Kytice

Кого зацікавив фільм Bathory,той, можливо, спокуситься на ще один фільм з майстерні чеського оператора Ф.А.Брабця.

В "Kytici" (Букеті), та ж магічна камера (за котру оператор отримав Чеського лева за найкращу операторську роботу), зірки чеського театру і кіно на фоні віршів чеського класика Карла Яроміра Ербена. 13 віршів, 13 лірично-епічних історій, 13 замальовок в одному фільмі.

Фільм не новий (2000 р.), проте заслуговує уваги.

Дружини дияволів

Я сьогодні зачиталась історією третього рейху. Вірніше, почала історією НСДАП, і якось непомітно сковзла на своє, жіноче.

Протягом декількох днів навесні 45го відійшли, доста безславно, з цього світу Муссоліні, Гітлер, Геббельс. Історичний хрестоматійний факт.

Звернула увагу на фото їхніх подруг, коханок, дружин. Усі, Клара Петаччі, Ева Браун і Магда Геббельс - жінки неординарної краси, то ж їхнім партнерам не дивуюсь.

Дивуюсь самим жінкам.

Якщо вони всі були амбіційними - то чому саме так скеровували свої амбіції?

Магда Геббельс, як відомо, була великою шанувальницею Гітлера, і казала вголос, що її місце - коло нього. Але ж під кінець війни настільки зачарованою вона не була. І Ева Браун не мусила виходити заміж за день до своєї смерті. А Клара Петаччі могла б пережити Муссоліні на багато років, якби не відмовилась його залишити.

Любов?

Що могло прив’язувати вельми цікавих, красивих, і досить освічених на той час жінок до чоловіків з кривавими іменами? Настільки, аби добровільно вибрали, згідно весільним побажанням, смерть в один день?

Все це було!

І дещо було навіть дуже незле... хоча пропаганда була всюди.









А це - з розряду того, за чим в мене справді ностальгія...

Love actually

Для тих, хто любить британську трагікомедію і хорошу гру хороших акторів і суперовий саундтрек. Цілком можливо, що я про нього вже писала, бо відноситься до категорії моїх улюблених.

Фільм - не шедевр, але в ньому дуже багато добра. І він наштовхує на роздуми, а можливо і до переосмислення нашого відношення до інших людей, стосунків.



Хто має можливість - дивіться, звісно, з оригінальним звуком.

Love is all around, мої милі.

Парадокс

Деякий час практикую власний метод рішення проблем різного сорту.

Не впевнена, що не навіюю собі це, але здається, допомагає. Рішення полягає в тому, що стараюсь на проблему дивитись чоловічима очима.

Швидше всього, результат не є стопроцентно чоловічим, але це мені не заважає. Суттєвим є процес. Результат є поєднанням жіночої креативності і чоловічої логіки. Власне, сама аплікація чоловічої логіки в жіночий спосіб мислення є креативність. )

А чого це ти, Анноун, фігньою страждаєш?" - скаже хтось. Але це не фігня. Світ належить чоловікам. така є правда, мене це якось не гризе, сприймаю, як є. Просто, якщо вже живемо у чоловічому світі, потрібно пристосовуватись.

Вуса в мене від цього не виростуть, голос не згрубне. Боюсь одного - стану холоднішою і менш відвертою. Буду ображати пихатістю (хоча це не пихатість буде, а страх з того, що оточення зможе запідозрити в мені людські почуття).

Парадокс полягає в тому, що я, прецінь, проповідую добре слово і відвертість, скільки себе пам’ятаю. То коли я брехала - в минулому усім чи брешу зараз собі?

Для любителів кицьок (і котів)

Чудова серія Simon's Cat на YouTube

Snapshot

Відень, танцююча дама...

місто. Саме таке враження складається, коли в’їжджати у Відень зі сторони Донау Сіті, міста в місті, тобто бачиш перед собою панораму цілої Відні на багаточисленних дунайських островах. Донау Сіті - найсучасніша частина Відні, бізнес центр, зосередження найвищих будов міста та адміністрацій організацій з іменами, відомими цілому світу.

Але ця частина міста не танцює. :)

Танцює Відень імперська. Коли виходиш на пляц перед Гофбурґом, перше, що спадає на думку - так, це місто цісарів. На відміну від Праги, наприклад, це місто має... розмах. Нічого мінімалістичного. І навіть те, що маленьким видається, має мега розміри. Наприклад, міністрель на
верхівці віденьської ратуші має у висоту 8 метрів.

Гофбурґ - ілюстрація перебування Габсбурґів. За Фердинанда І з’явились Швейцарські ворота, за Максиміліана ІІ - стайні, Рудольф ІІ прибудував Амалієнбург,Карл VI добудував Імперську бібліотеку, Марія-Терезія Бургтеатр, Йозеф ІІ - Йозефпляц. Ну, просто кому що бракувало.

Зараз в Гофбурґу 2600 кімнат, і знаходиться тут, крім офіційної резиденції австрійського президента, Національна бібліотека, Етнологічний музей, та скарбниця (в котрій знаходиться корона Австро-Угорської імперії).

Якщо у вас заболять ніжки у цій частині міста, то єдиний вид транспорту, котрим можете тут скористатись - фіакр. Незважаючи на сучасні вивіски, таки відчуєте себе принаймі у ХІХ столітті. За відповідну ціну, звичайно, 65 євро на годину. )

Ми вийшли на екскурсію вранці, було прохолодно, але під вечір я зрозуміла задум нашого екскурсовода. Коли я вийшла з Альбертіни, на вулицях яблуку не було де впасти. І попри видовищність Відні різдвяної, багатої, ошатної, штовханина таки дратує.

