училища в Самборі, мені сподобалось :)...

Дописати коментар