Було і буде

Отож... Що сталось у моєму 2010-ому. 1. Ми з чоловіком, нарешті, з'їхались. :) 2. Ми перебороли адаптацію його до нових умов життя, роботи і усього, з тим пов'язаного. 3. Ми знайшли йому нішу на торгу праці, де він непогано, на даний момент, тримається. 4. Я знайшла собі повноцінну роботу. 5. Мій Мартін, нарешті, захотів говорити. 6. Моя Ликера вилізла на 75 місце в республіці в загальноосвітніх змаганнях. І прочитала "20 тисяч льє під водою". 7. Моя Юля... гм, просто доросла? ) 8. Мій Улясик завагітнів, мого Улясика нудить, я тішусь. :) 9. Я перестала, я повністю перестала сваритись з мамою (теж подорослішала)? 10. Я стала активним шофером, вже активнішим, ніж мій чоловік, настільки активним, що приїхала сама звідси до Стрия. 11. Моє хоббі почало мене годувати. Ну, ще не марципанами, але все можливо... ))) 12. Я познайомилась з багатьма дуже цікавими людьми. 13. Я, нарешті, бачу своє найближче майбутнє, мабуть вперше, за все своє життя. З наступаючим усіх!

Милі дівчатка! Дуже часто читаю про пошук програмки, котрою можна переконвертувати .mdf у .iso та порівняння у складності. Не тре нічого конвертувати. Ваш комп'ютер можна просто обдурити. Просто переіменуйте оте .mdf у .iso та запишіть його за допомогою Disk Utility. Усьо.

Постпостскриптум... Знайшла цікаві подробиці відносин Ержебет Баторі з палатином Турзо. Судячи з того, що описував історик, можновладець був до графині серйозно, давно і безнадійно закоханий. І його "Вистачить одного слова - і все складеться інакше" набувають специфічного змісту. Це був натяк, однозначно. Але для чого коханій жінці демонструвати силу? Чому не продемонструвати ніжність? Є прояви почуттів слабістю, чи грубістю і вдаваною байдужістю приховуються вразливі місця? Взагалі - є потреба приховати вразливе місце слабістю? Чи навпаки це сила - вміння побороти власні почуття? Цікаво, як такий сильний чоловік бореться зі своїм бажанням добути саме цю жінку? І чи не жалкує, після того, як бажання перегорить, що був таким сильним у минулому? Питання без відповідей, мабуть. Чоловіки навряд чи будуть говорити про свої слабощі...

Вікна, вечірні вікна осель мене притягували змалечку, але мама вчила, що у вікна заглядувати негарно... Дуже довгий час я з цим боролась, відвертала погляд, опускала очі. Тепер перестала. Я розумію, що це певною мірою вуаєризм, але нічого з собою зробити не можу, і не хочу, бо маю надзвичайно тепле відчуття, коли бачу за вікнами затишок, родину, дітей, бабцю перед телевізором, сімейне чаювання, підліткову вечірку. То трохи як таблетка екстазі, ото підглядання. Думаю, чи б продовжувала підглядувати, якби бачила за вікнами страшні речі...

Сьогодні написала Занудці коментар-побажання захопленого читача:"Пишіть книги.." Написала і задумалась, згадала, скільки подібних захоплених коментарів писали мені, скільки разів звертались за порадою у життєвих ситуаціях, і скільки разів кум казали, що я все життя займаюсь не своєю справою, а моя справа - це писати. Ні, я не буду прибіднятись, що я писати не вмію. Я просто не вважаю, що виливи моїх життєвих історій і досвіду будуть комусь потрібні, або ж комусь цікаві. Хоча - досвіду є досить. Але інколи жалкую, що в мене той досвід є. Я б була хорошим сценаристом мильних опер, серцеривних серіалів, на які саркастичні глядачі-коментатори плюються зі словами:"Такого у житті не буває!" Буває, буває... Тільки пристрасті, котрі людей змагають, набагато легше описати, ніж пристрасті, переможені людьми. Вони відбуваються у душах, і часто набагато яскравіші, сильніші і болючіші. А написати про несказане і непрожите важче...