А що я робила в Альбертіні... Звичайно, Відень різдвяна мене вабила, але їхала я туди не на прикрашені вулиці подивитись (Прага таки не поступається). Головною метою моєї поїздки була виставка імпресіоністів.

І не просто імпресіоністів, а ІМПРЕСІОНІСТІВ. ) Пісарро, Мане, Моне, Ренуар, Деґа, Тулуз-Лотрек, Сезанн, Сіньяк, ван Ґоґ, Курбе та інші. З виставкою особистих речей художників. Усього 170 картин. Виставка екстраординарна сама по собі. Якщо додати до цього суперовий дидактичний матеріал у всіх найбільш поширених мовах, наінстальований інфрачервоний аналіз з поясненням (результат 5ти річної праці знавців), фільм про виставку у кожному залі... Розумієте мене, культурний шок. :)

Повертаючись до танцюючої дами... Я тепер знаю, чому всі найгарніші вальси були написані саме над Дунаєм. Просто інакше бути не могло.

Більше фото і коментарів тут.

P.S.

Мабуть кожен, хто прочитав цей допис, перепитався мене, якого роду Відень. Звичайно, чоловічого, українською. Я сама декілька разів переписувала, але ніяк не асоціюю Відень з чоловічим родом. Відень прецінь дама. Вважайте це авторським стилем (помилкою). :)

Кокон

Кокон - це я. А під баритон Олега Скрипки з мене вилізає новоспечена емігрантка.

З великим запізненням, однак невідворотно.

Ніколи себе не вважала емігранткою. З різних причин - з частих візитів в Україну, з безперервного спілкування з співвітчизниками, читання українських книжок і слухання радіостанції рідного міста... і навіть з постійної присутності в холодильнику української ковбаси. Аж до недавнього часу.

Я почала дивитись на наш нарід трохи іншими очами, відсторонено.

І трохи з нерозумінням.

І безмірно рада, що є ше вдома люди, котрі це нерозуміння розуміють.

Та зовсім мене не тішить, що кожне зауваження, висказане мною, переважною більшістю сприймається з роздратуванням. "От ви собі там сидите, в теплі і достатку, і нічого пхатись до нашого смороду й болота".

Комплекс? Звідки стільки злості?

Мимольотне...

Чогось захотіла у театр. Так... жадібно.

І хай би був провінційний, стрийський. )

Усвідомлюю, що бажання походить не з нудьги, а з потреби у особливій атмосфері..

Ціта

Ціта Бурбон-Пармська, остання австрійська цісарівна, королева угорська, чеська, хорватська.

Серед усіх постатей Габсбурґів, до котрих (і до історії котрих) я небайдужа, подобається мені найбільше. За відданість. Чоловіку, дітям, короні. Християнські чесноти виправдовувало незвичне в родині ім’я (Ціта озачає тиха).

Третя дочка і п’ята дитина Роберта І Пармського і його другої дружини, Марії Антонії Португальської, виховувалась у строгості у монастирській школі. Діти пармського воєводи займались доброчинністю - розвозили їжу, одяг і ліки бідним. Три сестри Ціти пізніше стали монашками.

Пізніше, через стан здоров’я Ціта мусила змінити клімат, тому її тети послали до монастирського пансіонату. Під час перебування у ньому, у віці 17ти років, Ціта познайомилась із своїм нареченим - Карлом, котрий виконував на той час офіцерську службу у драгунському полку.

Ціта, завдяки королівському походженню, була дуже хорошою партією для Карла. Його стрийко, Франц Фердинанд д’Есте, перебував у морганатичному шлюбі , тому його дітей було виключено рядів наступників на трон. Карла до шлюбу змушували обставини, як вияснилось в майбутньому, вибір було зроблено дуже добре...

Одружились молодята 21го жовтня 1911го року в замку Schwarzau am Steinfeld. На весіллі наступника трону був присутній цісар Франц Йозеф, котрому був тоді 81 рік.

Після весілля молода пара жила у українській Коломиї.

Джерело: Pernes Josef. Poslední Habsburkové. Karel, Zita, Otto a snahy o záchranu císařského trůnu

Чому мурчить кішка?

З черговим "чому" прийшла до мене моя Ликера. )

Відповідь на це питання я не мусила довго шукати, на відміну від бумерангового питання. ))))

Мурчання кішок виявилося засобом управління господарями

Учені встановили, що кішки здатні використовувати мурчання для управління своїми господарями. Зокрема, цей звук допомагає тваринам добитися, щоб їх погодували. Стаття дослідників з'явилася у журналі Current Biology, а її короткий виклад наводить SCIENCENOW.

Мурчання - низький звук із частотою близько 27 герц, зазвичай є у кішок ознакою задоволення. Проте ученим відомо, що деякі кішки можуть видавати подібні звуки, коли поранені або у разі небезпеки. У рамках роботи дослідники вивчили мурчання кішок, які просять у господарів їжі.

Для дослідження учені відібрали 10 добровольців, у яких були кішки. Потім фахівці записали різні види мурчання цих тварин: наприклад, коли їх гладили, або коли вони просили їжі. Потім іншій групі добровольців пропонувалося відсортувати записи мурчання від неприємного до приємного. В результаті велика частина людей, серед яких були ті, у кого кішок ніколи не було, назвали мурчання під час того, коли вони хотіли їжі найнастирливішим.