Хто така Міна - знаєте. Ще зовсім недавно Міна ігнорувала нас усіх. Тепер має один визнаний авторитет - мене, і обрану жертву - чоловіка. І не скажеш, що тварина нерозумна, бо зі мною не побавишся, а чоловік їсти не дасть. ) Ще зовсім недавно Міна не реагувала коли її кликали, ані на своє ім'я. А підкликають кицьок у Чехії не нашим звиклим "кс-кс", а "чі-чі-чі". Ми маємо кицьку двомовну. :) Не тільки відкликається, але й розуміє коли про неї говорять. Принаймі знає, що киця, як і кочка - це вона. :)

Готуємось до Різдва. Тут подарунки даруються на Різдво, і дарує їх Ісусик (зрештою, я вже десь про це писала). Подарунків дарується багато, бо атмосфера спонукає, бо діти тішаться, бо хочеться догодити. Вчора ми, їдучи в машині, вигадували, що кому подарувати, а я згадала, як наближався час, коли прийде святий Миколай, цікавість, з якою ми обшукували хату, радість, якщо подарунок відповідав уявам і розчарування, коли старшій мені почали дарувати рукавиці та подібні нецікаві деталі гардеробу. А потім згадала, як мені тоскно було, коли прийшов Миколай, а батьків не було вдома, це був перший рік, як вони поїхали в Чехію, і моя радість з того, що я залишилась сама, нарешті повністю самостійна, кудись зникла. Як мені було сумно, коли я лягала спати, знаючи, що під подушкою вранці не знайду зовсім нічого. А була б рада, якби там були хоча б банальні тапочки... Мабуть тому зараз беру все, що мама дає, і тішуся компенсаціям за заблукавшого тоді Миколая...

Виглядає, що в мене якась традиція повернення до старих дописів. ) Але здається, так більше фіксуються зміни в нас самих. Діалог з аськи: unknown порівнювала наші блоги unknown :) ul_mo і шо? unknown в тебе все таке... пізнавальне, документальне, публіцистичне unknown в мене самі емоції ul_mo я це вже помічала ul_mo я себе не всім показую, ховаюсь Які ми? Те, що тримаємо в собі, чи те, що маємо на поверхні? Чи не приростає назавжди маска, якщо її носити весь час? Не обвітриться душа від життєвих вихрів, якщо її тримати завжди оголеною? Дивлюсь на дату , і повірити не можу, що пройшло стільки часу. Хоча... що час, от зміни які в нас відбулись... А я тепер маю дописів у чернетках більше, ніж опублікованих. Не тому, що не хочу ділитись - не знаю, чи варто. Не знаю, чи вони варті. Недавно писала, що цікаво перечитувати старі листи, константувати, що думки не змінились, точки зору не змінились. Але дещо таки змінилось. Я змінилась. І якби я починала цей блоґ зараз, перший допис, лист до Хто...

Хочете помолодшати - запитайтесь мене, як. ) Так-так, сьогодні дивилась якийсь серіал, а там для жінки було принципово, виглядає вона на 35 чи на 40. Можна зараз написати, що головне "аби душа була молода" та інші прописні істини, але я вам пораджу не тільки так вважати, але й робити речі нетрадиційні для вашого віку, або ж котрі вважаються нами ж, людьми, нетрадиційними для нашого віку, в деяких випадках навіть непристойними (це я згадала про Янголів на снігу ) Минулих вихідних ми пускали з дітьми повітряних зміїв, і я в черговий раз прожила малу пластичну душевну хірургію... І знаєте, навіть мої діти після таких вихідних припускають, що мама не така вже й стара... ))))

Я вже звикла, що переважна більшість нових знайомих співає дифірамби моїй білості і пухнастості. Переважній більшості з них я при перших спробах співу кажу, що вони мене мало знають, і що насправді я противна баба. Майже всі вони наївно думають, що я банально напрошуюсь на компліменти. Через деякий час вони з подивом констатують, що я таки противна баба. Кожного разу себе питаюсь:"Чому б не сприйняти те, що тобі говорять, дослівно, не шукати в словах іншого змісту, не підозрювати співбесідницю у якихось жіночих прийомах, щоб потім не розчаровуватись жорстоко?"

Процитую tivasyka ці 11 слів і висновки з них окреслюють мою точку зору з цього питання. крапка? А думка була така: дружба между мужчиной и женщиной возможна… при определенной доле физического отвращения І хоча я з тівасиком погоджуюсь, проте крапку я б не ставила. Поставила б кому. Бо вважаю, що вона ще можлива після задоволеного фізичного потягу, несуттєво, чим був зумовлений. Інакше то не дружба, а таке собі намагання виглядати цілком цивілізованими людьми. Це досить важко, навіть при високому самоконтролі - гасити в собі фізичне бажання, а якщо воно сполучене з цікавістю як до особистості - то взагалі неможливо. Так виникає ненависть потрохи. )))

Ні, я не буду зараз про дитячі очі, про мир в усьому світі, і решту подібних ідеалів. Загальна назва для щастя - це задоволення, от така я епікурейка. ) Задоволення, як комфорт, душевний, психологічний, фізіологічний. Це коли муркнеш з дивана:"А принеси мені пончик..." і тобі його принесуть. З кавою і посмішкою. Скажете - не щастя? Скажете - примітивно і мало? А ви носіть собі пончики самі, без посмішки, декілька років, тоді й зрозумієте ціну.

...або ж сподобатись загарбанцю. Просто так вас ніхто неволити не буде. Вже деякий час мене смішать коментарі типу:"Я ні від кого не залежу". Людина, котру люблять, котра любить не може бути абсолютно незалежною.

Підозрюю, що наприкінці минулого літа в мене була подібна тема. ) Уламки - бо як завше є брак часу записати відразу враження від подій і зустрічей, отож приходиться постфактум вишукувати в пам'яті те, що після них залишилось. Це літо було коротким. Було багато роботи і мало часу для людей, з котрими хотілось бути довше і частіше. Не обійшлось без гір і теревенівки. Без СлавськеРок також не обійшлось. Як і очікувалось-передбачалось, під його сценою познайомились з Iris і поручкались з фейсбучними друзями. ) Про продавця піцци має бути окрема історія. :) Цього літа мені дуже дякували. З різних причин, багато людей. Інколи було ніяково і ні за що. Але... було приємно. А ще цього року я почала надавати значення подарункам. Навіть тим, котрі отримала давно. Не у сенсі матеріальної вартості - вони почали мені нагадувати тих, хто їх подарував. Кожного разу, коли подивлюсь на якийсь предмет, не мною придбаний, згадаю людину, від котрої я його отримала. Чому саме зараз - не знаю...

Я навіть не пригадую, чи писала вже про мою одну з улюблених пір року. Не маються на увазі сезони, але короткі часові проміжки. Наприклад, Різдво. Не через вихідні, але через атмосферу. Не знаю, як пояснити, а тому і не буду - буде така душевна мильна опера )))). Ще люблю кінець липня-початок травня, особлива природа, особливого кольору небо. Ще не вигоріле, не кольору зіпраного джинсу. А ще люблю теревені. :) Асоціюється з пустопорожнім таляпанням язиком, так воно й було задумано з самого початку теревенівок на Стрий.com.ua , колись формальна спроба, тепер - час, котрим тішаться і мами, і діти. Певне, кобітам час від часу треба вибиратись десь без чоловіків. Аби заскучити за ними. :) Хмарку позитиву можете подивитись у хмарці фото. Позаминулого року, правда, бо минулого я чогось вирішила знимкувати все на камеру. Фото стрибків у висоту - то взагалі бомбастичне. Цього року повторимо. ) А ще цього року буде у Славському, де ми теревенимо, рокфест. Тре пити яйка, аби не було так, як мину...

Знову - бо вже десь писала, і пам'ятаю (або навіюю собі), що десь левандівка писав про ефективність лікування склерозу сном і відпочинком. Сьогодні черговий раз поскаржилась чоловіку на склероз, відмітила малу ефективність гінкго і сумні мої перспективи. Чоловік, відірвавшись від чогось там, прокоментував - мозок і пам'ять потребують тренінг, тобто щось вчити напам'ять постійно, кожного дня. А нащо тобі щось вчити, Оля, якщо в тебе є Ґуґл? Задумалась. Щось в тому є. З іншої сторони - такий облом, ну чого не сказати жінці - Олюсику, просто на твій великий мозок денна доза гінкго замала, нє? )

Америки жодної не відкрию, але прецінь цю думку запишу. Шанування авторитетів є неодмінною ознакою дорослішання. Це, мабуть, знають всі. А от відсутність? Кінець особистого розвитку, як на мене.