Аналіз записів показав, що на це є наукові причини. Так, в настирливому мурчанні кішок присутні високі звуки, частота яких збігається з частотами дитячого плачу. Таким чином, люди природним чином реагують на подібне мурчання: деякі господарі зізнавалися, наприклад, що іноді прокидаються від мурчання своїх кішок, коли ті хочуть їсти.

Щоб переконатися у дії звуків, учені використовували спеціальне програмне забезпечення для придушення частот, що відповідають за настирливість. У результаті випробовувані в досвіді перестали класифікувати дані мурчання як неприємні. Самостійно порівняти приємне та неприємне мурчання можна тут і тут відповідно.

Самі дослідники називають нові результати підтвердженням думки, що "кішки дресирують своїх господарів". Нещодавно, проте, ученим вдалося показати, що ці домашні вихованці не здатні розпізнавати причинно-наслідковий зв'язок між подіями. В результаті кішки можуть вважатися дурнішими за деяких птахів, які подібний зв'язок розпізнавати здатні.

Джерело Хрещатик

Пояснення мене вдовольнило, а от той запис мурчання - ні. Враження, що хтось тримає вдома бенгальського тигра. Моя Міна так не мурчить...

Мийка )

Дописую час від часу на один жіночий форум, де у великій пошанівці різного роду карми, віртуальні поцілунки та підвищення репутації. Тому, що я дописувачка лінива (та й не маю що написати про грудне годування чи вишивання), пишу вряди годи туди, де маю що сказати.

Та й потрапила мені на очі тема про посудомийні машини. Відповіла на декілька питань... і вже зо три дні спостерігаю ріст авторитету. ))))

Висновків декілька.

1) Людям нецікава твоя життєва позиція, якщо вона не стосується їх самих особисто.
2) Жінки не читають інструкцій (направду, я не є фахівцем з побутової техніки, і всю інформацію видобула з інструкції до моєї мийки).
3) Як це не сумно, жінки аніж би півгодини провели за читанням інструкції, краще будуть годину питатись у форумі, на котру кнопку тиснути (узагальнюю)...

Слабість сильних-2

Постскриптум.

Сильним жити важче, як не дивно.

Від них більше очікується. Їм не прощають промахів і помилок.

Слабий свої невдачі може списати на характер. Сильний - ні.

Мало хто розуміє, що ті сили черпати звідкись треба. І що дно того колодязя, хоча (тому що) набагато нижче, може стати пасткою, з котрої не дістатись.

Міна

Міна - це не вибухівка. )

Це новий член нашої сім’ї, голуба британська кішка.

Міна - це скорочено від Пашміна, а пашміна - це легенький і дуже теплий шарф з одноіменної шерсті.

Але коли не хочеться довго пояснювати, кажу, що назвали в честь нареченої Дракули (чесно кажучи, дійсні два варіанти).

Спостерігала сьогодні за нею в кошачому туалеті. Пішла цюняти. Загребла. Вилізла з пісочку, критично подивилась на результат, залізла назад. Перегребла.

Жінка. )

Пошук гармонії...

... вартує пари перебитих ніг.

А впевненість у власній безпомилковості це як ототожнення себе з богом.

Мамина конопелька або mamasweed

На фестивалі СлавськеРок ми провели три медові дні (медові, бо напередодні одружились). Але я про них не буду розказувати. Я про відкриття.

А відкрила я для себе берлінський рок-н-рол у виконанні Mamasweed та Officer I'M High.



Український слухач полюбив їх, а вони - Україну. На фестивалі вони вже втретє (?), вже були на українському турне, а їхній виступ відзначається найчистішим звуком. Давно не отримувала такого задоволення від живого рок-н-ролу.

Слабість сильних

Цитую Iris

>Все частіше ловлю себе на думці, що мені дуже не вистачає людини, яка б була сильнішою за мене та змогла б зрозуміти мої слабкості.

Дуже нагадало мене саму, правда багато років тому, коли я ще дуже цікавилась психологією, займалась самоаналізом і старалась збагнути себе саму, знайти своє місце ітд.

У певний період я звинувачувала себе за невдачі у своїх стосунках з чоловіками. Чесно - з багатьма з них мені було просто нудно. Мабуть, я поводила себе... недостатньо по жіночому. Тобто, все оте типове "жіноче" не цікавило пріорітетно (чи стереотипно), як інших жінок.

Ні, я вмію спекти торт, зварити смачнющий холодець - більше того, я люблю варити, як і одягатись, малюватись, маю усілякі жіночі слабощі... але мені цього не вистачає.Маю більші потреби.

І я не хочу аби їх хтось задовільняв. Вистачить не заважати.

Тільки мої чоловіки чомусь дуже нервувались. Я тепер розумію, чому. Старий стрийський знайомий діагнозував це одним реченням:"Ти їх переростаєш".

Alors, retournons a nos moutons. Тобто до сили.

Попри свою вибагливість я була той, хто збирав сили у пошуках виходів з ситуацій, хто їх шукав, аби витримати чергову кризу. Я була тим, хто знайшов сили піти - тоді, коли співжиття перетворювалось у співіснування.

Наша внутрішня сила може одного дня перетворитись у слабкість.

Не марнуй часу, Іріс. Не шукай сильнішого, навчись жити із своєю силою. Ті "слабші" можуть виявитись сильнішими саме тому, що мають свої слабкощі - просто вони цього не приховують. "Сильний" не означає "надійний".

А слабкі ми всі. Просто дехто це майстерно приховує. )

Keywords...

... або ж "як відрізнити силіконові груди від справжніх".

Це я щойно перешлянула статистику блоґу і з’ясувала, що хтось його знайшов саме за цим виразом. Хоча я про це не писала ніколи.