Роками мріяла про декілька годин без них. Про декілька днів без них. Про маленький проміжок часу, котрий дарую лише собі. Мрія збулась. І от я валяюсь на канапі. Вдома прибрано, обід приготовано, тихо. А мені сумно. Діти поїхали.

... пардон за мій хранцузький, це я прочитала колись і невідомо де, а от тепер маю чомусь точно таке самоє настроєніє. І неізвєстно, чого мені зара хочецця, але нема чогось повного удовлєтворєнія собою, як буває п"ятничними вечорами. Зібрацця б оце та й поїхать в Житомирську область на бєлий налів. Може б найшла моя душа граминку спокою...

...як найдорожче. Ні, не проклятим капіталістичним магнатам, не зубатій розвідці - чеським туристам. Подивилась одного разу в пропозиції турфірм, і з'ясувала, що крім Паланку, Долини нарцисів і Домініканського собору нічого екстра вони не пропонують. І не тому, що не хочуть - вони просто більше не знають, та й не знають, що шукати і де. А тому я хочу продати українську автентичність з гостинністю, карпатський трамвайчик, гіпсові печери, Кам'янець-Подільський з Хотином, ізьську лозу і косоньські термали і багато чого іншого. Все зі списку на день. Хай мають, і не думають, що туристична Мекка - то тільки Карлові Вари. ))))

Розказувати нічого не буду, той, хто зацікавиться, може знайти в неті купу інформації і репродукцій про цю жінку, самоука, проте Майстра, генія українського декоративного живопису. Захоплююсь творчістю Катрі Білокур вже давно, малою годинами розглялада деталі, дивилась в них, як в казку... Мрію колись побачити ці картини "наживо". Її картини - абсолютна протилежність її долі. Хто знає - просто згадайте. Таких небагато.

На чеському фрілансі наткнулась на тему:"Хто наінсталює джумлу?" Подумавши, що хтось жарти жартує вирішила також побавитись, а замість того дуже довго дивувалась (і до тепер дивуюсь). За інсталяцію суверенно просять (а інші дають) 50 баксів, за інсталяцію фрі шаблону - наступних 50. Сижу й згадую якийсь скетч на тему "тупих американців"... Чи то може хтось свій час так дорого цінить, що шкода пошукати в неті інструкцію?

"Життя з ними сталось, час з ними стався..." Так відповідає господар маленького кафе випадковій клієнтці, котра розглядає колекцію ключів у банці на його прилавку і цікавиться їхніми власниками. Ключі, котрі залишають жінки і чоловіки з тих пар, котрі з тих чи інших причин не можуть чи не хочуть бути разом. Елізабет також прийшла залишити свої... Ми вчора направду відпочивали при перегляді чудового фільму, зовсім не новинки, що мене засмутило тільки з тієї причини, що не бачила його швидше. "Мої чорничні ночі" - фільм про стосунки, зазирає в душі і я б сказала, трохи вивертає нам наші власні. А ще хорошою рекомендацією може бути акторський склад - Нора Джонс, Наталі Портман, Джуд Лоу, Тім Рот. Прізвище режисера для мене абсолютно нове і я його не вимовлю. ) А ще - у цьому фільмі один з найгарніших поцілунків, котрі я бачила в кіно. )

Каже чоловік, що коли він був зі мною в Україні, то більше відчував, що я вже не зовсім місцева. Тут, одного разу, коли ми повертались з гостей, сказав, що в тих умовах, в котрих він є адаптація - вельми розмите поняття. Спілкуємось з україномовними родинами, вдома розмовляємо українською, аби купити пиво нема потреби говорити, працює вдома, а в асьці - ті самі люди. Хіба 50 євро за логотип йому нагадують, що тут його робота ціниться більше. Але коли приїжджаємо в Україну - він вже бачить все іншими очима. А колись з мене сміявся.

В Улясика статус в асьці:"Шукаю, чим вилікувати Петрика", і моє перше питання:"Як там твій імпотент?"

... на світі забагато речей не в порядку. Не думаю, сказав Христос. На світі, направду, все в порядку, тільки люди не в порядку. Решта функціонує без проблем". Підпис Зануди мене змусив подивитись цей фільм. Подивіться і ви. Фільм 1952го року актуальний і сьогодні.

Якби комусь випала нагода поїхати в Словаччину, дораджую це місце для екскурсії. На висоті 634 м. над рівнем моря, на піщаній скалі, що перевищує навкілля на 200 м, володіє Спішським котлом один з найцінніших пам"ятників Спіша, народний культурний пам"ятник Спішська фортеця. Є не тільки прикладом розвитку архітектури 12-18 століть, але своєю площею, що перевищує чотири гектари (41 426 м2) вважається одним з найбільших фортечних комплексів середньої Європи. Це таке собі слово історика-статистика. Я ж, коли там була, уявляла себе у замку Ержебет Баторі , що й не дивно - до цього замку мав пряме відношення палатин Турзо. Я вже десяток-другий замків бачила, але цей мене вразив. Звісно, розмірами в першу чергу, більшого я не бачила, але й своєю... перемінливістю. Він з кожної сторони виглядає інакше (замок розбудовувався зі всіх сторін поступово, і в іншому столітті) Ну, говорити можна багато. Але краще подивитись. І краще вживу. Сімейний квиток - 12 євро. Або ж принаймі почитати ...

... так каже зневірений герой одного чеського фільму. Так кажу я і мої діти, коли я, вибагливий фільмолюб, виберу фільм і йду переглядати. Чому марне? Бо я дивлюсь тільки титри. Ні, я не вичитую з фільмів зміст і вміння оператора. Я просто засинаю на пролозі і прокидаюсь на епілозі. Я починаю думати, що організм вибирає те, чого йому бракує більше. Бо як не борюсь, зробити з цим не можу нічого.

Платила я сьогодні штраф поліції, за неправильне паркування. ) Поліцайт мені до квитанції додав брошурку про нарахування штрафних балів. Сижу читаю, шукаю в тексті про дитячі кріселка. І думаю, де я маю набрати Cmd+F )

... читати написане декілька років тому. І констатувати факт, що думки (майже) не змінились. Ой, як багато маю написати... а часу нема.

Мені сьогодні знову вичитали максималізм. :) Мовляв, це не дуже добре, та й зовсім нескромно - хотіти від життя багато. А що робить, якщо я, якщо вже хочу чогось, то по повній тарілці? Якщо фільм - то найкращий, книжка - найцікавіша, якщо друзі - то до гробу, а якщо любити - то так, аби на хату ворони не сідали? :) Чому я маю задовільнятись середнім арифметичним? (Аби не гірше). P.S. Для реалізації своїх бажань нікого не використовую. P.P.S. Не бажаю нічого, чого б мати не могла. :)

Перверзні всі ми, жителі інтернету. :) Ми пишемо своєрідні щоденники онлайн (а люди їх колись стараннно приховували), ті самі щоденники, читати котрі було колись поганим тоном, ми стараємось зробити цікавішими для інших. Ми ставимо плюси в карму незнайомим людям, дуже часто забувши похвалити при цьому власну дитину. Ми садимо городи, годуємо ферму і посилаємо один одному віртуальні подарунки... при тому мати кота вдома чи дарувати в реалі направду, цікавіше. Утікаємо у віртуальне життя бо не вистачає сил вирішувати проблеми у справжньому? Лікуємо комплекси, пишучи стодванадцятий розумний пост, називаючи когось недолугими, ніколи не скажемо цього в очі? Гм... перверзія, мабуть, заголосне слово. Може це просто сцикунство? Страх з того справжнього життя?

Натрапила на дуже позитивний серіал для цієї родини, дуже позитивний, пізнавальний і дуже добрий. Сміялись разом три години (до кінця не додивились). Раджу.

Сто років цього не робила. (Ні, на ковзанці ми були минулого року, а от на замерзлому ставку, як на ковзанці - ні). І знаєте, особливе відчуття, коли навколо замість мантинел стадіону - замерзлі камиші, над головою - вербове гілля разом із сосновим. Накатались так, що ледве додому дійшли. А так плакав Мартин, бо в нього ше немає ковзанів... :) :(

... або ж шок культурою. Коли відчуваю, що занадто заглиблююсь у матеріальне (тобто починаю чомусь бути неспокійна) - читаю Осадко Ганну. І відразу згадую, що головне - аби діти і батьки були здорові, аби все ті, старі і незмінні діти були поруч, аби було кому покласти голову на плече. Перечитаю - і відразу пройду малим приватним чистилищем. і т.д. Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах, А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий. Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати, І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій – Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя, Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими… Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився, Та із двох половинок стулилось невміло «ми» – Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща, Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде. А усе, що по тому – означено просто – «тощо». А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».