Сподіваюсь, той хто шукав, не був дуже розчарований, не "раскривши тєму сісєк". ))))

Чому повертається бумеранг?

З таким питанням прийшла вранці середульша. Я на хвилину задумалась над порожніми місцями у власних знаннях, і пообіцяла вивчити це питання. От що з'ясувала.

Принцип польоту бумерангу є подібний принципц польоту літака. Профіль бумерангу є подібний крилу літака, а людство, не знаючи цього, відкрило закон авіатики набагато швидше братів Райт. Для правильного (читайте - такого, коли бумеранг повернеться) польоту потрібно його добре розкрутити, кинути під правильним кутом, враховуючи напрямок і сил вітру. Якщо все вийде, при підходящій швидкості ротації утвориться аеродинамічний тиск, котрий підніме бумеранг і закривить шлях польоту. В найвищій точці того закривлення бумеранг розвернеться і полетить в протилежному напрямку, тобто туди, звідки прилетів. )

Ще я дізналась, що існують бумеранги ліві і праві. Правий свій шлях польоту закривлює вправо, лівий - навпаки. Кинути їх можна правою і лівою руками, але напрямок польоту змінити не можна. Фізичні закони дозволяють кинути бумеранг одним способом, ротація в протилежному напрямку його просто пошле на землю.

Бумеранги літають (і повертаються) і у стані нерухомості. У цьому переконався японський космонавт Такао Доі протягом польоту у ракетоплані Endeavour.

Назву бумерангу дали аборигени з племені турувал (область сучасного Сіднею), вони мали про нього вираз bou-mar-rang. Але як з'ясувалось, то не є їхнй винахід. Принцип бумерангу був відомий у цілому світі. Є частиною археологічних знахідок з північної Африки, Арізони, Індії. А от найстаріший бумеранг - понад двадцять тисяч років, знайшли арехеологи "за кутом" - у сусідній Польщі, у Високих Татрах.

Фото: JAXA

Life with Your iMac

:)

Не знаю, чи варто це насправді уваги, але мабуть варте.

Від учора в мене є iMac. Поки що хіба туманію. )))))

Ліпнік, єврейський цвинтар

Завжди думала, що жити коло цвинтаря - моторошно. Додумалась. Живу. І ніц. Духи в гості не ходять, зате туди часто хожу я.

Єврейський цвинтар в Ліпніку справді старий. В історії міста говориться, що кладовище розширилось в 1567 році, коли єврейська спільнота докупила до цвинтаря ділянку, бо пам'ятникам стало тісно. Ховалось тут аж до 1883 року, ціла площа цвинтаря була густо заповнена - нараховувалось тоді десь 1500-1800 нагробків.

В 1942 році цвинтар був знищений німецьким військом. Після війни те, що залишилось (близько 160 пам'ятників) було прибрано і поскладано в глухому куті цвинтаря. Саму територію було впорядковано на... дитячий парк з волейбольним майданчиком (знайомо, чи не так?)

Аж в 1989 році за підтримки організації Agudath Israel Of America цвинтар дочекався відновлення. Стіна цвинтаря була вимурувана на тому самому місці і в тому самому вигляді. Реконструкція була проведена за старими фото, і пам'ятники розташовані приблизно так, як були розташовані до знищення.

"А чого така увага?" - може виникнути запитання. Ліпенський єврейський цвинтар - це не тільки історичний пам'ятник, але й місце паломництва свого роду. Серед семи раввинів, тут похованих, є і Baruch Teomin Fränkel - визначний єврейський релігійний діяч, вчитель і дослідник Тори. До його тумби, датованої роком 1828 і зараз приїжджають поклонитись ортодоксальні хасидські євреї з усього світу. До речі, починав працювати раввин Барух у єврейській початковій школі хе-дер в Коломиї...

Ужгород-Хуст

Цих вихідних ми вирішили зробити такий собі shot trip Закарпаттям. (Знову)

"Знову" тому, що на Закарпаття повертаємось постійно. При тому мене постійно розпирають різноманітні почуття. Від того, що це - частина України, при чому українського в ній деколи ой як мало (починаючи сільрадами, закінчуючи циганськими ґетто, в котрих розмовляють неукраїнською мовою).

При цьому закрадається думка, що це нормально. Що самобутність полягає в неподібності. Що якщо моє звертання українською не викликає роздратування, то мабуть не варто шукати проблему там, де її нема.

Але повернусь до подорожі. Субота обіцяла погоду і обіцянку виконала. А ми збирались цілий вікенд дихати карпатським повітрям в жденієвському Рейкарці. Не вийшло. В готелі не було місць! (Повчання на наступний раз - замовляти готель вчасно). Після вагань і роздумів ми вирішили їхати, куди дивляться очі.

Попри дороги міжнародного та місцевого значення ми надивились усякого. Як вияснили, деякі закарпатці живуть у палацах (я не про Балогу), а деякі (ті, що розмовляють угорською із словацькими матюками) в мазанках. При чому, через дорогу. Щоб зробити оце фото, мені прийшлось вдавати, що я шукаю щось на задньому сидінні авто.

Так ми доїхали до Ужгорода. Поселились в готелі Прага. Я вже побувала в українських готелях кращих і гірших, бачила сервіс винятковий і цілковиту його відсутність, але цей мене вразив. В номері була Біблія! До того ж в моєму улюбленому перекладі Огієнка.

Мене інколи питають, чого я не вкладаю в свої дописи якісь історичні факти, цифри, дати... Не вважаю за потрібне. Я не історик, тому прийшлось би просто скопіювати і видавати за своє ). Описую власні враження.

Враження від Невицького замку... мертва краса і живий соціалізм. Те, що було красиве - вмерло. Соціалістичне - живе. У залишках павільйонів, ігрового майданчику, тенісних столів. І цілком демократичної купи склотари поруч.

Село Невицьке могло б на руїнах Невицького замку пристойно заробляти, як чеські села заробляють на руїнах чеських замків в околицях. Вистачило б впорядкувати територію і організувати екскурсовода (тим більше, розказати є що). Чому цього не зробиться - не розумію.

(Можливо, я не права, але не варто б було називати Невицький та інші подібні споруди замками, якщо вони фортеці). Але в нас чомусь це переважно замки, хоча призначення їх було фортифікаційне.

Якщо порівнювати Ужгород зі Львовом, то Ужгорож - провінція, і ніяк не обласне місто. Якщо не порівнювати, то звичайно, Ужгород - столиця ). Взагалі, щось є особливе у закарпатських містах. Мабуть, це особливе прозоре повітря...

Будете в Ужгороді - зайдіть на обід у "Вертеп". Дотепно, затишно, зі смаком. І смачно. ) Скуштуйте бограч у запашному хлібчику, його вам принесе дівчинка у вишиванці, а інтер"єр буде розважати.

Неділя нас "потішила" дощем. В Ужгороді це був ще теплий дощик, а от в Хусті - холодна осіння злива.

Хуст мене не зацікавив, або ж обставини цьому не сприяли. Сіре місто, відсутність доріг, незрозуміле планування вулиць. Великою приємністю був затишний ресторан готелю "Ренесанс", а в ньому солянка і вайфай ), тож могла зазирнути і на рідну сторінку. Сподіваюсь, наступного разу надолужити знайомство...

Чим мене вразив Хуст... неподалік один від другого (справді, рукою подати) можна знайти реформаторську церкву, православну церкву, католицький костел і синагогу. Ніби всі споруди релігійного призначення мали бути побудовані в якомусь чітко визначеному ареалі.

Дорога з Хуста до Міжгір"я була цікавою і... стихійною. Злива боролась з чільним склом авто, дерева кидались в нас листям, а туман інколи примушував здогадуватись, що знаходиться декілька метрів перед нами. Але на перевалі було тихо, і Роман навіть зробив мені знимку на пам"ять. )

Те, що ми говоримо про інших людей...

...більше розповідає про нас самих © Un.Known

Мене досить часто просять пояснити цей вислів. Пояснюю. )

Маю такий досвід - більше, ніж власний опис власної персони нас характеризують вирази в адресу інших людей. І не тільки - це стосується і явищ, подій, ситуацій, предметів.

Приміром, чоловік може бути галантним, присувати стільчик, подавати пальто, але якщо він в розмові з вами зневажливо відгукнеться про іншу жінку - він не джентельмен. А всі його жести - то навчене, завчене, напускне.

Якщо мою бесіду порушить телефонний дзвінок до співрозмовника, протягом якої він буде захоплено щебетати, а після прощання кине телефон з фразою:"Задрав(ла)!" - я на сто процентів впевнена, що бути на сто процентів впевненим у його щирості не можна. Одного дня він (вона) буде задрана(ний) мною... яким би милим сьогодні не здавався.

Ітд. Вербальна проекція наших характерів. Нічого нового.

Україна туристична

... в плані туризму - країна невідкритих можливостей. Як не соромно, я пересвідчилась, що краще знаю історію (і експозицію) найцікавіших чеських замків, наприклад, ніж українських. Малим виправданням може бути тільки те, що цікавитись історією я почала порівняно недавно, як і взнала про існування замків в Україні.

А то Україна багата не тільки замками (зруйнованими чи зовсім знищеними), але й величезними, підприємцями незбаданими і державою запущеними ресурсами. Газетна нецікава фраза, але...

До написання цієї фрази мене підштовхнуло дослідження Всесвітньої туристичної організацї (UNWTO), за даними котрої Україна зайняла сьоме місце серед найбільш відвідуваних по кількості туристів країн (після Франції, Сполучених Штатів, Іспанії,Китаю, Італії та Великобританії. А в Україні ці туристи найбільш відвідували... Київ.

Що мене, західнячку, ображає. Бо пообзиравши цього року Київ (нічого проти самого Києва), вважаю, що туристам є що показати і в рідних Карпатах. І навіть вигадувати багато не тре.

Це мені нагадало експансію туристів у Карлових Варах. Нічого екстра цікавого там нема, в Чехії купа набагато цікавіших (і з точки зору історії) місць... але Вари - то як Мекка. Імідж. Реноме.

Ні, я не русофобка...

... але не люблю москалів. )

Причин нелюбові багато, як і форм нелюбові. Щоправда інколи (як учора) мені приходить в голову крилата фраза:"Грешно смеяться над больными людьми".

В Байкалі російські субмарини шукають так званий скарб чеської легії, або ж золото Колчака, повідомляє газета Mladá Fronta DNES. На дні озера знайшлись уламки вагонів, котрі швидше за все походять з післяреволюційних часів. Відразу почались спекуляції, що там може знаходитись і "золото Колчака", котре захопили чехословацькі легіонери.

Це само по собі правда, пише газета, але росіяни якось забули, що чехословаки золото повернули. Проте газета Ізвєстія ламає собі голову:"Знайшлось золото Колчака?"

Після цього наслідує фраза, котра мене досить злорадно посміхнула. "Росіяни ніколи не схочуть припустити, що золото розкрали вони самі після того, як їм його повернули".

Дивний нарід.

Ніяк не вийде зі складу Радянського Союзу.