... Сьогодні в трамваї потрапила на очі "Мала еротична кулінарія", де описувались різні страви, здатні з кожного з нас зробити Казанову, або як варіант, мадам де Помпадур (в історії є багато інших, не менш темпераментних постав, але мова не про це). Ілюстрації були кольорові, рецепти апетитні (з кошторисом вище середнього). Сподіваюсь, не це мене наштовхнуло на думку, що якщо в людині горить вогник пристрасті, то їй вистачить для щастя і пиріжка з горохом, а якщо ні - то жодні устриці його не роздмухають... ...Але з соком селери поекспериментую. )))))

... не знає, що це, чому і чому саме зараз - часу почало бракувати. "Катастрофічно" - не те слово, бо катастрофи нема, є якийсь страх, що чогось не встигну. А хочеться багато. І як зараз коментує онлайн друг Саша, "з моїм максималізмом".... Хочеться встигнути роздати себе, і те, що в голові наскладалось за останні роки і не було вжито, використано. Навіть якщо використовуватиметься хвилину, годину, день - ключове слово "користь". Навіть якщо результатом буде одна посмішка - я буду рада.

Маю чудову книгу чудового автора - закарпатського письменника Мирослава Дочинця. У неті я її не знайшла, тому пропоную передмову автора (а якщо когось зацікавить, спробуйте знайти в книгарнях, ціна більш ніж доступна). Хліб і шоколад Короткі новели (образки, шкіци, етюди, мініатюри, ескізи - як завгодно) я пишу давно. Пишу відколи пишу. Я люблю цей малий жанр. Бо й самі постаємо з малого - і в малу грудку перейдемо, завершивши всі земні справи. Я не люблю слово "тексти". Я визнаю слово - проза. Словесна тканина, зіткана з філософії і поезії, з печалі і радості. І немає прози великої і прози малої. Проза або є, або її немає. Чимало з написаного втрачено у веремії життя, дешо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей, прочитавши декілька новелок, написав на полях:"Ви - письменник!" - намагаюся ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку. Довго міркував над назвою. Спочатку просилася одна - "Борозни долонь", відтак друга - "Окрайці", т...

Той, хто уважно читав Стрий.com.ua, пам’ятає мою суперечку з кимось, на рахунок виставляння фото у персональних галереях. Я стаю забобонною чомусь у момент, коли приходить пропозиція виставити весільне фото, фото щасливого вагітного пуза і решта щастя, котре є крихким, як я з’ясувала. І ці фото бачило одиниці, але під тиском громадськості мушу оприлюднити фото пані і пана Шуманських у шасливий день.) P.S. Те, що я Un.Known - ніхто не відміняв. )))

Пам’ятаєте таку забавку? Падали ви колись з сусідськими дітьми до снігу, щоб потім у ньому видивлятись, у кого гарніший янгол? Я давно ні. Але годину тому впала. І щось у мені змінилось. Діти мої спочатку були здивовані, а потім, побачивши, що мама не звертає уваги на мокрі ногавиці і повні капюшони снігу, пустились до виробництва янголів з ще більшою вервою. Мої янголи робили янголів, а я проходила очистою (чистилищем...)? Тільки через півгодини ми звернули увагу на зграйку дітей, заздрісно спостерігаючих таке неподобство, компанію чорношкірих молодих людей (впевнена, що вони так і не зрозуміли цього ритуалу) і лиця у будинку навпроти. Ми прийшли додому щасливі. І хоча сніг знову засипає янголів коло єврейського кладовища, я знаю - вартує хоча б інколи випустити з себе янгола дитинства...