Звернула увагу...

...що більшість читачів мого блогу - чоловіки. А я сама переважно читаю саме чоловічі блоги.

Спостерігаємо за світом протилежної статі? Чи просто підглядуємо? )

Сажотрус

Давненько нічого не писала, хоча заглядала частенько - але здебільшого не вистачало слів, аби викласти літні враження... інколи здавалось, що літо розбилось, як дзеркало, на друзки, і я ніяк не знайду той уламок, з котрого почати його складати...

А до чого тут сажотрус?.. Сьогодні, в перший день осені, я зустріла сажотруса - вперше в житті, класичного сажотруса, саме такого, як на фото, у білій шапочці і з "кішкою" через плече.

Кажуть, зустріти сажотруса - хороша прикмета. Хороша прикмета, позитивне самонавіювання. Сажотрус у старому підзамчі примусив мене згадати про всі чудові речі, що зі мною трапились, і про не менш чудові, котрі мене чекають. Тому саме сьогодні я вирішила поставити масну крапку за літом і тішитись моєю улюбленою порою - осінню.

P.S. А складати дзеркало - прикмета погана, то ж і не буду.

Wonderbody ))

Отак дивились-дивились чоловіки, як вдосконалюють жінки власне тіло за допомогою різних типів бюстгальтерів... і захотілось спробувати також. А єдина частина тіла, котру можна підняти (за допомогою одягу) в них виявилась дупа.

Тепер в жінок є wonderbra, а в чоловіків - wonderpants. Виробник, канадська фірма Bottom up дає їм можливість свою задню частину тіла моделювати за бажанням - в білизні є три зони, котрі можна "виповнювати" спеціальними вкладками. Половинки білизни відділені одна від одної хитромудрим шиттям так, що оптично створюється видимість "випрацюваного" мускулистого задку. )))



Ну аби того всього не здалось чоловікам мало, канадці вигадали технологію wonderjock. Спеціальні комірки заповнюються подібними вкладками... тільки спереду.

Ех... добре мати досконалий третій розмір і чоловіка з дупою, котра не потребує wonderpants... ;)

Джерело: The Sun

Па-па, голубой вагон...

Хоча ніякий він не блакитний...

Празьке метро сьогодні попрощалось з останніми вагонами радянського виробництва.


Фото: Roman Vondrouš, ČTK

Мова йде про модель 87-71. На празьких коліях ці вагони з"явились у січні 1978, проїхавши дві з половиною тисячі кілометрів своїм ходом прямо з Москви. Цікавим фактом є, що такі самі вагони їздили у всіх метро столиць бувшого східного блоку. Ефект присутності...

А от що їздить празьким метро зараз...

Король помер...

... і не повертається язик сказати:"Хай живе король!". Такий ще нескоро народиться.

Геній. Дивак. Злочинець. Ідол. Ітд...

Все разом чи окремо.

Одна з найвпливовіших постав ХХ століття.

Справжня зірка. Справжня.



Не була ніколи твоєю прихильницею, Майкл, але сьогодні мені сумно і важко. Хай прийме Господь твою душу...

I'm starting with the man in the mirror
I'm asking him to change his ways
And no message could have been any clearer
If you wanna make the world a better place

Закінчилась ще одна епоха...

Я люблю чоловіків )

Нда... місяць червень, здається, видався у блозі подекуди еротично забарвленим.

)))

А заголовок мав би би бути трохи іншим, а саме "Яких чоловіків я люблю". Але в такій формі він менш цікавий - насправді, це у світі перевороту не зробить, оце моє My Manifesto...

Я колись думала, що мені подобаються брюнети, потім була переконана, що мені подобаються високі синьоокі блондини (ця категорія зайняла величезний пляц мого життя, потім я вирішила, що нічого особливого в них нема... А потім я порозумнішала (принаймі, сподіваюсь) ))))) (дурень думкою багатіє).

А потім я зрозуміла, що очі (волосся, сантиметри) не грають ніякої ролі, і що головне - харизма. І що це харизма здатне мене здурити, а чоловіка зробити гарним. І не просто гарним - чарівним. Самоконтроль мене примушув триматись далі від харизматичних чоловіків (не завжди це вдавалось )))))

А по тому я навчилась боротись і не піддаватись чужій харизмі. І зрозуміла, що мені її мало. І що чоловік повинен щось вміти на всі сто. Я полюбила профессіоналів і почала зневажати лайдаків.

Кінець цієї "думки" невтішний - таке старе дрантя, як я, зацікавити важко. Що оточуючим може бути байдуже, але не так вже й байдуже старому дрантю )))

На закінчення пісенька у виконанні Контора Томаша - переможця мадярської версії "American Idol", котрий мене опівночі надихнув на ці виливи. Не красень, але яке харизма ;)



І текст хороший. Старі хіти завжди актуальні.

Доброї усім ночі! :)

... і щось для тверезомислячих жінок...

... котрі не опливають екзальтованістю. Хоча, признаюсь, мої думки з думками авторки цього блогу не завжди співпадають, проте мені подобається стиль і... достойність у їх висловлюванні.

"Як я знайшла свою любов!"

Ні, я розумію все - емоції з того приводу і намагання повернути "метелика в живіт"... але прецінь можна було б ці самі емоції висловлювати менш екзальтовано, особливо коли тобі двадцять n і пишеш ти про них на жіночому форумі...

Бо писати через декілька років "Як я знайшла свою любов №2!"... це вже трагікомедія (хоча може бути й третя).

А може я ніфіга не шарю...

А може то нормально...

Гірко...

Оля :)

В мене, мабуть, останнім часом теми дуже одноманітні... і навіть не знаю причини. Тим не менше, цю пісню не можу не викласти (навіть не підозрювала про її існування).

Віртуальна подорож

Ще один цікавий сайтик. Безліч варіантів для віртуальних прогулянок.

В мене, як завжди, спрацював "індикатор", за допомогою котрого я визначаю рівень подібних сайтів - наявність в пропозиціях мого "рідного" замку Нелагозевес. Тут є.

Старі кумири

... все ще тримають. Вчора наткнулась випадково і годину слухала старі пісні. Бомба...

А час іде... )

Флюгери

Це - афіша. )))) (Згадала Міська Барбару)

На початку травня прийшлось побувати у Львові, і не просто у Львові, а на фестивалі. і не просто на фестивалі, а на Флюгерах Львова.

Пишу з таким запізненням не тільки через недоступність для мене нету в Україні, але й тому, що слів було забагато. Було багато емоцій.

Я дуже люблю живу музику... а якщо її до того ще й виконують ТАКІ музиканти то починається брак слів. От і зараз не знаю з чого почати.

Спочатку мене заворожив ShockolaD. Насамперед голос Дани Винницької, а потім вже піано Анастасії Литвинюк. Все. Я просто не маю що далі що сказати. Послухайте ShockolaD, нешодавно вийшов альбом "Покоси". Або просто подивіться на профіль гурту.

Потім були поляки. Співали такий собі міський шансон тридцятих років минулого століття. Іншими словами - львівську батярську музику. Побавили.

Потім дуже побавили "Брати блюзу" з Франківська. Місцями це був не зовсім блюз, місцями - зовсім не блюз, але був хороший рок-н-рол. І не дивуюсь. Середній вік виконавця був мабуть ненабагато менший ніж вік мого батька.

А на закінчення суботнього вечора виступив Vlasta Redl Project з Чехії. Я була дуже здивована. Тому, що його знаю як фолкового музиканта. Тому, що просто не чекала...



А в неділю вранці грав Півень. Назва концерту була дуже підходяща:"«Прокидання з Мертвим Півнем». Саме прокидання, бо прагнучі чути і бачити Міська Барбару мусили вставати дуже раненько і багато з них пробуджувались саме коло сцени.

Що сказать...Одна справа - слухати ці пісні в радіо, і зовсім інша - на живому концерті. Багато чого робить енергетика співака, артистичність і пластика. А якщо до вашого улюбленого виконавця приєднається ще така легенда, як Віктор Морозов, то стояти спокійно у вас не буде шансу...

Ми так жили, немов співали джаз...

Душко моя

Oh, my dear Ukraine

Злочинниця чи жертва?

"Вистачить одного слова - і все складеться інакше" - палатин Турзо на протязі цілого фільму пропонує графині Ержебет Баторі вибрати, як складеться її доля.

Фільм про жінку, котра до книги Гіннеса, завдяки Турзо, записана як найжорстокіший масовий вбивця. Фільм про почуття, різні почуття - любов, ненависть, жорстокість, ніжність. Про гордість.

Фільм яскравий, насичений, і повний контрастів. Інколи містичний. "Чахтицька пані", як знає Європа Ержебет Баторі в ньому далеко не вбивця...

Я під враженням...



Акторський склад повний "зіркових" імен словацького та чеського кіно плюс Франко Неро. Фактично навіть у масовці знімались зірки.

Рекомендую справді всім. Рекомендую дивитись мовою оригіналу або ж англійською.

Смакота.org.ua

Маю в Теревенях колєжанку, котра любить куховарити.

Я також люблю цю справу (зрештою, по мені видно) :) але не настільки, аби створювати присвячені кулінарії сторінки в неті.

А вона створила, і незле.

Заходьте на Смакота.org.ua, читайте, смажте-печіть і насолоджуйтесь. А якби щось незрозуміло було - для цього на Смакоті є форум.

Легендарні гаражі

От наприклад, цей, 171 кв.м., адреса Silicon Valley, 232 Santa Margarita, Menlo Park. Місце, де працювали Ларрі Пейдж і Сєрґєй Брін, відпрацьовуючи свій перший інвесторський міліон. Гараж розміром 4 на 5 метрів був місцем, де два студенти заснували імперію Google.

Сюзан Войціцкі, котра на той час потребувала сплачувати кредит, отримувала за аренду гаража 1700 доларів щомісяця. Нині Сюзан працює в Google заступником product management .

А будинок і гараж продала Ґуґлу. За яку ціну - не розголошується. До подібних, майже містичні нерухомостей, належать і гараж в Пало Альто, де починали Хьюллет-Паккард в 1938ому, чи гараж в Лос Альтос, де в сімдесятих Стів Джобс і Стів Возняк ставили перші комп'ютери Apple.

Наприклад, гараж HP, котру Уільям Хьюлетт арендував за 45 доларів у місяць, була куплена за 1, 7 мільйонів доларів. Ціна нерухомості в околицях гаражу Google знаходиться десь між 1,1 та 1, 3 мільйонів доларів.

Фото Ministry оf Tech

Шарада )

Святий Георгій на білому коні роздер мою німфу. Може за те, що вона висохла від кохання до Наркіса?

От що буває з людиною від надмірного блогочитання. )))

Ехо давніх уподобань...

Сподобалось і вразило... Найбільш вдалий cover, як на мене.

Втрати

Пам'ятаєте дядю Ваню з Морди?

Помер. Не доживши тиждень до Великодня, не набивши шуткою жінку...