1 І замість друга не ставай ворогом. Бо погане імя успадкує встид і погорду. Так грішник двоязичний. 2 Не підноси себе на раді твоєї душі, щоб твоя сила не була роздерта, як бик. 3 Їж твоє листя і знищиш твої плоди і оставиш себе як сухе дерево. 4 Погана душа вигублює того, що її придбав, і зробить себе радістю для ворогів. 5 Солодке горло множить своїх друзів, і язик, що гарно говорить, множить те, що миле. 6 Хай будуть з тобою числені ті, що в мирі, а твої радники один в тисячі. 7 Якщо придбаєш друга, придбай його у випробуванні і не швидко дай йому довіря. 8 Бо він друг у своїм часі і не останеться в дні скорботи. 9 І є друг, що перемінився в ворога, і відкриє войовничість тобі на сором. 10 І є друг, що є спільником при столах, і не остане в дні скорботи. 11 І в твоїх добрах буде як ти, і перед твоїми слугами буде сміливим. 12 А коли будеш упокорений, буде проти тебе, і сховається від твого лиця. 13 Відділися від твоїх ворогів і зважай на твоїх друзів. 14 Вірни...

Піддалась сьогодні на провокацію. Я до фільмів дуже вимоглива, взагалі більше люблю книги, ніж фільми, але час від часу щось для себе знайду. Сьогодні клюнула таки на ім’я Морґана Фрімена і подивилась на фільм "Wanted" з його участю. Що сказать... Хто не любить blood bath action і страждає відсутністю сценарію, котрий має голову і п’яти - не дивіться його. Режисер, мабуть, хотів зняти щось сюрреалістичне - не вийшло. Запам’ятала одну фразу з фільму:"Все під контролем". Людину поставили в екстремальні умови, аби змінила своє життя і знайшла в ньому місце. (Про способи мовчу). Якщо режисер хотів саме цю фразу залишити в гловах глядачів - він цього досяг. Якщо повернутись до екстремальних умов, то одним з мала улюблених моїх фільмів є "Гра" , де примхливого і розніженого Ніколаса Ван Ортона пропускають психологічним млинком, аби він навчився цінувати власного життя... і людей.

...з часом. ) За ніч - нападало півметру.

... ці слова слухала моя мама протягом усіх тих років, коли ходила на батьківські збори у школу. Ніколи не сказали, що є таке, оце "більше". Де "більше" починається, принаймі. Чи, принаймі, я вже приступила ближче до "більшого". Пафосне "приступила" цілком на місці, бо тоді мені видавалось, що "більше" - то щось недосяжне, а люди вигадують. Бо моя неамбіційність аж ніяк більшого не прагнула. "Нас і здєсь нєплохо кормят..." Отож, про суб’єктивність. До чого, більшого, ми здатні? Наприклад, як люди. І знову власний приклад. Знову моя мама, в котрої, як "добрий день" була колись фраза:"Ти б могла мати кращого чоловіка". Якого "кращого"? (Згадується спортивна гра товаришів з НДР "Citius, altius, fortius") Аби мене більше любив і на руках носив? (гм) Може хтось любити більше, ніж йому вистачить душевних сил? Чи більше ненавидіти? Я не переймалась тим, поки жила досить безтурботно, читала Чосе...

або Що робити із серцем Символічною ознакою підготовки до другого туру Президентських перегонів стали вугільні купки на засніжених вулицях Тернополя. Певно, це перша і остання гуманітарна допомога донеччан відмороженим тернополянам. Такий синонім до певної частини високоморальних і патріотичних земляків, серед яких кожен другий – герой помаранчевої революції підходить як ніколи. Інакше, як прокоментувати відсотки голосуючих за апологета амбалізму в порівнянні із відсотками тих, що проголосували за носія націоналістичної ідеї. Якби Тягнибок глибше вивчав історію виборчих процесів на Галичині, міг би зауважити, що самого Івана Франка ці «побожні стратеги» «киданули» двічі, промінявши совість на дзвінку цісарську монету. Висновок один – свідомих стає менше, в рівній пропорції до продажних. Лідеру тернопільських регіоналів Оресту Муцу є чим тішитись. Вчення Іуди – перемагає. Тепер відкрито можна купувати голоси роз»уїжджаючи селом на фірі. Всі це бачать. Телефонують і нашіптуют...

... вітаємо у реальному житті. Ілюстрація переходу Так мене провела Україна... а так зустріла Чехія...