Його смерть мене вразила. Тому що я його любила, тому що любила його жарти. Тому що це батько моєї подруги. І відразу подумалось - він був всього лиш на два роки старший від мого батька...

Підійшов час більших втрат, час коли ми підходимо до останнього порогу, за котрим - уже зовсім доросле життя, час сирітства.

Ця смерть - перша тривожна ластівка. І вже, мабуть, не буде дня, аби я не подумала про здоров'я батьків...

Усіх вітаю з Великоднем!

Мої милі та любі!

В цей світлий празник бажаю вам Божого благословення, віри, надії та любові!

Цілую.

Надибала...

... і не можу відірватись. Ті шпалєри можна було б вішати на стіни, як картини...

А може, витягнути гуаш і рами, вже натягнуті, (куплено давно і забуто), та й нарешті намалювати мамі обіцяні картинки (давно обіцяно і забуто)...

Доктор Хаус

Ото я попалась... Ще декілька місяців тому питала мене Фрідя, чи дивлюсь я серіал "Доктор Хаус". Ні, звичайно, я і серіали - то несумісно...

Аж одного разу на одному форумі перечитала відповідну тему і вирішила подивитись... аби мати підстави скритикувати черговий серіал... Ая...

За два тижні скачала і переглянула 5 сезонів. Тобто всі. )))

Я вже починаю займатись психоаналізом (власним). Нема слів. І винуватий у всьому Хью Лорі, чи то його герой, Ґреґорі Хаус, неголений грубіян з палицею і рюкзаком сексапілу. ))

А слідом за серіалом я стягнула саундтрек. Чудова музика, слухайте...

In The Deep

і ще...

Got To Be More Careful

Вулиця Грушевського...

... вона ж бувша Радянська. Хоча ця назва, як на мене - найменш вдала для неї, як і для інших галицьких вулиць у галицьких містах. Десь в середній чи східній Україні - прошу дуже, але на Галичині...
Що ця вулиця зовсім не Радянська можна було переконатись послухавши розмову двох сусідок:"Слава Ісусу Христу! Прошу пані, не виділа пані нині пані Рубльову? - Виділа'м, казала, шо прийде до Вас пополудни, тіко як купит п'євки для пані". Не існувало на ній товаріщєй і громадян, були тільки пани і пані, що мене малу відносило кудись на сто років в минуле.
От, наприклад, мезонетова квартира пані Броні. Пані Броня і моя бабуся були чи не найбільшими модницями свого часу. Все тому, що мій дід був гідним кравцем, і був в пошанівці серед тогочасної еліти. А чоловік пані Броні був гідним шевцем, мешти котрого мусила мати кожна модниця. От чоловіки і старались. І знаєте, декілька років тому, коли ми прибирали на горищі і викидали ті всі "скарби", котрі так "потрібні" літнім людям, я розглядала ті босоніжки і мешти і думала, що навряд чи мої босоніжки збережуться в такому стані через 50 років...
А при чому тут квартира пані Броні... Після смерті чоловіка пані Броня залишила його комору-майстерню так, як вона була за його життя - колодки всіх розмірів, лаки, обрізки шкіри, клеї... А як була серед оцього всього як в середньовіччі - ну навіщо шити взуття, якщо можна купити в магазині (тоді ще можна було)...
А ще тоді на Радянській не було "стєнок" і сервантів. Там були креденси, капи, обруси. І після стандартних блискучих віталень в квартирах друзів моїх батьків, з "чєканками" на стінах (пам'ятаєте, була мода?) тут були дзеркала з патиною, високі стелі, величезні вікна, образи, а екран телевізора затуляла вишита серветка....
На Радянській жила пані Пікульова. От шукаю слово, котре б їй найбільше пасувало. І нічого крім "достопрімєчатєльность" знайти не можу. Це було просто явище. Її треба було чути, бачити, розмовляти, щоб зрозуміти, про що я. Пані Пікульова була польська інтеліґентна пані, яка на старості років почала бути, гм... дивакуватою. Але не заважала цим своїм дивацтвом, нікому, навпаки. І мала свій шарм. Інакше її, як в пальто-манто, в капелюху і... на ровері не пам'ятаю )))
Ще на Радянській жила пані Обальова. Як я дісталась в її квартиру - не  пригадую. Не виключено, що з кумом Нестором або ж з його батьком. Але то була перша зустріч зі справжнім мистецтвом, тим чарівніша, що можна було до нього доторкнутись...
На Радянській росли дуби...
А ще пам'ятаю, як я возила до бабусі Наталку на санках. Сестрі було років з три. В голову мені не вкладається, як могли наші батьки спокійно відпустити двох дітей, одних, на санках... Це як з області фантастики, особливо коли уявляю на нашому місці наших з нею дітей ))) Чомусь в зв'язку з санками пригадується, як ми потім чекали на зупинці на автобус на наш хутір (автобуси, звичайно, не їздили), Наталка сиділа на санках і плакала, а я їй хукала і терла ноги...
В квартирі моєї бабусі, на місці, де ми зараз з друзями попиваємо різні доброти, стояв п'єц. Коли в мене були захвати атеїзму, я втікала від бабусі на п'єц, і дразнилась:"Вірую, вірую, у кобилу сірую!". Бабуся злостилась, обзивала мене антихристом і погрожувала Божим гнівом. Часто думаю, чи я вже покарана, чи все ще попереду...
В тій квартирі зараз живуть мої батьки. А тому, що вулиця Грушевського - велика частина мого дитинства і юності я дуже рада, що спогади про неї матимуть і мої діти. Нехай інші. Але цікаво буде порівняти колись...

Миколайко